- Хто ви такий ? - міміка жінки та інтонація її голосу випромінювали недовіру до моєї особи. Що ж , це недивно.

- Мандрівник , філософ , маю багато інших імен. В вашому селі лише на кілька днів , перевести дух.

- І що ви , пане тут забули ? Не бачите , що у цієї сім'ї горе - втрутилась інша панянка ,  кругленька з кирпатим носом , молодша копія жінки з якою перебила мій діалог.

- Перепрошую , я дуже співчуваю цій сім'ї , яка втратила ... сина , якщо не помиляюсь...однак я маю науковий інтерес до вашої обрядовості - відповідь на такі питання готові в мене завчасно , бо істинної причини їм знати не можна .

- То ви прохвесор ? - змінила тон молодша копія.

- Варка , хоч апостол Петро , нехай він забирається з похорону нашого сусіда...

- Перепрошую, однак , мене цікавить обрядові звичаї цих країв , тож дозвольте я спитаю про присутність безпосередньо у господарки цього будинку.

- Зараз ми мужиків покличемо і вони тебе випхають - продовжувала сердитись стара копія. І чому люди такі грубі , якщо навіть з ними нормально розмовляєш ? Гаразд , мені будь - що треба дістатися будинку , поки покійного тримають там , бо щось тут нечисто.

Чутки по селу розходяться швидко і жінка у якої я оселився на ніч ( старенька, самотня бабуся , єдиним другом якої є кіт, співрозмовник так собі ) все мені виклала разом з пирогами на стіл. Покійний - хлопець Семенко , літ сімнадцять , моторний парубок , роботящий , одним словом - гарний був хлопчина. Причина смерті - бідолаху ( як каже бабуся Марфа) знайшли у полі , над ним сиділа русалка і його душила. Побачивши людей , які прийшли в ранці косити , втекла в бік річки Вуж. У мертвого хлопця в руках , в сталевій хватці,  знайдено гребінець. Косарі кажуть : " То була Маруська , його дівчина з якої вони любилися , однак бідолашна втопилася ...". Варто відзначити , що люди дуже люблять вживати слово "бідолашний(а)". Хоча все в цій історії здається очевидним , однак тоді тут не було б мене.

- Не заважайте мені, бо я не хочу злитися.  Краще розійдемося з миром. Огляну хлопця і щезну - мій погляд люди не витримують , надто він для них гострий ,одразу відбирає мову і на їх обличчях нахабство змінює страх.

- Вибачте... пане - так краще... завжди працює. .

Я зайшов до будинку і вловив здивовані , журливі і кілька п'яних поглядів. Мрець лежав мовчки і не ворушився. Щоб не витрачати часу я підняв руку до гори і всі завмерли , мов цвяхи в колоді. Я підійшов до матері хлопця та описав в повітрі коло перед її очима лівим вказівним пальцем. Вона вийшла з анабіозу і поставила мені питання , яке я давно передбачив.

- Хто ви ?

- Мандрівник, однак це не має значення , я лиш ваше марення. Дайте мені, будь ласка , відповіді на мої питання і я щезну з вашого життя назавжди.

- Добре - жінка не пручалася , вона реагувала на все надто спокойно , бо її свідомість знаходилась у стані повільного сну , а саме в дрімоті. Все , що зараз відбувається , для неї не більше , ніж марення.  Коли вона прокинеться , то забуде про все за три секунди.

- Це ваш син , його звати Семен ?

- Так.

- Його знайшли сьогодні в полі , над ним сиділа русалка ?

- Так говорять косарі , мене там не було.

- В руці був гребінець ?

- Так , ми за порадою ворожки від нього здихалися.

- Ворожки ? Вона забрала гребінець із собою ?

- Так , ворожка, що мешкає на кутку села - чому я не здивований , що ворожка на краю села.

- Хтось бачив ще смерть вашого сина ?

- Так , дід Остап , у нього є велике дерево , куди він любить залазити... каже з нього видно річку , де він часто споглядає русалок. Всі його за божевільного мають.

- Де він живе ?

- За три хати звідси.

- Чудово, дякую.

Як тільки я покинув межі хати , майже все життя відновилося. Ніхто навіть не згадає про мандрівника , навіть ті дві копії , в пам'яті яких відклався лиш спогад про те , як вони проганяють п'яного діда додому. Обожнюю самоіронію.

Навіжений почекає , спочатку ворожка. Вгадати її хату просто. Самотня споруда з різною маячнею  та " магічним "  приладдям. Одразу видно , що не вроджена , а навчена , а навчено кепсько. Увійшов я в її дім , як до себе. Сидить в колі , навколо свічки , щось читає. Молоде і дурне. Знаю як з такими треба говорити.

