Кілька днів тому, в містечку Садмора, сталася жахлива пожежа. Полум’я забрало життя семи тисяч дев’яти людей. За день до трагедії, на адресу ордену Святого Милосердя, було надіслано листа, в якому звинувачували сім’ю місцевого вівчаря за переховування у власному хліву демона. Для розслідування, Святим Отцем ордену було відправлено загін лицарів. Коли ми прибули до містечка, нас зустріли лише руїни, попіл та обвуглені тіла. Було кілька сотень  містян, яким пощастило вижити але більшість із них несподівано вразила сліпота. Ми очистили спалене місто від тіл та поховали загиблих належним чином. Вцілілим мешканцям було надано медичну допомогу від наших цілителів. Обшук будинку вівчаря було зроблено в першу чергу. Окрім решток овець та тіл мешканців, нам нічого не вдалося знайти, що вказувало б на переховування демона.
Наше розслідування завершилося б нічим, якби ми не провели ще й обшук лісу, який межує з південною частиною міста, неподалік від кошари мертвого вівчаря. В глибині лісу, під смоківницею, ми натрапили на тіло юнака, одягненого у вівчарське вбрання. Він не дихав. Жодних слідів опіків, лиш трохи обвуглений одяг та чорні відбитки пальців рук на плечах його туніки. Те, що його тягнуло, мало шість пальців. Ще ми знайшли його накидку з овечої шкури, яку одягають пастухи хутром всередину, вона була охайно складена, а на ній лежала квітка лілеї. Та найважливішою знахідкою був записник, який вівчар носив в потаємній кишені своєї накидки. Записи, що потрапили нам руки, вражали свідомість. Пізніше орденом Святого Милосердя їх буде наказано спалити.

Запис 1
… Сьогодні ми з Давидом пасли овець. Коли настав вечір, ми як завжди, перед тим як загнати отару до кошари, почали їх перераховувати. Не всі вівці були наші, більш ніж половина належала сусіду, який платив батьку за нашу роботу. Скупий трохи дядька. Але то таке, я про те, що за кожну вівцю ми з братом відповідали головами. Тож, коли ми нарахували лише дев’яносто дев’ять овець зі ста, ми злякалися покарання. Я наказав брату чекати, а сам пішов на пошуки. Не вистачало ягняти. Пройшовши вздовж річки, я вловив знайоме моєму вуху «Мекеке» і пішов на звук. Так, це дійсно було загублене лихо, що застрягло в чагарнику. В ту мить, я мав узяти ягня та піти звідти, але я помітив, як із сусіднього куща виглядало крило… Велике мокро-сіре крило, яке точно не належало птахові. Невже, то був янгол ? Затиснувши ягня під рукою, я підійшов ближче до куща і вловив погляд наляканих очей. Було темно, тож важко було розгледіти деталі, але зрозуміло, що це молода дівчина… з крилами. Я протягнув їй руку, але вона лише мовчки налякано продовжувала зиркати на мене. Хмари на небі розійшлися і місяць пролив на неї своє світло. Дівчина мала коротке рудувате волосся, кирпатий ніс та обличчя трохи вкрите веснянками, карі очі з вкрапленнями зеленого – все було… звичайним. Ні, вона виглядала гарною, але нічого божественного та над прекрасного, як для янгола, у неї, окрім звісно крил, не було. Ще я помітив, що на її руках по шість пальців. Якщо її десницю можна було уважати рукою, бо по лікоть вона була з металу. Я бачив подібне у дядька Феофана, у якого не було лівої руки, а лише дерев’яний ковпак, він називав ту штуковину «протез», але ця дівчина, чи то янгол, могла тими металевими пальцями рухати… Це точно була не частина обладунку, а ще там золотом було набито якийсь знак «X» … О Милосердя, що ж, чи кого мені тут пощастило знайти ?
Вона зрозуміла, що я її розглядаю, тож закрила свою постать лівим крилом, бо праве, скоріше за все, було зламане. Я вкотре мав чкурнути звідти, але цікавість узяла гору. Я доторкнувся до її крила, бо невідомо, коли я ще зможу побачити справжнього янгола. Було таке відчуття, мовби я торкався мокрого старого ганчір’я…

