***(1)
Вона вже не схожа на королеву,
Вже не така горда її хода,
Голова не задерта в небо,
Не лякає всіх поглядом вона.

Розкіш кудись зникає,
Краса потихеньку в'яне,
Запал швидко згасає,
Холодна маска на очах тане.

Вона вже не королева,
Та й до простої леді їй далеко.
Характером не сталева,
Усміхатись їй не легко.

Та дух свободи нікуди не піде
І любов до волі не зникне,
Навіть плакати їй ніде -
Королева до цього не звикне.

Вона в'яне, неначе квітка.
Королева так просто не здалась!
Набридла їй золота клітка,
Міняти щось настала пора!

Стане вона птахою вільною,
Полетить в теплі краї.
Називатимуть її божевільною
Люди стереотипів раби.



***(2)
Вона покохала солдата,
Душу свою йому віддала.
Вона руки його цілувала,
Коли він тримав автомат.

Вона чемно його чекала,
У снах він приходить до неї.
В листах її життя тривало,
На вікні від нього лілеї.

Вона стоїть на вокзалі чекає,
Потяг уже давно пішов.
Вона надії всеодно не втрачає,
Солдат чомусь не прийшов...

Вона покохала солдата,
На вікні стоять сухі лілеї.
Вона ненавидить автомати,
Лише в сні він приходить до неї...


***(3)
Руки звисають,
Шкіра неначе фарфор.
Очі сліпо моргають,
Зник кудись гонор.

Нитки піднялися,
Ти закружляла в танці.
Музика припинилась,
Ти - лялька до ранку.

Твої амбіції згоріли,
А душа мовби мертва.
Ти віддала своє тіло,
Стала маріонеткою.

Захотілося розкоші,
На амбіції наплювала.
Тепер кружляти  змушена -
Нитки сама зав'язала...


***(4)
Вона маленька принцеса,
Проте на неї вся надія.
Сама собі вже не належить,
Адже здійснює короля мрії.

Вдалий шлюб, бали й промови...
"Забудь слово дитинство!"
Ховають і зараз "принцеси" сльози,
Хоча минули століття.

***(5)
Вона заплакала нарешті,
Так довго в собі все тримала!
Обличчя неначе мертве,
Йому нічого знову не сказала.

Тихенько вночі ридає...
Яке прекрасне небо в зірках!
Чому ти рани свої ховаєш,
Невже справжня любов така?



***(6)
Обличчя фарфорової ляльки,
Чомусь сумні очі.
Час минає, днями, літами,
А ти на самоті проводиш ночі.

Не потрібна нікому усмішка,
Не потрібні твої мрії.
Обволікає смуток ниткою,
Але не втрачаєш ти надії.

Адже якщо здашся - розіб'ють!
І шматочки всі розтягнуть!
Аби-як рідні зберуть
І залишать плакати ночами...


***(7)
Привіт, мій милий романтик,
Як твоє відкрите серце?
Далі не спиш довгими ночами,
Згадуючи очі люстерця?

Скажи, мій милий романтик,
Як кохати не лише красу?
Допоможи мені знов згадати,
За що твій світ люблю!

Бувай, мій милий романтик,
Спасибі тобі за все!
Буде про що думати ночами,
Згадуючи обличчя твоє!

***(8)
Ти - така, як і всі,
І водночас нереальна.
Твої очі голубі
І водночас криштальні.

Твоя усмішка крива,
Та сяє яскравіше за сонце
Ти ніколи не була моя,
Та я дивлюся в твоє віконце.

Ти не знаєш, що трапиться далі,
Та я вірю, що ми будемо разом.
Ти не можеш позбутися печалі,
Та проженуть її мої фрази.


***(9)
Тебе ламали,
Та ти сміявся.
Тебе вбивали,
Ти не здавався.
Твою волю забрали,
А ти піднявся.
Тебе в клітку запхали,
Та втік, гордий яструб.


***(10)
На горищі живе музикант,
Музика звідтіля лунає.
Його любимі Моцарт і Бах,
Душу мою звеселяють.

Музикант цей, часто грає,
Іноді ночами не спить.
Мелодія так ніжно світ обіймає,
Серце відбиває ритм!


***(11)
Навколо червоні квіти,
Та дивлюсь лише у твої очі.
Готовий за тобою летіти,
Навіть під покривалом ночі!

Ти - особлива, одна на мільйон,
І справа не у червоних очах.
Приходиш в кожен мій сон,
Справжня любов така!



***(12)
Я пам'ятаю твій зляканий погляд,
Коли ми зустрілись на небесах.
До руки такий ніжний дотик,
Не дає спати по ночах...

Твій сміх дарує спокій мені,
І цього цілком достатньо.
Наші ночі, найкраще в житті,
Я кохатиму тебе до останнього!


***(13)
Біля вікна сидить художник,
Погляд його чарівний.
Найкращі друзі - це полотна,
Фантазії політ сміливий!

Його картини - не "Мона Лізи",
Та й до Пікассо далекі.
Та до них хочеться підбігти.
Бути митцем не легко!


***(14)
Ти так красиво мовчиш,
Стоячи під дощем.
Здається от-от злетиш,
Покинувши мене.

Так добре мовчати з тобою
Рахуючи каплі дощу.
Не знаю навіщо ти зі мною,
Та люблю тепер грозу...


