Холодно...
"Тут дуже холодно..."
Крики. Багато голосів поєднуються в один шум, якого я ніколи не забуду, і водночас ніяк не можу згадати. Я навіть не знаю коли це точно трапилось. Подробиць теж не пам'ятаю. Єдине що я знаю з того дня, приходить до мене лише увісні. Лише так, я можу відчути тепло того вогню, звуки тих пострілів, відчуття того відчаю та непоборного страху.
"Нужбо, бери його і біжіть звідси !..."
Слова які уже мені так знайомі. Слова які я чую кожного разу коли заплющую очі. Слова які сказала невідома мені людина, лиця якої я ніколи не бачив.
Будинки... Велика кількість будинків, які з великою швидкістю змінюють один-одного. Усі в вогні. Довкола галас. По вулиці течуть ріки крові, з усюди чутно плач дітей та вибухи. Небо затягнуло чорним димом.
Ще один вибух. Дуже близько. Не встиг я зрозуміти що трапилося, як уже лежу на холодній землі. Біля мене, на відстані 3 метрів, знаходиться чийсь труп. Ця жінка мені знається дуже знайомою. Я її уже бачив. Її лице передає щирий, непідробний жах.
...
Я прокидаюся у ліжку досить просторої кімнати. Чую запах диму. Дивлюся у вікно, і бачу хаос: люди бігають повсюди, стіна з вогню перекрила горизонт, плач, вереск, вибухи, темні силуети, які розносять смерть.
- Пане, мерщій прокидайтеся! У нас мало часу! - вривається у кімнату жінка вдягнена у одяг покоївки, - Вам потрібно якнайшвидше спуститися! Його Величність чекає на вас!
...
Озброєний чоловік. Він стоїть наді мною із піднятою зброєю, притиснувши моє дитяче тіло до землі. Він націлив на мене свою рушницю. Пролунав постріл...
Я лежу на холодній землі. На мені лежить, уже знерухомлене, тіло солдата. Його очі дивляться в порожнечу. Він стікає кров'ю. Я намагаюся підвестися, але нічого не виходить. Усі спроби скинути цього чоловіка з себе провалились. Єдине, що мені лишається це лежати тут, серед усього цього пекла, і чекати порятунку... або ж смерті.
...
Я розплющив очі. Мій сон перервав гавкіт собак, які щойно пронеслися біля мене. А на що я очікував засинаючи в провулку? В мене і вибору нема, тому доводиться спати де пощастить. Потрібно постаратися заснути, а то ще їсти захочеться. Я ж сьогодні не вечеряв.
Після цих слів я заплющив очі і заснув.
...
- Слухай уважно, хлопчику мій. Ти їдь уперед, а ми з мамою трохи затримаємось, проте не переживай, ми обов'язково доженемо вас, тому будь чемним і слухайся няньку, гаразд?
...
Усе тіло болить. Я все йду, і йду вперед, але нічого не міняється. Вогонь нікуди не дівся. Трупи повсюди. Я задихаюся. Падаю. Це мій кінець, так?
...
Щось штовхнуло мене. Я сідаю і бачу собаку. Мабуть, одна з тих що недавно пробігали. Ну що ж, думаю, нічого страшного якщо він переночує зі мною. Ми обоє - бродячі пси.
Я заплющую очі і знову пробую заснути.
Холодно...
Крики. Багато голосів поєднуються в один шум, якого я ніколи не забуду, і водночас ніяк не можу згадати. Я навіть не знаю коли це точно трапилось. Подробиць теж не пам'ятаю. Єдине що я знаю з того дня, приходить до мене лише увісні. Лише так, я можу відчути тепло того вогню, звуки тих пострілів, відчуття того відчаю та непоборного страху.
"Нужбо, бери його і біжіть звідси !..."
Слова які уже мені так знайомі. Слова які я чую кожного разу коли заплющую очі. Слова які сказала невідома мені людина, лиця якої я ніколи не бачив.
Будинки... Велика кількість будинків, які з великою швидкістю змінюють один-одного. Усі в вогні. Довкола галас. По вулиці течуть ріки крові, з усюди чутно плач дітей та вибухи. Небо затягнуло чорним димом.
Ще один вибух. Дуже близько. Не встиг я зрозуміти що трапилося, як уже лежу на холодній землі. Біля мене, на відстані 3 метрів, знаходиться чийсь труп. Ця жінка мені знається дуже знайомою. Я її уже бачив. Її лице передає щирий, непідробний жах.
...
Я прокидаюся у ліжку досить просторої кімнати. Чую запах диму. Дивлюся у вікно, і бачу хаос: люди бігають повсюди, стіна з вогню перекрила горизонт, плач, вереск, вибухи, темні силуети, які розносять смерть.
- Пане, мерщій прокидайтеся! У нас мало часу! - вривається у кімнату жінка вдягнена у одяг покоївки, - Вам потрібно якнайшвидше спуститися! Його Величність чекає на вас!
...
Озброєний чоловік. Він стоїть наді мною із піднятою зброєю, притиснувши моє дитяче тіло до землі. Він націлив на мене свою рушницю. Пролунав постріл...
Я лежу на холодній землі. На мені лежить, уже знерухомлене, тіло солдата. Його очі дивляться в порожнечу. Він стікає кров'ю. Я намагаюся підвестися, але нічого не виходить. Усі спроби скинути цього чоловіка з себе провалились. Єдине, що мені лишається це лежати тут, серед усього цього пекла, і чекати порятунку... або ж смерті.
...
Я розплющив очі. Мій сон перервав гавкіт собак, які щойно пронеслися біля мене. А на що я очікував засинаючи в провулку? В мене і вибору нема, тому доводиться спати де пощастить. Потрібно постаратися заснути, а то ще їсти захочеться. Я ж сьогодні не вечеряв.
Після цих слів я заплющив очі і заснув.
...
- Слухай уважно, хлопчику мій. Ти їдь уперед, а ми з мамою трохи затримаємось, проте не переживай, ми обов'язково доженемо вас, тому будь чемним і слухайся няньку, гаразд?
...
Усе тіло болить. Я все йду, і йду вперед, але нічого не міняється. Вогонь нікуди не дівся. Трупи повсюди. Я задихаюся. Падаю. Це мій кінець, так?
...
Щось штовхнуло мене. Я сідаю і бачу собаку. Мабуть, одна з тих що недавно пробігали. Ну що ж, думаю, нічого страшного якщо він переночує зі мною. Ми обоє - бродячі пси.
Я заплющую очі і знову пробую заснути.
Холодно...
Коментарі