Видалити публікацію?
Vika Da
2020-12-21 07:42:04
Шукай мене у весні. Розділ 2.
Цікаве, Особисте, Думки вголос
Шукай мене у весні. Розділ 2. Історія моїх стосунків. Перед тим як читати цей розділ, то одразу попереджаю, що у ньому буде багато романтики і можливо вам навіть доведеться заплакати. Жартую. Зараз у мене є хлопець, я люблю його, він любить мене, ми майже ніколи не сваримося і не плануємо дітей. Здавалося б про що ще можна мріти? Таки ще можна. Чи то вік такий, чи то ще одна проблемка в надрах голівоньки, але я чітко вирішила – хочу жити разом! Так, мені вісімнадцять і я хочу жити зі своїм хлопцем і тут немає нічого дивного. Він хороший, розуміє мене, добре цілується (до речі, у мене є цілий «список поцілунків», але про нього потім), а ще він вважає мене розумною і це просто не може не підкупити. Але не завжди у мене все було так гарно і пухнасто у стосунках. Пам’ятаю перше кохання – хлопчик з нової школи у яку я перейшла. Він був милим і… все. Крім зовнішності не було за що чіплятися (що поробиш, дитяча необачність). У п’ятнадцять років я зрозуміла що означає прислів’я « у великій сім’ї… не клацають», у мому випадку – у великій школі. Поки я була у роздумах, чи подобається мені цей милий хлопчик, то вся його увага переключилась на мою однокласницю і я вирішила, що шляхетно відступлю назад і буду пліткувати про неї кожну секунду свого вільного часу. І що ви думаєте? Я таки дотрималась своєї обіцянки, але залишилась без хлопця. Ще довго я не могла прийти в себе і збагнути як так вийшло. Після цього відвертого фіаско у світі кохання, моя самооцінка вирішила «залягти на дно», тому ще довго я не могла знайти нову жертву і почати нарешті зустрічатися. Кінець 9 класу. На носі одна з найголовніших подій у житті – перший поцілунок ( а ви що, подумали ДПА?), але я ще про це не знала. Подруга знайомить мене на той момент з дуже завидним хлопцем ( ну мені так здавалося). Ми гуляємо всі троє, говоримо про якісь незрозумілі речі, яких я вже навіть не пам’ятаю і деколи навіть переписувались. Але паралельно я знайомлюсь ще з одним хлопцем, який старший на п’ять років, але з ним спілкування було настільки цікавим, що деколи я навіть забувала, що стосунки з ним мені не світять. І от той самий «судний день», йду я дивитися на футбол у сусідній коледж, і ні, я не фанатка футболу, мені просто хотілося нарешті почати зустрічатися. До поцілунку залишилося ще зовсім трохи. Капелька алкоголю і літня спека зробили своє діло. І от, це сталося! І знаєте що? Мене досі нудить від, коли згадую цей «прекрасний» момент із мої біографії. Хоча подрузі я сказала, що було нормально. Але ні, це було просто жахливо. Після того поцілунку ми зустрічалися недовго і слава Богу. Я сказала, що мені подобається інший, а він падлюка, теж сказав, що йому подобається інша. Це взагалі нормально? Отже, йдемо далі. Мої перші нормальні стосунки. Можливо ви навіть здогадалися, що це той двадцятилітній «друг». Зустрічалися ми не дуже довго, але він до мене добре ставився і не сприймав мене як об’єкт з яким можна лише цілуватися, або навіть на щось більше розраховувати (але в 15 років мене це не цікавило навіть). Потім розтавання, таке болюче і незрозуміле для мене. Я плакала майже щодня, а потім коли не було сил плакати, я просто дивилася у стелю і нівечила своє тіло (досі жалію). Це мій перший раз. Перший раз коли довелося звернутися до психолога і дізнатися дещо неприємне. У мене дійсно були проблеми, але тоді ще вони були не настільки яскравими і не заважали мені жити. Ми ще повернемося до цієї теми, обіцяю. Далі були ще декілька невдалих спроб почати стосунки і щоб якось приховати те, що у мене дійсно проблеми, я вбила собі у голову, що я найкраща з кращих. Самооцінка нібито була на висоті, але це лише для неозброєного ока. Десь у років сімнадцять почалися мої найдовші стосунки. В них я чітко вирішила, що буду робити все те, що робили зі мною. Зараз для цього є таке новомодне слово «абьюзер». Я зраджувала (мова не тільки про поцілунки), порушувала обіцянки, морально тиснула на людину і в один момент мені стало просто страшно. Страшно від того, ким я стала. Голова просто вибухала, ще б трохи і я б могла зробити величезну помилку у своєму житті – довести людину до суїциду. Я зненавиділа себе, відображення у дзеркалі було схоже на якогось монстра, тому що так і було. Часто я сиділа і дивилась на себе, повторюючи одну фразу: «Ненавиджу тебе!», і я дійсно її ненавиджу. Ту Віку, яка дозволила собі бути настільки слабкою щоб мститися за минуле, людині, яка дійсно любить тебе тут і зараз. Мені вистачило духу це все закінчити. Ми розійшлись. Я відчула як стало легше, але не зрозуміліше. Далі звичайна для мене історія стрибати із стосунків в стосунки, перебуваючи ніби у тумані, коли не розумієш що з тобою відбувається. Нарешті я зупиняюся і бачу його. Двадцять років, а він вже втомлений від життя, з нервовим тиком і купою шкідливих звичок. Він слухає музику і п’є алкоголь не помічаючи мене. Я ніби відчуваю, що цей хлопець такий самий як і я. Його теж щось болить там у середині, не дає йому заснути вночі і турбує кожну секунду життя. Зараз все інакше. Шкідливих звичок стало менше і щодня він говорить, що любить мене. З ним моя голова більше не болить від купи думок, а засинати стало набагато простіше. Хоч існує купа інших проблем, але все це стає ніби окремим світом, коли ми разом. Нарешті я навчилась на своїх помилках.
2
66