Вечір…

Як за звичай, на невеликому прикордонному острові в Чорному морі день закінчувався приємним західним сонцем. Від, колись високої трави, в якій жили місцеві жителі, вже не залишилося ні сліду, тому й тінь відкидати не було чому. Лише самотні чайки перед сном засиджувалися десь у камінні. Звичайний вечір посеред робочого тижня.

Ті солдати, що були на денній варті повільно йшли на вечерю, а їхні змінники йшли на сніданок. У їдальні переважно панувала приємна атмосфера гарного колективу.

- У нас це чергування колись закінчиться? Ми ж мали ще тиждень тому в частину повернутися. – сказав один із солдатів мирно снідаючи достатньо доброю порцією борщу.

- Ой годі тобі. Обстановка все ж таки напружена.

- То хай хоч інтернет стаціонарний завезуть. Ну, реально. Все є, а інтернету немає.

Співрозмовник відсунув порожню тарілку та відкинувся на спинку стільця.

- Ти сам же відмовився повертатися на велику землю, що скаржитися вже…

- Ну… Це… А тік-токи?

Хлопці посміялися та продовжили їсти.

До них приєдналося ще 5 людей і продовжили обговорювати буденні питання. Хоча переважно теми для розмов були тільки про подруг та роботу.

- Начебто кажуть, що сьогодні.

- Там постійно щось кажуть, не приймай близько до серця.

- Але все одно треба бути готовим. - Відповів один з хлопців попиваючи чай.

- Та що вони нам зроблять? Навряд чи атакуватимуть з моря. Та й ми що, звами в трьох весь їх флот не розмотаємо...

Від цієї фрази він і сам прохи почав сміятися, поки його співрозмовник розвернувся до решти компанії.

- А можна мені іншого товариша по службі. Цей вже у край єбаннувся…

У компанії прокотилися смішки.

- Ну, я принаймні не пропонував запрошувати на військову базу гурт «Сметана band» на відміну від...

- Позакривали пиздаки!!

У їдальню увійшов головний. Він в основному був досить ввічливим, але дуже вже любить дисципліну. Та і зрозуміло, чого це він зараз такий. Веселий шум у такий напружений час навряд чи його порадував.

Хоча той факт, що він ввійшов із котиком на руках і чимось походи на «Доктора Зло» все одно визвало декілька смішків у їдальні.

- Заїбали іржати і швидко в варту!

Після такої бурхливої вечері-сніданку всі прикордонники розбрілися по своїх точках. Деякі на спостережні пункти, або на зв'язок, але всі були задіяні.

Настала ніч. Хоч сам острів і був досить освітлений, поза його межами панувала нескінченна морська широта. Радіолокація звичайно постійно працює і з порожнечі нічого несподівано не з'явитися, але навіть служачи на цій точці вже досить довго, хлопці ніяк не могли звикнути. На ніч вони всі чергували в рубці, стежачи за округою, щоб бути готовими у випадок якихось чс. Але зараз два прикордонники просто курили на краю цього невеликого каменя посеред моря.

- … а потім ми їх усіх відпиздили…

Один із них розповідав дико веселу історію, раз навіть сам з неї й посміявся. Ось тільки співрозмовник, мабуть, не одразу усвідомив, що, мабуть, саме це і був панч.

Він глянув у море.

- Ля. Хочу лосося? – випадково сказав другий, перервавши «цікаву» розповідь.

- Тобто моя історія про кримінальні розбирання у мене вдома тебе саме до цієї думки спонукали? Мені стає все страшніше за твої причинно-наслідкові зв'язки.

- Ну, а реально. На грилі і з якимось соусом ... - на секунду він замовк, ніби виношуючи геніальну ідею, - Давай наловимо?

Вони подивилися один на одного як на дебілів.

– Це море.

- Я знаю... Тобто, він уже буде слабосолоним...

У цей момент їх максимально серйозний вигляд у цьому діалозі розтанув, і вони обоє почали шалено іржати. Близько години, не зупиняючись, вони насолоджувалися димом сигарет і своїми рідкісними хвилинами повного спокою.