Запис 2
… В третє я відмовився полишити янгола, коли мене віднайшов Давид, який був занепокоєний моєю відсутністю. Він наполягав лишити дівчину тут, чи сповістити до церкви, але я подумав, що це погана ідея. Я його вмовив, щоб ми тимчасово, поки вона не вилікує крило, сховали її в нашому хліву. Натомість, я пообіцяв йому обмінятися нашими накидками з овечої шкури. В мене було аж дві кишені, а у нього жодної, до того ж його накидка була старішою. Але тільки після того, як янгол полетить. Він погодився…

Запис 3
… Вона пішла на контакт. Мовчала, але пішла. Невідомо, що змусило її змінити страх на милість, але вона подала мені руку. Доторкнувшись до її десниці я обпікся, вона винувато на мене подивилась. Я звісно не ображався на неї, лише лагідно всміхнувся та вкутав у свою накидку, щоб обережно доставити у хлів… Поки брат відволікав батьків, я заніс її та постелив соломи, наказавши чекати. Нам з Давидом трохи влетіло, через те, що ми прийшли пізно. Лише тоді, коли батьки заснули, я спустився до неї та наклав на її крило шину. Я не знаю, що їдять янголи, тож приніс скирту хліба та козиного молока. Молока вона випила, а от до хліба так і не доторкнулась. Я обмив водою її ноги та коліна, що були здерті в кров. Її темно-синя сорочка була ціла, тож нового одягу не потребувала… Майже усю ніч я її не покидав. Лише під ранок, пішов в дім трохи поспати. Мабуть, ми взагалі не знаємо, як вони виглядають ті янголи. Бо, споглядаючи її, я не бачив усього того, що говорили про цих милосердних істот священнослужителі. Вона виглядала надто звичайно. Байдуже на ті крила, металеву руку чи навіть шість пальців…

Запис 4
… Мене розбудив мій брат. Давид був наляканий та стурбований. Я, бувши спросоння, нічого не міг збагнути. Спочатку подумав, що проспав час, коли нам треба вирушати на пасовище… Краще б я проспав… Я пішов за братом у хлів. Там була вона, в її руках було мале ягня, а на вустах його кров. «Вона не може бути янголом, вона демон, вони теж мають крила…» - врізалась мені братова фраза в голову. Але я його спинив за руку та сказав, щоб він не скаржився на неї батькам. Я хотів вірити, що вона все-таки янгол. Так, вона не пухнаста та біла, вона не світиться, мов зоря, вона не співає дифірамби в ім’я Милосердя, і над її головою немає німбу…і вона зубами вп’ялася у вівцю… Та чи багато ми про них знаємо ? … Я пообіцяв брату ще й свою торбу, якщо янгол побуде ще одну ніч. Він погодився. ЇЇ погляд — було зрозуміло, що вона шкодує, та хіба ми могли винити дівчину за її природу ? Чи можемо ми ображатися на те, що кіт їсть мишей, що лисиця полює на зайця. А людина, хіба вона не їсть м’яса ?... Нам треба було пасти отару, але вирішили, що янголу краще лишитися в хліву. Ми загородили її мішками та лишили доїдати ягня. Коли засмучений брат рушив з першою половиною отари, я ще раз підійшов до янгола та протягнув їй лілею, яку зірвав з маминого садка. Хотів зробити їй приємне…

Запис 5
… Мене замкнули вдома… Чому ? Поки пасли овець, батько знайшов янгола, бо йому не сподобалось як стоять мішки. Він вперше за увесь цей час, вирішив прибратися в хліву. Звісно, коли ми прийшли, то двір був заповнений людом та священнослужителями місцевої церкви. Я кинувся до янгола, але мене спинили. Вона пручалася, їй пхали в обличчя срібним хрестом, обливали водою з відер, вона жалісно мугикала та тріпотіла крилами. А потім і на їх накинули сітку. Священник почав рвати горлянку та обзивати її демоном, казати, що не схожа вона на янгола небесного… Я узяв ціпок, але кілька лицарів одразу вклали мене на землю. Мій брат хотів втрутитись, але він теж прекрасно зрозумів, що заперечити лицарям нічого не зможе. Я вловив її погляд, коли мене силою затягли в будинок… Куди її повели ? Що вони із нею планують зробити ? ... Мені шкода. О, Милосердя , врятуй же її...