Розділ 1
Прототипы героев: Профили
Вика
https://instagram.com/vikishow_official?igshid=w9gg0kocem1q
Андрей
https://instagram.com/t22felton?utm_medium=copy_link
1 частина
Андрій прокинувся в холодному поту. Будильник показував 8:30.
Як завжди, йому наснився жах: велика змія і шипіння "Ти обраний"... І далі темрява. За всі три роки хлопець навчився не показувати своїх емоцій оточуючим. Навіть тоді, коли передивлявся улюбленого
" Гаррі Поттера", його обличчя не виражало нічого, але очі палали цікавістю і захватом. Так само і з іншими емоціями. Зіскочивши з ліжка, він побіг до ванної.
Із дзеркала на нього дивилося бліде лице підлітка. Біле, м'яке волосся, тонкі риси обличчя, аристократична блідість і гордий погляд сапфірових очей... Це все робило з хлопця справжнього аристократа.
Умившись, спустився на кухню, де його чекали улюблені сирники зі сметаною. Швидко поснідавши, він знов піднявся сходами у свою кімнату. Сів за столом, задумавшись...
***
Йому часто казали, що він схожий на Драко Мелфоя, їх відрізняв лише колір очей. Андрій був популярний у своєму класі серед дівчат, особливо йому вішалася на шию перша красуня класу, Злата Барвінко. Він намагався не звертати на неї увагу, хоч і знав, що вона не відчепиться.
Дитинство Андрія Данильчука пройшло у мальовничому селі Любов, де жили його бабуся та дідусь по материній лінії. Скільки хлопець себе пам'ятав, найріднішою людиною для нього після мами була бабуся Стефа. Весела, турботлива, з добрим, як у сонечка лицем, вона завжди підтримувала внука у всіх його починаннях. Вони могли годинами сидіти у затишній вітальні біля каміна, катаючись удвох в кріслі-качалці і розмовляти про все на світі. Андрій міг розповісти їй про найпотаємніші думки і страхи, про все те, що його непокоїло. Бабуся Стефа садовила його на коліна і заспокоювала або давала поради..
Втім, хлопець і зараз міг взяти велик і гайнути до бабусі. Але не став цього робити. Він круто розвернувся до великої плазми. Рука сама собою схопила пульт і на екрані почалася серія "Гаррі Поттер і Таємна кімната". Очі зосередилися на обличчі Волдеморта....
***
Віка ввімкнула "Гаррі Поттера і Таємну кімнату". Вона була відомою блогеркою під ім'ям Viki Show, але їй не було чого розповідати про себе. Жила в звичайній родині, відмінно вчилася, мала сестру, купу підписників у соцмережах і друзів.
Жила, як усі...
Очі зосередились на обличчі Волдеморта....
(Кінг-Крос, 9-та ранку).
Віка ошелешено озиралася довкола. Її першою думкою було: Де я? Як я сюди потрапила?
Відповідь не забарилася. Молодий Том Редл гордо пройшов повз неї.
- Не може бути.. Я у світі Поттера. Оце влипла... АЙ!
Він приземлився, зачепивши щось ліктем. Декілька секунд Андрію знадобилося, аби відійти від шоку.
Він озирнувся. Біля нього стояла симпатична чорноволоса дівчинка
його віку і невдоволено терла забиту руку.
- Вибач, я не хотів. Боляче?
- Уже ні. Віка.
- Андрій. Як я сюди втрапив?
- Сама не розумію. От послухай - вона сіла на лавку поруч, - Я була в себе вдома, ввімкнула...
- Дай здогадаюсь, - він усміхнувся. - " Гаррі Поттер і Таємна кімната?"
Дівчинка здивовано подивилася на нього.
- Так, саме він. А як ти...
- Я теж дивився по телеку. Знаєш, чогось моя увага тоді була прикута до Темного Лорда, ну там де вони з Поттером.. І я опинився тут, мало не звалившись тобі на голову.
- У мене те саме, крім звалювання нізвідки. Я просто з'явилася тут.
Діти розреготалися. Настільки комічною була для них ситуація)
- Так, - дівчинка роззирнулася, - пора щось робити.