Обійшовши ще раз острів, вони продовжували говорити на будь-які теми. Це хоч якось допомагало розслабитись на цьому режимному об'єкті.

Ніч поступово ставала ще темнішою. Місяць сховався за хмарами, так що інших джерел світла, крім ручних ліхтариків, ніяких не було.

- А ти готовий? – один із них уже неабияк сонним вирішив змінити тему.

- До чого?

- Ну, типу... Сказали, що сьогодні вони в наступ підуть. А ти аж надто спокійний.

- Ех… Почнемо з того, що це начебто втретє на тижні вони говорять про початок. Плюс, у нас достатньо зброї, щоб захистити маленький острів. Вони не відправлять свій основний флот.

У цей момент їх кришталевий споків перервала маленька кішка, що вибігла мих будівель і зникла в темноті. Хлопці вже готові були вистрелети аби завчасно не зрозуміли, хто то так паскудить.

- Ось як… Як її ще хтось не пристрелив? Вона ж так до інфаркту доведе.

- У перший раз коли вона так робила, вже думав екзорцистів викликати.

- Чи носити сіль у карманах. Чи що там було у цих хлопців у «Надприродному»?

Вони трохи відхекалися, а потім почали неголосно сміятися з цієї ситуації. Увесь штаб напружений, а їх тільки що злякала маленька кішечка.

- Одне я знаю точно. Якщо наступ таки буде, з малою точно нормално все буде…

Хлопці обійшли будинок, та не зуміли знайти куди втекла кішка. Погляд їх прикувався до нескінченного темного горизонту. Закуривши ще одну сигарету просто на кілька секунд насолоджувалися спокоєм.

- А прикинь вони прямий авіаносець приведуть...

- Хех, ну це ти взагалі загнув...

КРак-Крак

В момент скрегіт гучномовця перервав розмову.

№ – До нас хтось підходить, хлопці. Видно на радарах, тож будьте готові. №

- Ось бляха і накаркав…

Як і сотні разів на навчаннях вони відкрили склади, взяли зброї та вишикувалися на оглядових пунктах. За кілька хвилин приєдналися всі інші військові цього острова. Всі вони перевили все що можна в бойову готовність, кожен на своїй позиції і дивилися кудись у порожнечу.

Стоячи в укріпленнях по всьому острову нависла тиша, лише море періодично відлунали легкими хвилями.

- І?

– Тихо… – старший подав сигнал, – Уважно…

- Так точно…

- Тихо. - їх знову різко перервав головний.

Шум із боку води почав посилюватися.

- Винищувач!

Всі затамували подих і чекали, що ж буде далі. У запасі було кілька зенітних комплексів, які вже були готові, але використовувалося воно лише для навчань. Зараз, перебуваючи у майже бойовій обстановці, все було зовсім інакше.

Шум був усе ближче і навіть не прислухаючись можна було зрозуміти, що він недалеко. Щосекунди прикордонники чекали, що щось станеться. Панувала абсолютна тиша. Усі приготувалися стріляти.

…

Звук все ближче. Усі завмерли у максимальній бойовій готовності.

…

Ближче…

…

Ближче…

…

- Стоп, що?

Негучний голос радиста ніби грім розірвав напружену тишу. Усі теж поступово почали чути щось дивне. Звук поступово почав віддалятися.

Суєта не почалася, оскільки по факту загроза ще не минула, але де-не-де виривався нервозний смішок.

- Він облетів. - Сказав хлопець за радаром, - Спеціально за межами досяжності наших ППО і полетів до берега.

Головний що стояв разом з усіма різко смикнувся і підбіг до монітора.

- І куди... Що за нами?

- Не за нами... Він полетів в Одесу… - тихо сказав солдат.

- Хутчіш дзвони туди! Говори, що відбувається. Зараз же...

-… Капітан…

Головний нервово ходив навколо підлеглого, доки не звернув увагу на його переляканий погляд, спрямований у монітори.

- Ну, що там ще?

