Несамовито вдарило світло, на якусь мить навіть здалося, що я майже осліп. Це відбивалося сонячне проміння від кришталево чистої бірюзової води і майже перламутрового піску. Шум хвиль, нескінченна водна гладь і пальми натякнули, що це – океан, так, саме океан, і оцей ні з чим незрівняний його запах безмежності і таємниці.
Зір почав повертатися, попереду під пальмами сиділо двоє молодят у позі лотоса, тримаючи праву руку на серці в одне одного. Очі в них були заплющеними, схоже, вони перебували в якомусь напів гіпнотичному стані.
– Вітаю, – почувся голос незнайомця, який зовсім непомітно з’явився нізвідки. – Я вас уже декілька годин чекаю.
– Хто я, де я?.. А ви хто?
– Дозвольте відрекомендуватися, мене звати Хурам. Я – ваш провідник. Не хвилюйтесь. Таке інколи трапляється, не часто, але трапляється. Ви у вашому сні потрапили в часову вирву і опинилися в майбутньому, дуже рідкісне явище, можна сказати, вам надзвичайно пощастило.
– А який зараз рік, і що це за місце?
– Ви – на острові Фіджі, і зараз 3023 рік.
– Очманіти…
– А тепер спробуйте пригадати, хто ви і звідки.
Перший шок пройшов, і потроху почали повертатися фрагменти власного життя. Здається, мене звати Михайло, я з Києва – це столиця країни на сході Європи, і в нас зараз 2023 рік.
Оце новина, я що уві сні потрапив у майбутнє на 1000 років вперед?!
– Тоді перше питання Хурам – ви знаєте таку країну Україна?
– О так, звичайно, знаю.
– І що вона досі існує?
– Ви, напевно, здивуєтесь, але ваша країна зараз найбажаніша, і кожен мешканець намагається хоча б трохи там пожити.
– Звучить обнадійливо, бо в нас зараз війна.
– Знаю, і, можливо, ви тут невипадково.
– Хураме, розкажіть, що буде в майбутньому, чи виграє Україна?
– На жаль, цього я не можу розповісти, бо це може вплинути на хід історії, але запевняю, у вашої країни неймовірне майбутнє.
– Ви мене трішки заспокоїли, дякую.
– Ну, а про своє життя, як у вас тут, у майбутньому, все влаштовано, можете розповісти?
– Так, звісно. Для цього, напевно, ви і тут.
Михайло помітив, що Хурам зовсім не відкриває рота, з цього він зробив висновок, що спілкуватися в майбутньому люди будуть здебільшого за допомогою телепатії.
Михайло почав придивлятися до Хурама. На вигляд це був чоловік років тридцяти, з великими зеленими очима та світлим волоссям. Одягнений він був дуже дивно, щось на зразок комбінезону, який постійно змінював колір, і візуально одяг також трансформувався від якоїсь легкої накидки до пляжних шортів із футболкою або й взагалі виглядав як одне сріблясто-сіре полотно.
– Що це за одяг на вас? – запитав Михайло.
– Це новітня розробка iJump-223 – найсучасніший комбінезон, створений на основі наномолекулярних технологій, який повністю інтегрований зі штучним інтелектом і який майже неможливо пошкодити. Це свого роду захисна оболонка людини. Він витримує температуру від -250 до +350 градусів по Цельсію, повністю імітує рельєф тіла і створює ідеальні умови для його власника. У цьому комбінезоні є безліч різних функції – від імітації зовнішнього вигляду одягу до тримання тіла в абсолютній чистоті й комфорті, залежно від погодних умов і обставин.
Це трішки насмішило Михайла.
– Добре, тоді зімітуйте вбрання XVIII століття, якогось графа, наприклад.
Якась мить – і Хурама не впізнати, перука на голові, вишуканий фрак, камзол, кюлоти та шкіряні черевики, навіть запах коня і той присутній.
– Очманіти… круто.
– А можна до нього доторкнутися?
– Так, звичайно.