- Ти права, - зітхнув Андрій. - Треба щось... Опа! Ріта Скітер!
Віка закрутила головою і ледь не впала від здивування.
Відьма нервово підстрибнула на місці.
- О, вітаю юна міс! В Ґоґвортс?
- Так) Але я хотіла би з вами поговорити, - Віка кивнула в бік непомітного алькова. - Про дещо важливе.
Розвернувшись і підхопивши хлопця під лікоть, вона попрямувала до ніші. Ріта, якій теж стало цікаво, про що таке хоче поговорити з нею чорноволоса. дівчина. Ох, краще вона б того не робила..
- Непроста, ох непроста ця парочка, - пробурмотіла собі під ніс Ріта, йдучи за ними.
(Через п'ять хвилин по тому)
- Що це означає? - Рука Ріти нервово смикнулася.
Чорні очі Віки дивилися їй прямо в обличчя.
– Я знаю ваш секрет. Ви анімаг. Ріто. Постарайтеся пояснити: ви навіщо стежили за Снейпом?
Обличчя журналістки стало блідішим.
Дівчинці було шкода, але її розпирала цікавість.
- Звідки ви знаєте? Адже я нікому не розповідала. І так, я стежила за Северусом, бо я закохана в нього.
- Хм, цього варто було чекати.
Але він ще маленький, йому рано.
- Ну і що?
Андрій зовсім не розумів нічого. Але почувши про закоханість Рити, все зрозумів. Йому стала ясна гра Віки. Хлопець вийшов із тіні.
- І ще питання, міс Скітер. Який курс зараз їде до Гоґвортсу?
– Перший.
- Ясно. Леді, закінчуємо, а то не встигнемо на поїзд, - він відкрив важку портьєру. Віка пройшла першою, а за нею перелякана Рита.
- І ще, нікому жодного слова, якщо не хочете проблем.
- Д-добре.
Хлопці, дивлячись на те, як відьма швидким кроком віддаляється, тільки хмикнули.
- Добре ти її, - захопився хлопець.
Віка здула з чола неслухняне пасмо.
- Ага, побігли, бо не встигнемо.
За дві хвилини хлопці сіли у вагон. Поїзд, набираючи швидкість вез їх у школу чаклунства Гогвортс.
***
(пройшла година)
Натовп школярів весело галасував, обговорюючи, як їх розподілять по факультетах.
Дівчинка, що стоїть біля колони, знуджено позіхнула.
- Коли ж почнуть, набридли вже, господи.
Андрій став з нею поряд.
- Не знаю, але лавка б тут не завадила.
Через секунду Віка злякано підстрибнула від клацання. Обернувшись, діти побачили гарний маленький диван на двох.
- Вау, Андрію, я в шоці, - вона плюхнулася на диван.- Сідай, чого стоїш з відкритим ротом? - Розреготалася вона. - Це чари, дитинко.
Минуло десять хвилин і юній чарівниці захотілося розім'ятися.
Вона помилувалась сплячим хлопцем і подумала "Треба б сюди захист якийсь"
Мить, і навколо неї виник сріблястий купол. Віка задоволено посміхнулася і раптом відчула на собі пильний погляд чиїхось очей.
***
Белатріса прямувала до новенької, яка примудрилася в такому юному віці чаклувати без чарівної палички. "Це не кожному дано, цьому треба вчитися, причому довго" подумалося їй.
- Привіт, ти бачу новенька? - вона зарозуміло підняла носик.
- Паличка у рукаві, так? Ха ха ха.
- Белла, заткнися, а то гірше буде, - шовковий голос Віки проник у вуха, а її очі блиснули у світлі смолоскипів.
Аристократка зблідла.
- Звідки ти знаєш моє ім'я?
Але відповіді не було, тому що в цей момент важкі двері відчинилися і на порозі з'явилася професорка Макґонеґел.
- Шановні першокурсники, прошу вас стати в чергу та йти за мною!
Натовп дітей зашумів і вишикувався. Через пару секунд вони увійшли до Великої зали, у якої, мабуть, був гарний настрій. На стелі було чисте небо. Поруч із Беллою пролетів Майже-Безголовий-Нік.
Голос професора привернув увагу першокурсників.