- Ти хто, чорт забирай , такий ? - обурена , чорноволоса , зеленоока. Ще білої сорочки не вистачає.

- Забере , не хвилюйся. Я той , чиє ім'я промовивши губи всохнуть , а очі луснуть.

- Ти знаєш хто я така ? Прийшов мені жартувати - хм , настільки все погано , не бачить мене справжнього , а не хотілось істиної подоби набувати вдень.

- Я знаю хто ти. Відьма , а не ворожка , тобі бігати молоко псувати , а не людям ворожити. Сядь і мовчи , поки не спитаю тебе. Бо видно твоя вчителька не навчила манерам , коли до тебе приходять...

- То ти .... Господи , не може бути.

- Спочатку чортами лаєш , а тепер про Бога згадала ? Типова людина. Не по твою душу прийшов , поки що. 

Чудово , все пішло як кіт через дорогу. Нахабство зникло , чому вічливість не працює з нахабними людьми ?

- Що ти можеш мені сказати про Семена ? Якось до цього причетна може ?

- Ні , пане , я не роблю шкоду людям... присягають , ну мо тільки кому для розваги щось попрошу непристойне ...

- Ближче до суті.

- Вмерла кохана в нього , Маруся , от він горював , прийшов до мене , а я і кажу йому , що русалкою стала...

- Звідкіля такі знання ?

- Коли трави різні збираю , то наштовхуюсь іноді на цих нагих дівок , все танцюють і співають... От і побачила , що поповнення в рядах.

- Добре , що там з хлопцем , прийшов , що далі ?

- Кажу , щоб сховався біля річки і коли будуть бігти русалки , то його буде останньою бігти. Перед цим ще гребінець порадила вкрасти.  Схопи її за руку, кажу йому , і промов те і це , тоді зможеш поговорити ... - не брехала , я б це відчув.

- Отже, порушуємо правило - живим з мертвими не хоже знатися ?

- Пане , я розумію , однак хлопець страждав , ще б руки наклав би на себе ... Я думала поговорить і відпустить її , а не так все станеться...

- Угу. То думаєш , його русалка вбила ?

- Думала , так селяни бачили... Ну якщо Ви тут ...

- Гребінець мені віддай , будь ласка - вона злякано на мене подивилася , можливо надумала собі , що я все на світі відаю , однак мої здібності переоцінюють.

- Ось - тремтячою рукою вона   протягнула звичайний гребінець,  на якому застрягла волосинка.

- Дякую. Дивись мені тут , виконуй свою роботу далі , але не порушуй правил чужого і цього світу , бо я прийду по тебе.

- Так... пробачте ... - вона почала бити поклони , однак мене це тільки дратувало . Покинув її хату і попрямував  до русалки. Навіжений цікавив мене найменше , перевірю пізніше.

Русалки , мавки , потерчата та кільканадцять інших схожих духів ходять тихіше води , нижче трави. Вони настільки легкі , що травичка навіть не прогинається під їхнім натиском. Однак лишають певний запах , який людський ніс не взмосі почути , він нагадує суміш запаху маку та квітучої черемхи.  Минаючи дерева , я запримітив двоє малих дітей , які бавились в хованки. Ех, потерчата , мертві не хрещенні діти , яких легко переплутати з дітьми звичайними. Я підійшов до маленької дівчинки , яка рахувала до десяти і присів коло неї.

- Привіт.

- Привіт... - вона злякано на мене зиркнула.

- Не бійся , оце хотів спитати дещо... підкажеш, будь ласка , де твої сестриці , які з річки виходять ?

- А Вам нащо ? - маленьке , а дбає про сестер.

- Одна сестра твоя загубила гребінчик - я показав їй прикрасу.

- Ова , гарний , бачила такий у Мусі.  Вона там гуляє , на тому березі ....То ви нас не боїтесь ? ... А ви наш дядько ? - скільки живих емоцій у мертвої дитини.

- Можна і так сказати. Дядько - зазвичай мене обзивають дідьком , а не дядьком , однак обидва ці поняття не далекі від істини - що ж , дякую. Скільки вас тут маленьких ?

- П'ятеро ... а я найстарша - гордовито промовила дівчинка.

- Тоді тримай  п'ять півників - я витяг зі своєї кишені рівно п'ять цукерок. Очі дитини сяяли зорями , хоч вона мені сьогодні привітно відповіла.