Михайло торкнувся. Спочатку здалось, що це надзвичайно тонка, майже мікроскопічна і еластична, схожа на шкіряну, тканина, від якої на декілька сантиметрів відходить якесь електромагнітне поле. Відчуття якісь дуже і дуже незнайомі, але при цьому він відчув неймовірний спокій і якусь навіть блаженну впевненість. Щось із дитинства, коли влітку вранці бабуся поїла його парним молоком, ще таким теплим і навіть солодким, нагадало смак безтурботності.
Михайло ще раз поглянув на Хурама, очі якого випромінювали такий позитив, спокій і радість, який навіть описати слів не знайдеться в нашому світі.
– А як ви харчуєтесь? – поцікавився Михайло.
– Енергією сонця. Ми давно відмовились від біологічного харчування, здається, десь у 2400-х роках. З цього в принципі все і почалося.
– А що саме почалося?
– Трансформація людства, перехід на позитивний рівень.
Михайло починав розуміти те, що відчував, та енергія спокою і радості, яку випромінював Хурам, могла бути лише позитивом.
– Добре, ви перейшли повністю на харчування від сонця?
– На жаль, ще не зовсім, раз на тиждень ми п’ємо три пігулки: білки, жири і вуглеводи. Це найнеприємніший момент, особливо вередують діти. Річ у тім, що наше тіло ще досі лишається біологічним організмом, тому нестачу цих трьох компонентів ми компенсуємо пігулками. Хоча сказати по правді, уже багато хто відмовляється і від них.
– Гаразд, ви харчуєтесь сонячною енергією. А що з вашим тілом, якісь зміни відбулися?
– Звичайно. ШКТ майже повність атрофувався. У нас немає потреби виділяти щось з організму, окрім поту, та й той ефективно очищається і виводиться нашим одягом-комбінезоном.
– Дивовижно, а що далі?
– Відсутність боротьби за харчування вирішила першу проблему людства – і це вплинуло на все. Гроші як такі почали втрачати сенс, оскільки ресурсу сонця достатньо всім. Відмова від грошей призвела до зменшення впливу держав, корпорацій, релігій і всього того звичного, до чого ви звикли у вашому світі. Але найголовніше – це те, що люди почали жити майже вічно, без воєн та хвороб. Люди отримали рівний доступ до головного ресурсу, і причин для конфліктів не стало взагалі.
– А що сталося з негативною енергією, у вас її що зовсім немає?
– Ну що ти, ми досі лишаємось людьми, а люди – це сукупність трьох енергій – позитивної негативної і нейтральної, без будь-якої з них існування неможливе.
– Так а як ви позбулися негативної енергії?
– Вона нікуди не поділася, просто ми навчилися правильно нею користуватися. Зараз вона нам служить джерелом додаткової енергії для наших літальних апаратів. Ми розробили методику накопичення негативної енергії в акумуляторах для повсякденних потреб. Сприйнявши той факт, що негативна енергія – це важлива частина нас самих, ми перестали з нею боротися, після чого відбулись дивовижні зміни, це само собою перекинулось і на зовнішній світ. Іншими словами, зупинивши внутрішню боротьбу в собі, ми зупинили і зовнішню між собою.
– І що вам зовсім не кортить побитися, посваритися, чи щось таке?
– Ні, абсолютно ні, ми перейшли на позитив і побачили в ньому багато переваг, більше нас не цікавлять війни, конфлікти і безглузда боротьба.
– А хіба так можливо?
– Ну дивись, Михайле. У кожному будинку у вас є електромережа, так?
– Так.
– Ви освітлюєте приміщення підігріваєте воду, готуєте їжу, підключаєте свої гаджети, так?
– Так.
– Але ж ви не суните пальці в розетку?
– Ні, точно ні.
– Так, бо вас навчили цьому з дитинства. Так і з негативом. Усвідомивши який він, прийнявши той факт, що він є усюди і він частина нас, ми просто навчились його використовувати у корисних цілях, все просто.