- Я називатиму ім'я та прізвище, а ви повинні сісти на цей стілець і надіти Капелюха на голову. Все ясно?
- ТАК - прокотилося по залі.
- Отже, Денисе Макгрей!
- СЛИЗЕРИН!
- Емі Аббетос
- РЕЙВЕНКЛО!
Діти просувалися до Капелюха та проходили на свої факультети. А Віка з Андрієм і позаду них Лілі Еванс з Джеймсом Поттером, Северус Снейп з Томом Редлом та Беллатрікс Блек.За ними теж хвилювалися Нарциса Блек і Люціус Мелфой.
Віка з трепетом сіла на стільчик, шкірою відчуваючи на собі зацікавлені погляди інших чарівників.
- Так-так, хто тут у нас, - пробурмотів капелюх, - Вікторія Соловйова, дуже надзвичайно...
- Можна мене на Слизерин? – поцікавилася юна чарівниця.
- На Слизерин, кажеш? Гаразд, йди, але пам'ятай - ти дуже, надзвичайно обдарована чаклунка, у тобі є такі сили, що з тобою не зможе впоратися навіть Геллерт.
- Ви про того самого, так?
- Звісно, дівчинко моя. Ну, ще зустрінемося. СЛИЗЕРИН!
Віка попрямувала до столу слизеринців.
- Лілі Еванс!
- СЛИЗЕРИН!
Мелфой, Блеки та всі інші потрапили на Слизерин.
(Кілька годин потому у вітальні Слизерина)
Віка втомлено простяглася на ліжку, але сон не йшов.
Поруч сів Андрій.
- Віка, я розумію, що ти втомилася, але нам треба поговорити.
– Про що, цікаво? - вона сіла, - дай вгадаю, як нам повернутися додому?
Відповіддю їй був кивок хлопця.
Помах руки - і полог тиші загорнув їх у свої обійми.
- Добре, я багато думала і згадувала все, що прочитала за останні дні. Так ось, є один фанфік, в якому говориться, що Дамблдор - таймлес, тобто мандрівник у часі.
- І?
Дівчинка перевела дух.
- Ми з тобою теж таймлеси.
Очі співрозмовника округлилися.
- Щоооо? Як? — Він почав згадувати.
"Він випадково підслухав розмову мами з татом на кухні.
- Все, мене це дістало! - Її голос зірвався і вона безсило опустилася на стілець. - Забирай речі та йди, але хоча б заради сина плати аліменти.
Його голос звучав байдуже.
- Добре.
Хлопець зрозумів, що тато йде назавжди від мами. І йому дуже захотілося відродити це кохання. Раптом його щось різко смикнуло і він опинився на якійсь вуличці. Виглянувши з-за рогу, хлопець побачив тата, який поспішав на роботу. Раптом на нього з тихим криком "Ай" впала блондинка у червоній сукні.
За прочитаними романами Андрій зрозумів, що вона залицяється до нього. Йому згадалося, як саме вона з'явилася півтора місяці тому і заявила, що вона коханка батька. Тоді мама вигнала її, а ввечері спалахнув скандал. Батьки так кричали, що йому було чудово все чути навіть зі своєї кімнати.
Вирішивши завадити, він уявив себе на кілька секунд раніше у цій же вуличці. Вжух! Він знову за рогом будинку. З криком "Привіт, тату!" кидається на спину здивованого чоловіка, обіймаючи його за шию.
Очі блондинки, яка проходила повз, красномовно блиснули, а обличчя скривилося від досади. Та батько не помітив.
Едвард машинально підхопив сина і засміявся щасливим сміхом.
Йому подумалося: "Отримала, мерзотнице, він тільки мамин чоловік і мій тато, вони щасливі разом"
Тато поніс його на руках..."
- Гей, ти де? - голос Віки висмикнув його зі спогаду.
- Я тут, просто згадував, Загалом, в дитинстві у мене був один випадок, якраз пов'язаний з часом. - Розповівши їй про батька і матір, він чекав відповіді.
- Я зрозуміла, що ми потрапили сюди не просто так. Ми несемо з собою дещо, і це Любов.
