Глава 1

Нова це коли ....

Як ви думаєте що таке смерть? Чи замислювалися ви що є інше життя? Там, десь по ту сторону, щось загадкове і таємниче. Звичайно ж ні !!! Такого місця не існує. Так я думала, поки не потрапила сюди. В місце яке я думала не існує. Думала, що це вигадка і міф, і все ж я тут. І потрапила я сюди звичайно ж після смерті. Все ж я отримала другий шанс, тому просто так я не відступлю. Не впаду, як я це зробила на землі. А встану і буду боротися, навіть якщо мене ще раз життя покладе на лопатки, я все одно буду вставати і доводити, що я сильна, що я заслуговую на свій шматок пирога, шматочок щастя. І свого я доб'юся. Більше я не буду слабкою і не буду більше падати. А якщо впаду то обов'язково встану. Адже мене звуть Вікторія, і ця історія саме про мене ...

Коли я відкрила очі ... знову. Я побачила яскраве світло яке засліпило мені очі так сильно, що неможливо було їх розкрити. Коли все ж таки я звикла до нього, я побачила дивне місце яке не було схоже ні на що. Там був водоспад який падав зі скелі прямо донизу, де не було видно кінця, а було чутно тільки шум води яка билася об каміння внизу. Коли я повернула голову в сторону, то побачила густі джунглі, настільки густі, що я думала через них не проповзе навіть комаха. І коли прийшов час вибирати куди йти для мене було зрозуміло. Я знала. Якою б я нікчемою не була, і як би не хотіла померти, пробиратися чагарниками шукаючи звіра, щоб він роздер мене, сил просто не було. І спосіб померти був куди кращий. О Господи, як я хотіла померти. Я стала на кінець обриву, серце забилося сильніше, і незважаючи на всі я закрила очі і кинулася з водоспаду. Я відчула довгоочікувану свободу, яка ніяк не давалася мені, стала вільна на ці 10 секунд поки падала. Я розімкнула руки на зустріч волі, і знала, що це все. Кінець. І ви не повірите, я так довго його чекала, цього кінця. Проте їм я насолоджувалася недовго. Роблю останній вдих, і бачу вже землю. Швидко закриваю очі і клац ... я знову стою на тому самому місці, де стояла 2 хвилини назад. «Напевно це сон». Подумала я про себе. Я повернула голову і побачила до мене прямують двоє незнайомців. Коли вони підійшли досить близько щоб розмовляти, я побачила у них за спиною великі, розкішні, пернаті ... крила. Що дійсно дивно, то це те, що я зовсім не здивувалася. Адже так повинен був зробити будь-яка нормальна людина, а навпаки в той момент я згадала історії в дитинстві які розповідала мені моя сестричка. Дорога, любляча сестричка. Якої вже немає. І це була одна з причин моєї як виявилося смерті. Але і було багато інших, про які я не хотіла згадувати.

- Ти не здивована я бачу ... Привіт мене звуть Геральд. Поруч зі мною Мессалина. Ми твої майбутні вчителі. Звичайно це залежить від тебе. Чи приймеш ти нашу пропозицію.

Сказав чоловік трохи грубим голосом. Йому було на вигляд більше 40. Це була людина з блакитними очима і чорними коротким волоссям. Одягнений він був у чорні шати з кофтою, поверх яких надіта чорна мантія, а на шиї виднілися кілька шкіряних ременів. Крила у чоловіка були також чорного кольору, вони мали характерні нарости на кінцях.

- Ви напевно демон ???

Без страху в очах запитала я. Адже насправді мені було більше цікаво чим страшно.

- А ти хоробріша ніж я думав. Так. Я демон а вона ангел.

- І що ви зараз будете вирішувати куди я відправлюся?

З легкою посмішкою сказала я, адже мені було реально смішно від всієї цієї ситуації.

- Ти ж і сама знаєш куди ...

Добрий і турботливий голос жінки почула я, з гіркою жалості. Вона була на вид дуже крихкою і здавалося що якщо я доторкнуся до неї то вона зараз розсиплеться. Але це було не так. Я відчувала, що вона була не такою якою здається на перший погляд. На вигляд вона була дуже красивою і доброю. Волосся її були блондинистим і мала вона неймовірно красиві блакитні очі. Які здавалося заглядали тобі прямо в душу. Одягнено на ній було біле плаття і такого ж кольору була накидка, яка прикривала її голову. На спині виднілися світлі крила. Було видно що вона ангел так як одягнена вона була в усе біле. Не знаю чому, але саме так я і уявляла істоту добра.