– Дивовижно! І що, спрацювало?
– Сам бачиш, що так.
Виходить, коли ти зупиняєш внутрішню боротьбу, автоматично зупиняється і зовнішня? Цікава теорія, потрібно запам’ятати.
– А скільки зараз проживає людей на планеті Земля?
– Десь близько 450 мільйонів. Люди майже постійно мігрують, тому точної цифри ніхто не скаже, але приблизно так.
– Небагато, – зауважив Михайло.
– Причому більшість намагаються селитися ближче до екватора. Самі розумієте, де більше сонця. І ще, найголовніше. Багато землян зараз живе на інших планетах. Після переходу на позитивний рівень для нас відкрилася уся наша галактика Чумацький Шлях. До цього людство намагалося колонізувати планети Сонячної системи: Марс, Місяць та Венеру – але всі спроби були невдалими. Річ у тім, що за законами Всесвіту, лише змінюючись і переходячи на інший рівень, людям відкриваються нові можливості.
– Зрозумів, дуже цікаво. Виходить оці всі так розрекламовані Ілоном Маском програми приречені.
– Безперечно. Звичайно, якийсь частковий успіх буде, але в цілому ні. Такі, якими ви є тепер, – ви космосу не потрібні.
– Зрозуміло, спочатку внутрішні зміни – потім квиток у космос.
– Саме так.
– Добре, а держави на планеті лишилися, що з ними?
– Від держав лишилися лише назви, так-от і ваша країна Україна – це територія біля Чорного моря. На тій території живуть дуже творчі, талановиті люди і, що найголовніше, прогресивні. Усі намагаються туди потрапити для власного саморозвитку.
– А навіщо вам розвиватися, якщо ви все маєте?
– Головною метою для нас є накопичити достатню кількості позитивної енергії, щоб вийти на певний рівень свого розвитку. У кожного мешканця планети є внутрішній циферблат, і перейти на інший рівень можна, лише заповнивши його на 100 відсотків. Деяким людям для цього потрібні сотні років, а декому це вдається швидше. Час перестав для нас бути визначальним фактором.
– Добре, а як її можна накопичити?
– Все дуже просто – вчинками, які відповідають законам Всесвіту. Нас ніхто не примушує, ми самі намагаємось допомагати одне одному, у цьому головний сенс переходу на новий рівень.
– А що то за люди під пальмами? – запитав Михайло.
Хурам поглянув на Михайла.
– Вам, напевно, буде складно це зрозуміти, але це молодята, і в цей момент вони створюють нову душу, точніше сказати, наповнюють її коханням і позитивною енергією.
– Це точно складно збагнути, ану конкретніше.
– Вам, напевно, цікаво, як ми розмножуємось і чому нас не так багато, всього 450 мільйонів. Наша планета Земля років 400 тому зробила перехід на позитивний рівень розвитку, до цього двісті років були часом проб та помилок. Як ти розумієш, усі роки до цього Земля перебувала на першому негативному рівні. Від цього усілякі потрясіння, епідемії та війни. Головною метою на нашому позитивному рівні є народження дітей кращих і більш розвинутих за нас. Тому створення пари в нас – це надзвичайне явище. Усе стається якось само собою, і всі в один момент розуміють, що це пара, між молодятами відбувається якийсь сигнал на рівні душ чи ДНК. Потреби боротись за самку чи за кращого самця, як ви звикли, тут відпала тому, що народитись нова душа може лише в однієї обраної пари з певним набором особистих якостей. На позитивному рівні акцент переходить із біологічного (негативного) рівня до духовного (позитивного), тому головне для нас – це душа.
– Добре, вони зустрілись і що далі? – поцікавився Михайло.
– Якийсь час вони знайомляться, спілкуються, налаштовуються одне на одного і готуються до головної своєї місії – народження нової душі. По правді сказати, душі ми ще не навчились створювати, а лише їх наповнювати. Створення душ – це вже інший, вищий рівень, рівень нейтральності, ви, напевно, про такий і не чули у своєму світі.