Вика
https://instagram.com/vikishow_official?igshid=w9gg0kocem1q
Андрей
https://instagram.com/t22felton?utm_medium=copy_link
1 частина
Андрій прокинувся в холодному поту. Будильник показував 8:30.
Як завжди, йому наснився жах: велика змія і шипіння "Ти обраний"... І далі темрява. За всі три роки хлопець навчився не показувати своїх емоцій оточуючим. Навіть тоді, коли передивлявся улюбленого
" Гаррі Поттера", його обличчя не виражало нічого, але очі палали цікавістю і захватом. Так само і з іншими емоціями. Зіскочивши з ліжка, він побіг до ванної.
Із дзеркала на нього дивилося бліде лице підлітка. Біле, м'яке волосся, тонкі риси обличчя, аристократична блідість і гордий погляд сапфірових очей... Це все робило з хлопця справжнього аристократа.
Умившись, спустився на кухню, де його чекали улюблені сирники зі сметаною. Швидко поснідавши, він знов піднявся сходами у свою кімнату. Сів за столом, задумавшись...
***
Йому часто казали, що він схожий на Драко Мелфоя, їх відрізняв лише колір очей. Андрій був популярний у своєму класі серед дівчат, особливо йому вішалася на шию перша красуня класу, Злата Барвінко. Він намагався не звертати на неї увагу, хоч і знав, що вона не відчепиться.
Дитинство Андрія Данильчука пройшло у мальовничому селі Любов, де жили його бабуся та дідусь по материній лінії. Скільки хлопець себе пам'ятав, найріднішою людиною для нього після мами була бабуся Стефа. Весела, турботлива, з добрим, як у сонечка лицем, вона завжди підтримувала внука у всіх його починаннях. Вони могли годинами сидіти у затишній вітальні біля каміна, катаючись удвох в кріслі-качалці і розмовляти про все на світі. Андрій міг розповісти їй про найпотаємніші думки і страхи, про все те, що його непокоїло. Бабуся Стефа садовила його на коліна і заспокоювала або давала поради..
Втім, хлопець і зараз міг взяти велик і гайнути до бабусі. Але не став цього робити. Він круто розвернувся до великої плазми. Рука сама собою схопила пульт і на екрані почалася серія "Гаррі Поттер і Таємна кімната". Очі зосередилися на обличчі Волдеморта....
***
Віка ввімкнула "Гаррі Поттера і Таємну кімнату". Вона була відомою блогеркою під ім'ям Viki Show, але їй не було чого розповідати про себе. Жила в звичайній родині, відмінно вчилася, мала сестру, купу підписників у соцмережах і друзів.
Жила, як усі...
Очі зосередились на обличчі Волдеморта....
(Кінг-Крос, 9-та ранку).
Віка ошелешено озиралася довкола. Її першою думкою було: Де я? Як я сюди потрапила?
Відповідь не забарилася. Молодий Том Редл гордо пройшов повз неї.
- Не може бути.. Я у світі Поттера. Оце влипла... АЙ!
Він приземлився, зачепивши щось ліктем. Декілька секунд Андрію знадобилося, аби відійти від шоку.
Він озирнувся. Біля нього стояла симпатична чорноволоса дівчинка
його віку і невдоволено терла забиту руку.
- Вибач, я не хотів. Боляче?
- Уже ні. Віка.
- Андрій. Як я сюди втрапив?
- Сама не розумію. От послухай - вона сіла на лавку поруч, - Я була в себе вдома, ввімкнула...
- Дай здогадаюсь, - він усміхнувся. - " Гаррі Поттер і Таємна кімната?"
Дівчинка здивовано подивилася на нього.
- Так, саме він. А як ти...
- Я теж дивився по телеку. Знаєш, чогось моя увага тоді була прикута до Темного Лорда, ну там де вони з Поттером.. І я опинився тут, мало не звалившись тобі на голову.
- У мене те саме, крім звалювання нізвідки. Я просто з'явилася тут.
Діти розреготалися. Настільки комічною була для них ситуація)
- Так, - дівчинка роззирнулася, - пора щось робити.
- Ти права, - зітхнув Андрій. - Треба щось... Опа! Ріта Скітер!
Віка закрутила головою і ледь не впала від здивування.