Діло було вже під вечір , я сів коло річки на вказаному березі і став чекати. Русалки почали вилазити з водоймища опівночі , однак  узрівши мене, побігли назад. Я спокійно підняв до гори гребінець і чітко промовив.

- Чий він , зізнавайтесь  ?

- Віддай , бо залоскочемо до смерті - хором відповіли мені капризні віли.

- Подивіться уважно на мене , я схожий на того , хто прийшов жартувати і грати ? Ваш водяник вас не попереджав , хто може прийти , якщо порушити правила і напасти на людину в дні , коли це заборонено. Признавайтесь , бо всіх роздеру.

- Мій , почувши мої погрози , вийшла на берег оголена русалка з рудим волоссям ( що не типово для її виду ) та блідою шкірою.

- Де твоя сорочка , дитя ? - вона була молодшою  від інших русалок і не виглядала капризною, не корчила гримаси. За життя точно була спокійна та покірна дитина. Зазвичай русалками стають самогубці , або люди, що потонули  у русальчин тиждень. Але завжди  траплялися і винятки...

- Я тут нещодавно , пане , ще не зіткала мені мати-річечка сорочки. Вона прикрила свою наготу волоссям. Що ж , якщо прикриває оголоне тіло , отже ще трохи людського в неї лишилось. Але скоро вона повністю перетвориться.

- Якщо не помиляюсь , то Марусею звати ?

- До смерті так і звали ніби , однак зараз я Мусею звусь.

- Віддам гребінець , скажи тільки , ти вбила хлопця ? Але не бреши , говори як є , за молодість можу і пробачити... якщо так вирішу. 

Інші русалки замовкли , водяник теж десь близько , однак сидить там на дні  і сопе із сомами , бо знає , що процесію він не може порушувати.

- Не вбивала , ні...

- То що ж сталося ? - ох, дуже налякана "бідолашна".

- Прийшов хлопець , схопив за руку і каже , що люблю , люблю , Марусю тебе , жити не можу.  Кажу , що я вже не Маруся і не пам'ятаю його , хай залишить мене в спокої. А він все на своєму ... Бачу , у нього гребінчик мій , однак не віддає і все. Коли побачив моїх сестер - нарешті полишив. І я побігла.

- То ти зовсім його не пам'ятаєш ?

- Ні. Однак водяник сказав мені триматися від нього подалі , бо через нього мене якась дівчина втопила... точніше не помогла , коли я тонула ... - он воно що. Якась дівчина. Хм.

- То як так вийшло , що люди тебе бачили поряд з його тілом ?

- Хлопець прийшов знову , але  його застав старий , який часто на нас дивитися ...

- Тобто , дивиться ?

- З дерева дивитися , якийсь збочений старий. Розглядає нас у штуку зі скельцями - крикнула інша русалка позаду Мусі.

- Так , сестриця правду каже. Той дід його задушив , казав , що за дочку...

- Твій батько ?

- Ні, я сирота ... так водяник сказав , мабуть батько іншої дівчини...
- Той , що тебе втопила ?
- Чого не знаю , того не знаю - сумно зітхнула. Дивно , що легені у русалок всеодно працюють.

- Гаразд. Головне скажи , то  ти вирішила забрати гребінець у покійного з рук ? Але тут прийшли люди і ти втекла ?

- Так , Ви мені вірите ? - з надією подивилась дівчина. Було б у мене серце , певне воно співчувало їй.

- Вірю , тримай цяцьку свою, більше не лишай на березі , щоб ніхто не поцупив - нарешті я повернув дитяті її єдину іграшку. Всі ви можете бути вільні, на цей раз...

- Пане ...?  - тоненьким голосочком покликала мене Муся , коли я збирався щезнути з цього берега.

- Що тобі , дитино ?

- А як звали хлопця ?

- Семенко.

- Дякую - її руда коса пішла під воду. Нічого , з часом вона про все забуде і єдине , що їй лишиться - це бавитися разом з  сестрами.

А тепер все мені ясно. Як я і підозрював , русалка тут невинна , попри її участь у цьому дійстві , винними виявилися люди. Навіжений дід та , скоріше за все, його дочка. Але навіженість не виправдовує його вчинку , мені доведеться забруднити знову свої руки заради справедливості... Та чи побачу в їх очах я каяття ? Якщо так , то подарую легку смерть... Ох , а потім мене  називають чортом , гаспидом...хоча хтось має виконувати роботу і підтримувати баланс... Є правила і є сила , що має ті правила контролювати. І ця сила  я...