– Це точно, у нас це щось незрозуміле…
– По правді сказати і для нас це досі дуже високий рівень, ми ще самі до цього рівня не доросли, але прагнемо. Менше з тим. Душі поки що створює ВІН – Перший, або, як ви звикли його називати, Бог, але наша задача наповнити душу від народження усілякими знаннями, навичками, коханням і позитивом, ось чому ми постійно розвиваємось.
– А як цей процес відбувається? Так, як ота пара під пальмами?
– Звичайно, що ні, кожна пара обирає свій власний спосіб. Дехто ширяє в повітрі, дехто пірнає під воду – наш комбінезон допомагає дихати під водою, дехто навіть практикує ретро, так, як ви звикли, усі абсолютно по-різному, у кого на що вистачить фантазії.
– Ок, наповнили вони душу і що далі?
– А далі все просто, душа відлітає в райські ясла. У нас є дані ДНК усіх мешканців, тому, як тільки формується пара, у той же час готується біологічна заготовка – тіло.
– А далі?
– Потім пара ще трохи часу проводить разом і розбігається.
– І що вони більше ніколи не зустрічаються?
– Так, майже ніколи.
– А їхня дитина, що з нею далі відбувається?
– Вона живе собі, отримала все, що їй потрібно від початку, і цієї любові їй вистачить на все життя. А оскільки ми всі одна родина і постійно мігруємо, то до кого вона не звернеться, той і буде їй родина. Дитина буде обирати собі батьків не за біологічною спорідненістю, а за своїми покликаннями та душевною близькістю. За життя таких батьків може бути пів сотні, а то й більше.
– Оце так поворот. Ви практично всі 450 мільйонів – одна родина.
– Так, ти все правильно зрозумів, Михайле.
– Круто, а в нас зараз війна...
– Знаю і дуже тобі співчуваю, війни якраз створюють ті, хто застряг у негативі, ну ти вже, бачу, все зрозумів.
– Так, дякую!
– Добре, Михайле, тобі, напевно, кортить побачити все на власні очі, тоді полетіли подивишся.
Михайло звернув увагу на рослини, вони усі були доглянуті й на вигляд дуже здорові, та й саме повітря таке чисте, лише одного разу він подібне щось відчував у Карпатах після дощу.
Михайло помітив футбольне поле.
– А ви що і у футбол граєте?
– Звичайно, це вічна гра. У нас лише трішки правила змінилися. По-перше, поле збільшилося і гравців на полі по 12 у кожній команді. А ще добавились дві круглі зони біля штрафної, у якій, якщо потрапляєш з м’ячем, можеш залишитись, і по правилам ніхто не має права тебе атакувати. А в той момент, коли інша команда захоплюється атакою, часто йде передача через усе поле на гравця з цієї зони, який своєю чергою виходить один на один із воротарем, дивовижне видовище. Це трішки тонізує воротаря і робить гру цікавішою. Також збільшились і ворота, оскільки комбінезон добавив стрибучості воротареві.
– А як ви вирішуєте хто виграв, і в чому сенс гри для вас?
– Ми граємо для задоволення, і така гра, як футбол, допомагає розвивати командні навички і швидкість прийняття рішень, ну і, звичайно, для гарного настрою. Найбільше в нас цінується нестандартні рішення, складні комбінації і техніка роботи з м’ячем. У нас і жінки люблять цю гру, ми навіть змагання влаштовуємо.
І дійсно, в командах були люди різного віку і статі.
– Ще однією з найулюбленіших ігор для нас є ватерполо-3D, – продовжив Хурам. – Гра, схожа на водне поло, але відбувається на воді, під водою і в повітрі. Завдяки комбінезону в нас є можливість літати й швидко рухатись під водою, тому гра так і проходить – різкі запливи під водою, потім стрімкі вильоти з води, різні комбінації у повітрі і, як результат, м’яч у воротах. Це більше пляжна розвага.
