Сцена 1

Маленьке містечко. Неділя. Ранок. Дві сестри збираються на ранкову службу до церкви.

Арміда: Чула новину сестричка ?

Лія: Про що ?

Арміда: Воно і не дивно, що не чула, бо за своїми книжками і світу білуго не бачиш…

Лія: Годі знущатись… скажи мені, що сталось ?

Арміда: Та тут люди говорять, що моя сестра сумна, бліда та нудна.

Лія: Сестричко, будь ласка, скажи серйозно…ну, що там таке.

Арміда: Я сама чесність. Ех, що ж з тебе малої дурепи взяти…

Лія: Ти старша лиш на хвилину…

Арміда: Не перебивай сестру! Сьогодні в церкві службу буде проводити новий пастор (захоплено)

Лія: Ну і що ? ( байдуже)

Арміда: Молодий !

Лія: Ну і що ? (байдуже)

Арміда: Дівки лепечуть, мов янгол з небес спустився… очі сині, волосся біляве, а сам мов світиться ( взагалі не витримує і ледве не кричить, настільки захоплена)

Лія: Ясно ( байдуже)

Арміда: Що тобі ясно ? Що тобі ясно ? Господи, а мати каже, що ти розумніша за мене. Тю.

Лія: Я просто не розумію захвату твого? Хіба цей новий пастор має якесь значення ?

Арміда: В нашому забитому містечку не так багато і гарних хлопців лишилось…

Лія: Він же пастор ?

Арміда: Так, і від цього тільки цікавіше ( хтиво) Я стану спокусою для цього білявчика.

Лія: Але так не можна… Він… Арміда…

Арміда: Цить, я сказала. Звідки тобі знати як можна ? Коли твоїм біленькими рученятами тільки по клавішах стрибати. Тому будеш сидіть тихо та подалі від мене.

Лія: Чому ?

Арміда: Бо ще відлякаєш.

Арміда ( але тепер звертається до зали) – Ну що ж, голубчику, тримайся, сьогодні сукню одягну - червону ще й з фіалкою і спритно й палко, тебе до себе притягну.

Сцена 2

Сестри приходять до церкви. Арміда одягнена в червону сукню, яка виглядає скромною але чітко підкреслює всі її принади. Лія одягнена в довгу білу сукню, яка їй трохи завелика, але вона любить її за те, що в сукні є кишеня, куди влазить блокнот чи книжка. Заходить священник, в чорному костюмі з білим комірцем, тримаючи в руках книгу в червоній обкладинці. Очі обох сестер засяїли. Ім’я пастора – Колумб, тож після служби Арміда кинулася знайомитись, а бідолашна Лія, сховалася за колону.

Арміда: О пасторе, Колумбе, допоможіть мені…рятуйте бідну.

Колумб: Що сталося, сестро, я радо вам допоможу.

Арміда: Хочу сповідатися я в гріхах…тяжких

Колумб: То є обов’язок мій, Вам допомогти. Починайте.

Арміда: Знаєте, отче, я вчора одягла сукню, яка не перекривала коліна. Мені дуже соромно.

Колумб: Нічого страшного сестро, Бог пробачить тобі.

Арміда: Отче.

Колумб: Ще щось вас турбує, сестро?

Арміда: Так… Мені дуже милий чоловічий голос. Мені важко стримуватися від спокуси. Як почую красивий голос… такий, такий … як ваш от, одразу думки погані лізуть в голову. Я тоді прикусую губу і біллю себе стримую…(прикусивши губу, стогне)

Колумб: … Я буду молитися зв вас Всевишньому, аби він вас зцілив від цього…(поправляє комір, ковтає слину).

Арміда: От знову…

Колумб: Що ?

Арміда: Ваш голос, Отче, що ви зімною робите, грішною (стогне).

Колумб: Я… я цей...просто (крутить в руках Біблію, намагається знайти пораду).

Арміда: Все, трохи стало легше (взяла руку пастора).

Колумб( до глядача) – Ця дівчина – справжнє диво, боюсь не втримаюсь. І мене знову відправлять в інше місто… і все доведеться починати спочатку – в третє. О, Господи, дай мені сил, витримати і не піддатися спокусі… знову… Бо так і манить її фігура й аромат духмяний… Ох це все Лукавий…

Арміда: Але є ще дещо…

Колумб: Невже ? Кажіть, це мій обов’язок вас вислухати… до кінця.

Арміда: Я люблю іноді ходити… в тому, в чому мати народила. Не подумайте, я порядна, але люблю свободу, коли вільно дихає тіло, а груди наповнюються теплом – (Зітхає гучно).

Священник кашляє, прикриває книжкою штани.

Лія, яка побачила, що сестра та пастор довго не виходять зі сповідальні, почала хвилюватися. Сумна, звернулася до глядача.

Лія: Моя сестра, чому ж лиха ти така ? Що ж тобі я вдіяла ? Навіщо ти сказала про пастора ? Тепер не можу забути його блакитних очей та милого голосу. Він дійсно сяє.. Чому у грудях так мені пече ? Сидить вона там з ним, а мучусь я… Невже і він, як і десятки хлопців нашого містечка піддався її спокусі ? Звичайно.. вона ж вродливіша за мене. А я ніхто... як той П’єро. Нічого, не в перший раз. Прийду додому і поплачу – одразу стане легше.

Тим часом священник, який дуже хвилюється, що спокуситься, звертається до Бога.

Колумб: Господи, почуй свого раба Колумба і врятуй мене, прошу… ще один раз… дай мені якийсь знак, що мені робити ? Думки мої лихі, я почав уявляти вже її… палкі вуста на моїх…

Починає від туги співати Лія

ЇЇ голос прекрасний, лунає по всій церкві. Колумб чує її і приймає це за знак.

Колумб – це янгольський спів, це знак. Сестро, ви чуєте ?

Арміда: Так… люто – то не янголи, а моя сестра дур… дорога.

Колумб вибігає бачить Лію, яка чарує своєю простотою. Вона його вражає з першого погляду.

Лія : вітаю, отче.

Колумб:  Ви… ви … цей… на сповідь ?

Лія: ні, я сестру чекаю.

Колумб : Ви гарно співаєте… Ми з вашою сестрою вже закінчили… сповідь…якщо хочете, то я і вас послухаю.

Арміда: Вибачте та ми поспішаємо, у нас з сестрою уроки співів ( зловороже зиркає на сестру)

Колумб : шкода, я б вас послухав ( опанував себе)

Лія : можемо зустрітися ввечері, я ще й на скрипці зіграю вам…якщо ви вільні.

Колумб: Чом би і ні.

Арміда: Ви ж священник… вам не можна...

Колумб : слухати музику ?

Арміда: Тепер мені все зрозуміло…я тут перед ним і так і сяк. Я бачила через решітку, як ти слину ковтав, коли я говорила про…. А йдеш з нею ? Тю.

Колумб : Приходьте ще. А вас як звати ?

Лія: Лія.

Колумб: Тоді до вечора Ліє…