Після смерті Дженніфер, Олівер не міг прийти в себе довгий час. Він навіть звертався до найкращих психологів свого міста, та все марно. Думка про Дженніфер ніколи не його покидала, навіть уві сні. Олівер бачить один і тот самий сон, як Дженніфер благає, з болем, її врятувати, та він нічого не міг вдіяти. Така його вже доля… Одного разу,Олівер, прокинувши від чергового жахливого сну, погано себе почував, боліла голова, серце, інколи його нудило. Він вирішив нікого не турбувати, нікого не хвилювати, самому впоратися. Та після нудоти, Оліверу стало зовсім погано, він вже не міг встояти на ногах, у голові паморочилося й невдовзі Олівер втратив свідомість. В цей же час батько приходить до дому Олівера. Коли він натиснув на дзвінок, ніхто йому не відкрив, вирішив спробувати ще раз та марно... Батько, захвилювавши, почав вибивати двері. Але на його подив, двері були відчинені, та батько не звернув на це уваги, і чим дужче попрямував до свого сина, який лежить непритомний у ванній кімнаті. Батько, не зволікаючи ні хвилини, почав телефонувати у швидку медичну допомогу, та як на зло, телефон розрядився, та почав шукати телефон свого сина, й через свою неуважність та хвилювання він ніяк не міг найти телефон. Чесно кажучи, батько мало не перевернув квартиру Олівера на пошуки телефона. Сусіди, які були занепокоєнні шумом, почали шукати джерело цього шуму та зрозуміли що це в Оліверій квартирі. Але сусіди зауважили, що двері були відчиненими, та не наважилися подивитися хто там й подумали що найкращим чином уникнути поганих наслідків, викликати поліцію. Почувши, тишу, сусіди подумали, що із ймовірним грабіжником щось трапилося та за одно й викликали швидку медичну допомогу та пішли від гріха подалі. Через декілька хвилин приїхала швидка, побачила чоловіка та поряд із ним молодого юнака, в сейчас зайшла поліція та подумали, що батько Олівера(поліція не знала що це батько цього хлопця) злочинець, адже в квартирі був безлад і затримали його. Олівер Баррет III став заперечувати, казавши,
що він являється батьком цього юноши. На що поліцейські відповіли:"Розберемося в відділку" та потягли його до машини. Тим часом, Олівер вже в лікарні, лежить у ліжку. Баретт, який досі без свідомості, був неначе в іншій реальності, або ж в іншому світі…

Олівер був у якомусь незнайомому місці, де ніколи не був, але відчував, що знає це місце. Олівер повільними кроками почав досліджувати цей "новий світ". Спочатку побачив свій будинок, але він не впізнає рідну вулицю. Трохи далі, Олівер побачив лікарню. Саме там Дженні зробили медичне обстеження, завдяки якому спочатку Олівер, а згодом і сама Дженні дізналися про страшну та невиліковну хворобу. Раптом Олівер почув шепіт якоїсь дівчини, але коли шепіт став все гучніше, він зрозумів що це Дженні. І що цей звук доноситься із тієї самої лікарні. Тому Олівер, вже трошки швидшим темпом, попрямував до лікарні, щоб побачити Дженні, як здавалося, "по-справжньому". Дійдя до того місця, де Олівер в останнє бачив Дженні, голос зник так само раптово, як і з'явився. Виявляється, цей загадковий голос насправді був голос Дженні. Коли Олівер побачив Дженніфер у вигляді "привида", йому було трохи ніяково та лячно. Та все ж, Олівер взяв у свої руки та першим заговорив до своєї коханої:
—Привіт, Дженніфер
—Привіт, Олівер–, з посмішкою відповіла вона, наче вона й не померла.
—Дженні, ти ж така вродлива, як і раніше–,сказав Олівер, після чого змігся зробити хоч і маленьку, та все ж посмішку.
–Дякую, я дуже щаслива це чути від тебе. Як ти опинився тут?
–Всього навсього нещасний випадок, підскользнувся в ванній кімнаті, вдарився головою та втратив свідомість. Якось так,– монотонно відповів Олівер.
–Так, таке трапляється не щодня,-із сумом сказала Дженні.
–Олівер, невже ти мене досі кохаєш?-спонтанно поставив запитання Дженніфер.
–Питаєш ще… звичайно ж кохаю,–не роздумуючи відказав хлопець.
–Але ж я бачу, як ти мучаєшся через мене, не знаходиш собі місця,-занепокоєнно повідомила
кохана Олівера.
–Ну то й що?? Почуття не можна отак ось покинути, як нічого і не було,– трохи із грубим тоном просичав Олівер.
–Олівер, мене вже немає в живих і на жаль ніколи не буду, але пам'ятай, я завжди поруч з тобою, де б ти не був, ось тут,–Дженні вказівним пальцем направляє на Оліверове серце.
–Ти маєш на увазі, що я повинен про тебе забути?–не подумавши, ляпнув він.
–Ні, звичайно, ні, я маю на увазі, що тобі не потрібно страждати через мене, адже й мені тоскно на душі, бачучи тебе в такому стані. Тому я дозволяю тобі влаштовувати своє особисте життя,– промовила Дженні лагідно.
–Але, це теж саме, що і зрадити тобі!!–зауважив Олівер.
–Головне, щоб ти був щасливим. А коли ти щасливий, то і я щаслива–із посмішкою прощебетала Дженні.
–Тобі вже час додому, тобто у свій світ,–стриманно виказала Дженні
–Так, дякую тобі за все, Дженні. І за твоє кохання, і за нашу розмову. Я тебе ніколи не забуду,–мало не в сльозах промовив Олівер.
Олівер прокинувся у лікарні. Перше, що він помітив, так це люблячого батька, який сидить перед ним, та вже його обнімає.
–Слава Богу, ти прокинувся, а то вже я почав непокоїтися,– нервово промовив батько Олівера.
–Де я?–із напіввідкритими очима ледве вимовив два слова.
–Не хвилюйся, з тобою все добре, але зараз тобі необхідно дотримуватися постільного режиму,–
повідомив Олівер Баретт lll.
–Добре, батьку,– промовив Олівер.
–Відпочивай, синку,–із посмішкою сказав батько.
І Олівер заснув. Тим часом, батько сидить у коридорі лікарні, щоб не заважати своєму синові. Лікар їде до Олівера Баретта lll, і промовляє:
–У мене для вас невтішні новини,–промовив лікар.
–Невже, щось із моїм сином?–занепокоєнно запитав батько.
–Та ні, з вашим сином все добре, а ось з вами…взагалом у було виявлено злоякісну пухлину у мозку,–нарешті виказав лікар
У Олівера Баретта ніби язик відняло, не міг ні слова зронити. Та через деякий час батько зміг задати питання до лікаря:
–А з моїм сином, Олівером, все гаразд, немає ніяких хвороб?–тривожно поставив питання лікарю, Олівер.
–Так, звичайно, із ним усе добре,-із невеличкою радістю відказав лікар.
Олівер Баррет III не знав що робити та як про це повідомити сину, адже це буде друга втрата близької йому людини.
* * *
Через кілька місяців, Олівер вже давно виписали з лікарні, той був сповнений радістю та добротою; та батько все ж ненаважувався розповісти синові про його смертельну хворобу. Олівер нарешті знайшов дуже гарну роботу, набагато кращу ніж тоді, коли він був із Дженніфер, познайомився з дівчиною та взагалі у його житті все почало налагоджуватися. Аж поки не зателефонував той самий лікар, який у буквальному сенсі витяг його з того світу та повідомив що зараз його батьку дуже погано і щоб він негайно приїхав до нього. Олівер будучи шокованим, почав збиратися, а свої дівчині сказав, що його терміново покликали на роботу.
І ось, Олівер майже біжучи, дістався до лікарні.
—У якій палаті лежить мій батько?–ще не перевевши подих, спитав Олівер.
—У 8 палаті,–дав відповідь на запитання лікар.
—Дуже вам дякую,–зі щирістю промовив Олівер та чимдужче помчав до батька.