- Так звісно знаю. Я заслужила. І правда в тому що я ні краплі не шкодую. Адже це било не життя, це було всього лише виживання. Наскрізь просякнуте болем і відчаєм.

- Це означає, що ти знаєш, що накоїла ??? Як на мене тебе даремно підняли сюди. Ти на це не заслуговуєш.

Сказав чорнявий чоловік і злегка скривився.

- Напевно ... і все ж вона тут.

Стала захищати мене хорошим і ніжним голосом Мессалина.

- Ви про що???

- Тобі дали другий шанс все виправити в школі. У школі для ангелів і демонів. Ти новенька - невизнанна. Ми так вас називаємо. Ти ще не належиш до жодного з видів. Звичайно ж це залежить від тебе. Чи хочиш ти почати все заново, якщо ні то ти помреш насправді і підеш у небуття де нічого немає. Або підеш з нами. Вибирай.

Швидко сказав чоловік.

- Насправді я не хотіла вмирати, мені просто було важко, і мені не лишили вибору. Тому я рада що у мене з'явився шанс почати все з початку. Напевно було б шкода просто так померти.

- Дівчинко ти моя, я тебе розумію, тобі було важко. Вислухай мене уважно - вимовила найніжнішим голосом жінка, взявши мене за долоню - з цієї секунди ти будеш прокладати собі дорогу в майбутнє сама. Все буде по-іншому, це я тобі обіцяю. Всі рішення ти тепер будеш приймати самостійно. І виправляти їх також будеш сама. Тому будь уважною. Адже поки ти будеш вчитися, за тобою будуть пильно спостерігати. І коли ти зможеш вибрати ким ти хочеш бути. Ким є твоя сутність. До чого ти більше схильна. То в кінці навчання ти повинна будеш вибрати, ангел чи демон. Після вибору ти зможеш прокласти собі доріжку наверх, і зробити собі кар'єру. У нас була така невизнана яка стала серафимом. Тому, вчися. Але не порушуй правила школи. І все буде добре. Це все, що я можу тобі порадити.

- Я дуже вам вдячна.

- Повернись до мене спиною, я випущу твої крила.

Сказав Геральд і не дочекавшись мого повороту вдарив мене по спині. Я відчула таку нестерпну, ріжучу біль. Що я закричала. І кричала так, що мені здається я порвала собі голосові зв'язки, і зараз ось ось мій голос захрипне. Я повертаю голову і ... різь ... різь. І з моїх лопаток на волю вириваються крила. Великі, пернаті крила. Біль потроху згасала, але я відчувала як по моїй спині котиться кров. Але крила, вони були такі красиві, світло сірі і на кінцях виднілися червоні наконечники. Ніби їх кінці, я занурила в кров. Вони були дуже величні. Такі горді, як ніби вони новий живий організм, який прикріпився мені до спини. І мені це подобалося. Мені дуже подобалося, це нове почуття.

- Я перший раз бачу в невизнану з такими крилами.

Здивовано заговорила Мессалина.

-Схоже ти вже впевнена на яку сторону ти більш прихильна.

-Ви про що???

-Таке можливо, але ніколи не траплялося - замовк на мить демон, потім продовжив - всі нові прибулі душі не знають до якого боку вони більш схильні. Тому їх крила малі і нестійкі, кольору воронячого крила. Літати їм важко. Тому після їх зміцнення і більш менш вже схильних до однієї зі сторін, їм оновлюють крила на більш сильні. А ти, вже придбала сильного помічника. Тому тобі було так боляче. Вони не могли вирватися назовні.

- Я зрозуміла. Мені дуже подобається. Я обіцяю вас не підвести.

***

Пройшло небагато часу.

Потрапивши в школу всі учні немов з глузду з'їхали, особливо невизнані. Адже на небеса прилетіла нова дівчинка, яка мала вже крила безсмертних. Такі плітки про мене ходили по небу. Але мене це не хвилювало, адже я придбала собі нових друзів, які були на моєму боці. Ви уявляєте? Я і друзі. Смішно, але це правда. Я познайомилася з найпрекраснішим демоном, яка була моєю сусідкою по кімнаті, її звали Емілія, але ми її називали просто Мімі. Мімі - це симпатична демониця, в якої були довге і пряме чорне волосся, і сірі очі, ох які очі. Свої губи вона фарбувала під колір своїх крил. Носила вона шнурований чорний топ і чокер, латексні штани з високою посадкою. Має темні крила з нігтями. За ростом вона була набагато вища за мене, та що там мої 158 проти 175 см. Я була поруч з нею немов маленька сестричка якій нещодавно виповнилося 10 років.

