Тихо… В цій тишині чути навіть маленький подих вітру, що так і гуляє взад-вперед по просторам. Сьогодні в цій містині нікого не буде. Ті хто знає, що відбудеться обмежили території на в радіусі тисячі кілометрів. Бо те, що вони хочуть зробити, може принести або погибель всього живого, або ж вічне життя на землі.
За 12 годин до цього
- Містере Локвуд, ми розсипали той порошок, що ви нам дали. Може все ж таки скажете, що то за такий збір і навіщо його розсипати по колу?  - запитав один із агентів-новачків.
- Іване, ти ж приїхав в нашу службу з України, невже там нема ніяких легенд чи міфів? – запитав згаданий вище містер. Хоча він і на власному досвіді знає, що легенди то одне, а ось реальна картина це зовсім інше. Для цього він і створив свою компанію - з вигляду, а на справді це таємний орден. В світі багато зла, але для людей здається казкою, міфом чи, навіть, хворобою.
- Ну є! Взагалі  у нас їх дуже багато! А що?
- Ти у нас недавно, а вже хочеш знати те, що інші дізнаються коли вже кілька років борються з примарами потойбіччя! Ти ще не готовий дізнатись, от як настане час, то можливо розповім тобі, що у нас була за справа. – він говорив тихо, але це все одно лякало. Локвуд, кожен набір нових членів ордену, завжди обирав собі одного учня, якого вчив всьому, що знав. Такі обрані ставали тими хто знав багато чого, але знання вони ховали за тисячами стінами свого розуму, так як і їх вчитель, наставник.
- Вибачте! – сказав Іван і пішов до новачків.
Новачків набирають раз в 5-10 років, це все залежить від рівня смертності ордена. А його повноправними членами вони стають після поєдинку смерті, де за допомогою жеребкування їм обирають супротивника з ордену.  Цей іспит небезпечний як для члена ордену так і для новачка, оскільки оцінка – це життя!
Приготування до ритуалу завершується. Через 12 годин все буде зроблено, а через добу він буде лежати на коліях і чекати наближаю чого потяга, щоб доказати всім – безсмерття є. І він буде першим хто попробує його на собі. 
Локвуд ще раз оглянув місце проведення ритуалу і зрозумів, що зробив правильний вибір – Стоунхендж. Це місце, за легендами і правдивими відомостями,  знаходиться найближче до іншого світу, тут перегородка тоненька, неначе тканина. Цю тканину вони сьогодні розірвуть, отримають те, що хотіли, а потім зашиють. Він подивився на камінь, який стане ножем. Цей ніж потрібно нагострити, але його нагострить тільки одна у світі річ. А слова, які потрібно буде сказати під час точіння, закарбувались в його пам’яті гранітними плитами.
Містер сів в машину і поїхав додому, його смутне зморщене обличчя старої людини, чомусь не виражало радості, а навпаки:  його щось терзало з середини. На очах, які вицвіли від старості і тепер тільки за допомогою спогадів можна відтворити колись блакитний колір, стояли сльози. Йому потрібно відпочити, а потім провести ритуал, нічого поганого не станеться.
Ворота, його двоповерхового будинку в стилі бароко, автоматично відчинилися. Його машина зупинилася біля самих дверей будинку. Він ввійшов в дім, з кухні до нього виносились смачні аромати. Він зайшов туди, в цей момент юне створіння з блакитними очима і білосніжною довгою копною волосся літало по кухні. В кімнаті, попри день, горіла лампочка, а вікна були затемнені. Можливо для чужих це було і дивно, але сусідам і тим, хто був з цією сім’єю близький, це дивним не здавалось.
Це його дочка, Ліліт! У неї була рідкісна хвороба, її шкіра легко згорала під промінням Сонця. І сусіди її називали совою, бо тільки в темний період часу її можна було побачити на дворі.
За 10 хвили до ритуалу
Скоро вже північ і місяць осяє цю територію своєю магічною силою. На його очах стояли сльози. Зараз він зробить те про, що шкодуватиме все життя. Але це того варте!
Сьогодні все стане  на свої місця і знову всі будуть жити. Як і їх прабатьки – Адам і Єва, поки не скуштували заборонений плід.
Сьогоднішній день назавжди ввійде в його пам’ять: прихід додому, останній ягідний пиріг його доньки, остання вечеря з нею і отання прогулянка. Зараз вона сидить в машині і гадає ми прийшли подивитися на рідкісну комету, яка скоріше всього більше ніколи не пролетить над нашою планетою. Вже все приготовано, він з дочкою буде в середині над ритуальним каменем, а декілька обраних оберігають це місце від цікавих очей.
Хвилина, ще одна і настав час. Він покликав дочку до себе, зжимаючи кинджал у руці за спиною. Ліліт сіла на камінь, вона довіряла своєму батьку без заперечення. Сльози давили горло чоловіка. Його руки тремтіли від страху. Час ішов. Залишилось менше хвилини. І на останок він сказав: «Донечко, я хочу щоб ти знала, я тебе люблю попри все на світі. Пробач мені!». З цими словами, його рука зробила те, що боявся зробити розум. А по каменю полилася темно-багряна рідина і на місці Ліліт запалало полум’я.