- - Ти ба! Справді, Ріта. Ну ходімо - солодко посміхнувшись, вона попрямувала до відьми-журналістки.
Відьма нервово підстрибнула на місці.
- О, вітаю юна міс! В Ґоґвортс?
- Так) Але я хотіла би з вами поговорити, - Віка кивнула в бік непомітного алькова. - Про дещо важливе.
Розвернувшись і підхопивши хлопця під лікоть, вона попрямувала до ніші. Ріта, якій теж стало цікаво, про що таке хоче поговорити з нею чорноволоса. дівчина. Ох, краще вона б того не робила..
- Непроста, ох непроста ця парочка, - пробурмотіла собі під ніс Ріта, йдучи за ними.
(Через п'ять хвилин по тому)
- Що це означає? - Рука Ріти нервово смикнулася.
Чорні очі Віки дивилися їй прямо в обличчя.
– Я знаю ваш секрет. Ви анімаг. Ріто. Постарайтеся пояснити: ви навіщо стежили за Снейпом?
Обличчя журналістки стало блідішим.
Дівчинці було шкода, але її розпирала цікавість.
- Звідки ви знаєте? Адже я нікому не розповідала. І так, я стежила за Северусом, бо я закохана в нього.
- Хм, цього варто було чекати.
Але він ще маленький, йому рано.
- Ну і що?
Андрій зовсім не розумів нічого. Але почувши про закоханість Рити, все зрозумів. Йому стала ясна гра Віки. Хлопець вийшов із тіні.
- І ще питання, міс Скітер. Який курс зараз їде до Гоґвортсу?
– Перший.
- Ясно. Леді, закінчуємо, а то не встигнемо на поїзд, - він відкрив важку портьєру. Віка пройшла першою, а за нею перелякана Рита.
- І ще, нікому жодного слова, якщо не хочете проблем.
- Д-добре.
Хлопці, дивлячись на те, як відьма швидким кроком віддаляється, тільки хмикнули.
- Добре ти її, - захопився хлопець.
Віка здула з чола неслухняне пасмо.
- Ага, побігли, бо не встигнемо.
За дві хвилини хлопці сіли у вагон. Поїзд, набираючи швидкість вез їх у школу чаклунства Гогвортс.
***
(пройшла година)
Натовп школярів весело галасував, обговорюючи, як їх розподілять по факультетах.
Дівчинка, що стоїть біля колони, знуджено позіхнула.
- Коли ж почнуть, набридли вже, господи.
Андрій став з нею поряд.
- Не знаю, але лавка б тут не завадила.
Через секунду Віка злякано підстрибнула від клацання. Обернувшись, діти побачили гарний маленький диван на двох.
- Вау, Андрію, я в шоці, - вона плюхнулася на диван.- Сідай, чого стоїш з відкритим ротом? - Розреготалася вона. - Це чари, дитинко.
Минуло десять хвилин і юній чарівниці захотілося розім'ятися.
Вона помилувалась сплячим хлопцем і подумала "Треба б сюди захист якийсь"
Мить, і навколо неї виник сріблястий купол. Віка задоволено посміхнулася і раптом відчула на собі пильний погляд чиїхось очей.
***
Белатріса прямувала до новенької, яка примудрилася в такому юному віці чаклувати без чарівної палички. "Це не кожному дано, цьому треба вчитися, причому довго" подумалося їй.
- Привіт, ти бачу новенька? - вона зарозуміло підняла носик.
- Паличка у рукаві, так? Ха ха ха.
- Белла, заткнися, а то гірше буде, - шовковий голос Віки проник у вуха, а її очі блиснули у світлі смолоскипів.
Аристократка зблідла.
- Звідки ти знаєш моє ім'я?
Але відповіді не було, тому що в цей момент важкі двері відчинилися і на порозі з'явилася професорка Макґонеґел.
- Шановні першокурсники, прошу вас стати в чергу та йти за мною!
Натовп дітей зашумів і вишикувався. Через пару секунд вони увійшли до Великої зали, у якої, мабуть, був гарний настрій. На стелі було чисте небо. Поруч із Беллою пролетів Майже-Безголовий-Нік.