Ще був Семи і Аді. Я з ними познайомилася коли тільки прилетіла в школу. Ця парочка змусила мене кинутися з даху не розтуляючи крила якомога довше. Вони хотіли перевірити моїх нових партнерів. Так що там перевіряти, я ще навіть нормально літати не навчилася, а мене вже штовхають з даху. Це так звана посвята першокурсників. Однак від так званої посвяти комусь іншому можна відмовитися, але не мені, адже мої нові крила не давали мене відпустити просто так, не перевіривши їх у дії. І як ви думаєте, я стрибнула ??? Звичайно ж так, і крила я відкрила майже над землею. Саме тоді я і прославилася на всю шкіільну тереторію ще більше. І здається що через цей один випадок, мене знала вся небесна школа.

Побувавши вже на деяких лекціях які нам читав ангел Фенціо, я трохи освоїлася. Він розповідав нам про правила школи які не можна було порушувати, і залякував нас виключенням, за порушення правил. Після закінчення уроків я попрямувала до себе в кімнату де мене вже чекала моя нова подружка. Вона носилася по кімнаті в пошуках чогось. Але коли побачила мене на порозі швидко потягнула мене збиратися. Вона вийняла зі своєї шафи невеличке плаття чорного кольору і наказала мені швидко його надіти.

- Ми кудись йдемо?

- Так, сьогодні привітальна вечірка в нашому міні клубі.

- Де?

- Досить, йди одягайся, ти все побачиш.

- Ну Мімі ..

- Досить, ми і так запізнюємося. Зараз Аді буде сердитись. Бігом одягайся.

Коли я одяглася і подивилася на себе в дзеркало ...

- О, Шепфа ..

- Ти здивована?

- Так, я ніби інша людина. Ой. Тобто невизнанна.

Засміялася я разом з Мімі. На мені було надіто коротке плаття чорного кольору з глибоким вирізом на грудях, який прикривався сіточкою. І це виглядало дуже сексуально. Взута була я в чорненькі мініатюрні босоніжки, які дуже ніжно сиділи на моїй ніжці. Волосся у мене було довге, каштанового кольору, тому Мімі просто накрутила кінчики. І це виглядало дуже класно. Очі у мене були фіолетового кольору, моя сестра говорила, що це від мами. Я завжди не розуміла чому, адже в нашій мами були карі очі. Але це не важливо. Важливо те, що я була невисокого зросту, Боже у кого я така маленька вродилася, тому мене це іноді гнітило. Адже я завжди виглядала як дитина, дитина в 19 років. Але вела я себе як доросла ... Це від мене вимагало життя.

Зібравшись ми з Мімі прийшли на призначене нам місце, де нас зустріли наші хлопці, і ми разом пішли на так звану вечірку. Прийшли ми якраз в самий розпал гулянки. Ми знаходились в якомусь старому поїзді, який переробили в клуб. Коли я пройшла до центру мене різко хтось вдарив по плечу і порвав мою сіточку на платі, яка прикривала декольте. Я швидко прикрилася рукою і вибігла з поїзда. Адже мені стало не по собі. Ставши за деревом, і прикриваючи себе від всіх навколо, я мало не заплакала від сорому. Адже це перша моя вечірка, і ось таке сталося ... хотілося просто провалиться під землю від усього цього сорому. Така ситуація напевно могла статися тільки зі мною. І знаєте, мені здається, що моя земна невдача, яка переслідувала мене з дитинства, наздогнала мене і на небесах.

Коли я вже зібралася йти в свою кімнату і скаржитися своїй подушці. Ззаду хтось тихенько підійшов і накрив мене своїм піджаком.

- Вибач, ти маленька, я тебе не помітив.

Коли я хотіла подивитися хто мій рятівник я почула ... Клац ... як ніби ззаду хтось клацнув пальцями. Я швидко обернулася, але незнайомця який мене виручив, вже не було. Після всього, що сталося, я пішла додому. Думаючи про те, хто спочатку зіпсував мені вечір, а потім врятував. І чому, він не йшов з моєї голови? Чому я думала про нього. Адже я навіть не бачила його обличчя. Зато чула його запах. В моїй голові ще пам'ятається його легкий аромат одеколону і загрубілий голос, який доводив до мурашок ....

- Цікаво ми ще зустрінемося ???