Там він лежить один-однісінький, та Олівер виправив ситуацію, прости прийшовши до нього. У батько взагалі не було настрою. Здавалося він не хотів мене бачити чи щось в такому духі.

—Сину, присядь, будь ласочка, я повинен тобі дещо розповісти,–із засмученим виразом обличчя сказав батько.

Олівер взагалі не мовить ні слова, начебто він загубив дар речі та батько продовжував.

—Розумієш, синку….тут така справа, що…,–дуже нервово та схвильовано розповідає батько.
—Це через мене померла Дженніфер,–ледь не заплакавши, виказав.
—Але…, але як?–Олівер не розуміє нічого.
—Якось Дженніфер без твого відома пішла до цієї ж лікарні, провірити своє здоров'я, та виявилося що в неї рак цього, як її… забув, та взагалом це неважливо, рак 2 степіня і як лікар сказав, що 2 степінь цілком виліковний, та треба гроші на операцію на видалення злоякісної пухлини. Та я, коли в нас із нею були дуже погані стосунки, не позичив їй гроші. А у Філа не було таких грошей–,розповів батько.
—Але я все одно одного не розумію, чому Дженніфер мені про це сказала і чому ти мене не проінформував про цю хворобу?–спонтанно промовив Олівер.
—Я , звісно не знаю чому вона тобі нічого не сказала, але на мою думку вона не хотіла тебе турбувати, а я не сказав…, ну ти сам розумієш чому,–відповів Олівер Баррет
—Ні, я тебе взагалі не розумію, навіть незважаючи на те, що в вас дуже погані стосунки, то ти…, так ти із зі мною ще мав погані стосунки, ми ж з тобою взагалі не розмовляли, до того моменту, коли ми разом із Дженніфер пішли на медичне обстеження, та я попросив у тебе трошки грошей,–сказав Олівер.
—Так, так і є,–погодився батько з Олівером–, так, я ще хотів щоб Дженніфер пішла з нашого життя, але я не хотів, щоб вона буквально пішла з життя. Мені дуже шкода, сину, правда.
—Добре, я тебе розумію, ти хотів для мене якнайкраще, а вийшло як завжди,–із розумінням промовив Олівер.
—Знаєш, мені здається, що це вищі сили мене так покарали за мою жадібність та мою впертість. Що ж, я на це заслужив, досить з мене, я так більше не можу,–відказав батько.
—А як же я, невже я для тебе не сенс життя?–запитав Олівер.
—Звичайно ж, ти сенс мого життя, але що поробиш, така вже доля–правдиво сказав батько–,ну все, можеш йти додому, адже лікар, сказав, що у мене 4 степінь раку, так що порятунку немає.
—Ні, я з тобою буду поруч до останньої хвилини твого життя,–мудро поступив Олівер.

Через кілька годин батька не стало, та лікар сказав йому щоб він покинув палату.
Так Олівер втратив двох своїх найближчих йому людей, у цій лікарні, та , як виявилося, у цій палаті. Зі сумом він пішов додому, дівчина спитала що з ним, він сказав, що просто втомився та пішов спати. У Олівера була депресія декілька місяців, дівчина це помітивши, почала його підтримувати, підбадьорувати та навіть пішла на роботу. Ось на що здатне кохання.