– … Вони вже в курсі. Нам щойно надійшло повідомлення, що бомбардують обласні центри та наші бази. Походу почалося…

Хлопці, що стояли за ним, опустили зброю і злегка зблідли. Але ніхто навіть з місця не ворухнувся.

Капітан поникнув на кілька секунд. Але відразу стиснув руки в кулак і підняв голову.

– Так, зібралися. - Крикнув він всім підлеглим і звернувся до радиста - Є якісь вказівки на наш рахунок?

- Тут… Наш сигнал блокують. Ми не можемо зв’язатися з землею.

Лице його ще більш перекосилося. Але і секунди не було потрібно, щоб він прийшов до тями і усміхнувся.

- Значить, стоїмо на місці. Що ж нам робити? - Він підвівся, - Повна бойова готовність!

Але його загону не треба було допомагати. Ніхто навіть без найменших нервів знав, що треба робити і куди йти. За кілька секунд вони підготували все те, що ще не встигли і вже майже готові були приймати ворога.

За радаром кораблі вже були близько і час потихеньку підтискало, але всі працювали максимально чітко.

- Братан, я відкрив у собі дар пророкування, тобі не здається. – а ті два солдати навіть у такій ситуації не припиняли свого діалогу.

- Тобто розвідка, яка доповіла ці дані вже давно для тебе жарт якийсь?

- Ну ні… Ну не зовсім… Ну, визнай же, що я бачу майбутнє і все, чого ти обламуєш…

Співрозмовник зітхнув, але в цей момент йому навіть на секунду полегшало.

- Окей, я згоден. На громадянці куплю тобі бублик.

- Я ж казав, що ти найкращий друг?

- Заїбав. Працюй швидше.

За пару хвилин вони повноцінно обкопалися з усією зброєю та боєприпасами у повній бойовій готовності. Нечисленні розмови поступово вщухали, а в спокійному шумі моря стало все більше чути удари хвиль о кораблі. Вщухнув вітер і з темноти поступово почав показуватись величезний авіаносець.

Напротязі наступних годин він обстрілював острів, вимагаючи у захісників здаватися в полон. Цей час буде для них майже не найтяжчим. Повне

Пшш-пшш

Пролунав звук радіоприймача на відкритій частоті і головний швидко підключився до неї. Це була не частота української армії, тож варіантів, хто це такий, було не багато.

№ Я русский военный корабль. Предлагаю сложить оружие и сдаться во избежание коровопролития и неоправданных жертв. В противном случае по вам будет нанесен бомбовый удар№

Прикордонники здивовано озирнулися один на одного.

- Вони, типу серйозно?

- Тихо.

Знову скрегіт.

№ Повторяю. Я русский военный корабль. Предлагаю сложить оружие и сдаться во избежание коровопролития и неоправданных жертв. В противном случае по вам будет нанесен бомбовый удар№

Капітан бере мікрофон.

- Русский военный корабль. Или на*уй!

Пронизлива тиша наповнила берег, ніби хвилі на мить перестали шуміти.

- Хе-хе…

- Пха-ха-хах.

Поступово весь острів, кожна людина, один за одним наповнилася сміхом. У момент вся їхня напруга почала таїти і на зміну прийшов надзвичайно гучний сміх. Сам капітан не витримав і тонув у приємній усмішці. Вони були настільки гучними, що чайки на скелях прокинулись і полетіли геть. Пролунали постріли в їхній бік, але вони навіть не змогли заглушити сміх.

- Ну досить! Припинили іржати й уперед! – скомандував командир.

Але вони не перестали посміхатися. Просто щосили кинулися в бій.

…

Увечері цього ж дня у столиці президент України розпочав відео звернення.

- На нашому острові Зміїний, захищаючи його до останнього, всі хлопці-прикордонники героїчно загинули. Але не поступилися. Завдяки їхній жертві наші війська зуміли не дати супротивникові провести Бліц-крик на південному напрямку. Всім їм буде надано звання Героя України посмертно. Вічна пам'ять тим, хто віддав життя за Україну".