Голос професора привернув увагу першокурсників.
- Я називатиму ім'я та прізвище, а ви повинні сісти на цей стілець і надіти Капелюха на голову. Все ясно?
- ТАК - прокотилося по залі.
- Отже, Денисе Макгрей!
- СЛИЗЕРИН!
- Емі Аббетос
- РЕЙВЕНКЛО!
Діти просувалися до Капелюха та проходили на свої факультети. А Віка з Андрієм і позаду них Лілі Еванс з Джеймсом Поттером, Северус Снейп з Томом Редлом та Беллатрікс Блек.За ними теж хвилювалися Нарциса Блек і Люціус Мелфой.
Віка з трепетом сіла на стільчик, шкірою відчуваючи на собі зацікавлені погляди інших чарівників.
- Так-так, хто тут у нас, - пробурмотів капелюх, - Вікторія Соловйова, дуже надзвичайно...
- Можна мене на Слизерин? – поцікавилася юна чарівниця.
- На Слизерин, кажеш? Гаразд, йди, але пам'ятай - ти дуже, надзвичайно обдарована чаклунка, у тобі є такі сили, що з тобою не зможе впоратися навіть Геллерт.
- Ви про того самого, так?
- Звісно, дівчинко моя. Ну, ще зустрінемося. СЛИЗЕРИН!
Віка попрямувала до столу слизеринців.
- Лілі Еванс!
- СЛИЗЕРИН!
Мелфой, Блеки та всі інші потрапили на Слизерин.
(Кілька годин потому у вітальні Слизерина)
Віка втомлено простяглася на ліжку, але сон не йшов.
Поруч сів Андрій.
- Віка, я розумію, що ти втомилася, але нам треба поговорити.
– Про що, цікаво? - вона сіла, - дай вгадаю, як нам повернутися додому?
Відповіддю їй був кивок хлопця.
Помах руки - і полог тиші загорнув їх у свої обійми.
- Добре, я багато думала і згадувала все, що прочитала за останні дні. Так ось, є один фанфік, в якому говориться, що Дамблдор - таймлес, тобто мандрівник у часі.
- І?
Дівчинка перевела дух.
- Ми з тобою теж таймлеси.
Очі співрозмовника округлилися.
- Щоооо? Як? — Він почав згадувати.
"Він випадково підслухав розмову мами з татом на кухні.
- Все, мене це дістало! - Її голос зірвався і вона безсило опустилася на стілець. - Забирай речі та йди, але хоча б заради сина плати аліменти.
Його голос звучав байдуже.
- Добре.
Хлопець зрозумів, що тато йде назавжди від мами. І йому дуже захотілося відродити це кохання. Раптом його щось різко смикнуло і він опинився на якійсь вуличці. Виглянувши з-за рогу, хлопець побачив тата, який поспішав на роботу. Раптом на нього з тихим криком "Ай" впала блондинка у червоній сукні.
За прочитаними романами Андрій зрозумів, що вона залицяється до нього. Йому згадалося, як саме вона з'явилася півтора місяці тому і заявила, що вона коханка батька. Тоді мама вигнала її, а ввечері спалахнув скандал. Батьки так кричали, що йому було чудово все чути навіть зі своєї кімнати.
Вирішивши завадити, він уявив себе на кілька секунд раніше у цій же вуличці. Вжух! Він знову за рогом будинку. З криком "Привіт, тату!" кидається на спину здивованого чоловіка, обіймаючи його за шию.
Очі блондинки, яка проходила повз, красномовно блиснули, а обличчя скривилося від досади. Та батько не помітив.
Едвард машинально підхопив сина і засміявся щасливим сміхом.
Йому подумалося: "Отримала, мерзотнице, він тільки мамин чоловік і мій тато, вони щасливі разом"
Тато поніс його на руках..."
- Гей, ти де? - голос Віки висмикнув його зі спогаду.
- Я тут, просто згадував, Загалом, в дитинстві у мене був один випадок, якраз пов'язаний з часом. - Розповівши їй про батька і матір, він чекав відповіді.
- Я зрозуміла, що ми потрапили сюди не просто так. Ми несемо з собою дещо, і це Любов.
Коментарі