Пролітаючи далі, вони бачили невеликі групи дітлахів.
– Хто це? – поцікавився Михайло.
– Я тобі ще не говорив, аде від шкіл, до яких ви звикли, ми вже давно відмовилися, нам потрібні талановиті індивідуальності. А це – гуртки. Їх у нас три типи – гурток пізнання, гурток дослідження та гурток відкриття. Заняття здебільшого проводяться ближче до об’єктів дослідження і в невеликих групах.
– А що робить решта людей?
– Зараз день, і багато хто займається різними ремеслами, або, як ви звикли називати це, своїм хобі – творчість у нас цінується понад усе. Художники, письменники, музиканти, авіаконструктори міжпланетних кораблів, дизайнери одягу і багато ще різних занять (робіт по-вашому) у нас є. Для розвитку всі мандрують, щоб повчитися у більш досвідчених майстрів.
– А ви якось розважаєтесь?
– О, так. На жаль, ти не побачиш сьогодні, але в нас 310 днів у році карнавали і різні фестивалі. Кожного дня щось нове. Лише раз на тиждень день тиші. Танці і музика – це для нас таке звичне явище, як для вас ходити на роботу.
– Дивовижно, розкажи комусь зараз це у нас вдома – не повірять. Хураме, скажи, а ми ще колись зустрінемось?
– Не знаю точно, але я б хотів подивитись на те, як ви живете у минулому, щоб зрозуміти, який шлях пройшли люди до нашого нинішнього життя. Можливо, я потраплю у твій сон, і ти проведеш мені екскурсію Києвом.
– Навіть не знаю, чи тобі сподобається те, що ти побачиш. Думаю, ти будеш шокований.
– Не хвилюйся, я добре знаю історію людства – витримаю. Схоже, Михайле, тобі вже час повертатися. Так, що ще хотів тобі сказати, у вас зараз війна, а у світі існує лише один спосіб перемогти у війні – це не допустити її. Але раз уже так сталося, то запам’ятай головне, війна – це негатив, а негатив може здолати лише рішучіший негатив, за спиною якого стоїть більш потужний позитив і прогресивна нейтральність. Всі три елементи надзвичайно важливі – випаде якийсь один, і все посипиться. І ще невеличкий секрет – ваша земля особлива, і горе тому, хто на неї зазіхне. Ваші сусіди ніяк не збагнуть, що щось там захопити можна, але втримати – ніколи, а весь секрет у вібрації вашої землі, вона особлива і не співпадає з жодною іншою, тому захоплювати вашу країну – це знищувати з часом свою. Вам недовго лишилося чекати, скоро вони це зрозуміють.
За вікном завив звук сирени, а потім якісь розриви десь недалеко. Заволали автосигналізації. Михайло прокинувся, поглянув у вікно. Так, дійсно працювало ППО, створюючи феєрверки в нічному небі Києва.
«І що то було ? Насниться ж таке… Жах просто, це ж треба. Потрібно вже якісь заспокійливі, напевно, попити. Через декілька годин на роботу вставати, а після таких снів та сирен…»
Михайло почав пригадувати свій сон про нашу Землю в майбутньому на позитивному рівні розвитку, у майбутньому, в якому люди – це одна родина, де немає хвороб і воєн, грошей і нікому непотрібної боротьби, а люди мають рівний доступ до головного ресурсу. Де Земля – це один дім для усіх, де люди постійно мігрують, вивчаючи планету, одне одного і різні ремесла. Де карнавали, фестивалі і спортивні ігри – це звичне явище. Де всі намагаються допомагати одне одному і, що найголовніше, всі радіють життю. «У сучасних наших реаліях – це майже знущання», – подумав Михайло.
У голові спливали ще деякі фрагменти сну. «Ваша українська земля особлива – і оце найголовніше, негатив може здолати рішучіший негатив, за спиною якого стоїть більш потужний позитив…»
Перший принцип позитивності: перехід планети Земля на позитивний рівень розвитку починається саме тепер і саме з тебе.