Пробігши весь коридор лікарні, вона стояла і дивилася, як батько лижить нерухомо і біля нього купа лікарів.
Фан: Мамо не плач. Ковтни глоток смачної кави. Знаючи на скільки боляче їй вона говорить попити кови. А в самої біль хребет ламає.
Мама: Фан їдь додому будь ласка. Я не хочу кави.
Фон: Мам.....
Мама: Ні, так не годиться їдь додому, тобі завтра в колідж. Подивившись в телефон, там було 02:35.
Фан: Гаразд мамо. Я поїду...... Но коли тітка приїде.
Мама: Тітка?.......
Фан: Так, тітка. Вона хотіла тобі зробити подарунок на честь твого День Народження.......
Тітка: О господи!!!!!!
Фан злякано повернулася і побачила тітку з дядечко.
Фан: Ви ж говорили, що прилитете завтра???
Тітка: Ага завтра. Тут таке горе. Я вас уже 2 роки не бачила. Як ти змінилася! Ой гарнюня!!!!!
Побачивши мамину легку усмішку. Їй стало легше.
Фан: Як ви швидко опинилися тут?
Тітка: Ми живемо туто, як пів рока!
Щооооооо????.....🤨 Сказали разом її мама і Фан.
Мама: Як... Ви.... Що.... Нічого не розумію? 😳
Тітка: А ви що думали, що ми живимо в Італії!!!😂 Хахаха😀 Я знала, що ви политите в Китай. Знала, от і ми вирішили не в Італії жити, а в Китаї😀
Фан: 😳😲
Мама: Ясно. І на тому світі жити не дасте.
Тітка: Я твоя сестра Майя не забувай!!!!
Мама: Не забуду, як таке забути при такій ситуації.
Тітка: А твоя дочка гарнюща.
Мама: І твоя також.
Фан: Що ні, ні, це сон, щоб вони жили. О ні, ні.
Фан ніколи не могла здружитися з дочкою тітки Сюй. Це не можливо, як для неї, бо тільки Фан, щось таке не те зробить, вона оголошує  при всіх цю інформацію і я як завжди в не приємній ситуації. У її батьків і в сім'ях є правила, а для Фан вони були легкі і привичні. Колідж, дім, робота, колідж, не розмовляти коли всі за столом, не ходити гулять до піздна чи до ранку, не ходити по клубах, зв'язати свою судьбу з гарним не гулящим чоловіком і т.д.
Тітка: Майя, а ти їй розповіла......
Мама: Не смій, таке говорити!!!!!......
Фан: Що розповіла????.......
Майя: Нічого. Я хочу кави. Дай мені її.
Фан: Хорошо🙂
Тітка: Фан їдь додому я залишуся, тут з дядечком і з твоєю мамою.
Фан: Хорошо.
Десь з пів години. Вона вийшла з таксі і пішла дальше пішки.
І вдруг вона чує чиїсь кроки. Обертається, а там нікого.
Фан: Окей. Якщо нікого немає не потрібно хвилюватися.
Вона, ще почула кроки. І на цей раз вона обернувшись сказала: годі!!!!
І вона побігла. І за нею також побігла. Вона не бачила обличчя, бо було його не видно.
З криком вона бігла, але її схватили. І хтось взяв руку того хто прижав мене і якийсь незнайомець вивирнув руку негіднику. Негідник зник, а той стояв і дивився на мене. Я запам'ятала його очі, но обличчя не було видно, бо воно було в маскі.