***(15)
Ти прекрасна в цьому платті,
Мені бракує слів...
Твої очі - просто нереальні,
Приходять уві сні.

Твої губи ніжні, як пелюстки,
Солодші за мед.
Не зможу знов я сум відчути,
Адже полюбив тебе!


***(16)
Так я дивний,
В мене є свої причуди.
Та я вільний птах,
Ним є, був і завжди буду.

Я не закрию себе,
Не дамся "хазяїну" в руки.
Я злечу до небес
І плювати, що скажуть люди!

***(17)
Я заховаюсь десь за квітами,
Так глибоко, під водою.
Літатиму весняними мріями,
Дихаючи лише тобою!

Я заховаюсь, далеко, на глибині,
Дивні тут створіння.
Цей вірш присвячений лише тобі,
Та не побачиш це творіння...


***(18)
Здрастуй мандрівник,
Як твоє життя?
Чимало відвідав ти країн,
Тож який сенс буття?

Знаєш мандрівник,
Я стану тобою!
Забуду сірість днин,
Зламаю кордони!

Бувай, мій мандрівник,
Тебе ще зустріну!
На перехресті битих доріг
Сенс життя розкриєм


***(19)
Ти заховалася в квітах,
Така ніжна, в пелюстки вдіта.
Я ж погляд не зміг відірвати,
Метеликом буду біля тебе літати.
Ти - моя квітка, а - я твій метелик.
Тягне мене лише до тебе!


***(20)
Принеси відродження світу,
Дивний поет - авангардист!
Розкажи в віршах свої мрії,
І підкори ними нас, гордий артист!

Відроди ними загадкову культуру,
Якою керує нереальна гра слів...
Закохай всіх в свою літературу,
Багатьом її полюбити вже допоміг!

***(21)
Всі мої життя лише для тебе,
Кохання та відчай - теж твої.
Багато віків уже бачило небо,
Та впізнають тебе мої очі нові!


***(22)
Ти сидиш на вікні,
Така дивовижна й прекрасна.
Приходять сонячні дні,
Та яскравіші за них твої очі ясні!

Ти тремтиш на вікні,
Вітер штори легенько колихає.
Обіймаєш плечики свої,
"Невже мене ще не забуваєш?"

Ти міцно спиш на вікні,
Такі холодні ночі без нього...
"Як він там на війні?"
"Сняться мені твої уста червоні".


***(23)
Я напишу тобі сотні сонетів,
Але ти все одно не моя!
Нічого не чекаю від тебе,
Просто мене не забувай!

Головне посміхайся, читаючи їх,
І знай, яка ти прекрасна...
Покохай не мене, а вірші!
Та світи, як літнє сонце ясне!


***(24)
Ти прекрасна, мов вітер,
Який танцює у полі.
Твої очі - зимові квіти,
Що тануть в долонях.

Ти вільна, немов блискавиця,
Яка заворожує в грозу!
Ти дивовижна сильна вовчиця,
Яка не боїться дощу!


***(25)
Балерина, ангел мій,
Так красиво оживає в танці!
Забула слово "дім",
Адже вночі крутиться в вальсі!

"Мила, прошу, зупинись,
Вже крила навіть відпали!"
Проте, ну чує мій крик,
Адже душу сцені віддала...

Балерина в танці кружляє,
Лише музика для неї існує.
Іскра в очах повільно згасає,
Адже крім танцю нічого не чує...


***(26)
Дівчина, біле плаття,
Квіти навкруги рожеві.
От би метеликом стати,
Злітаючи в вечірнє небо.

Хочеться пісні співати,
Дивлячись на хмари калинові!
Про буденні справи не згадати,
Закохавшись в дивне поле!


***(27)
Я бачу ангела під дощем,
Та крила його чомусь зникають.
Намагаєтеся спинити це все,
Та сили його на жаль покидають .

Чиста душа сильно болить,
Вода з неї бруд старається змити.
Невинний мовчки кричить,
Та вже нічого не можна зробити...

Ангел лежить під дощем,
Лише білих крил йому не хватає.
Ніхто не прикриє його плащем,
Адже свою шкуру під ним ховає.

Та ангел ніколи не здається,
Людей в думках завжди захищає.
Зі зрадою не легко змириться,
Адже чиста душа всіх прощає...


***(28)
Душа художника
Вся в розсипі фарб.
Ніщо не закриє,
Цей танець барв.

Ніхто не зрозуміє-
Цю палітру кольорів,
І як це
Вкладати душу в папір.

Ніхто не знає,
Як це дружити з олівцями,
А в вісні
Гуляти з фарбами.

Ніхто ніколи не зрозуміє-
Цих митців.
Адже вони повелителі краси,
А не наших душ земних.


***(29)
Він пав смертю героїв,
Та ніхто про це не знає.
Його погляд спрямований вгору,
Та краси неба він не помічає.

Очі його відкриті,
На устах усмішка грає,
Проте погляд його склянний
А радість лише лякає.

Шкіра його бліда мов сніг
І біля серця мак червоний-
Цей прекрасний вид
Псують лише плями крові.

Він загинув як людина,
Яка просто хоче жити!
В очі ворогу він дивився сміливо,
Та кулю цим не спинити!

Цей солдат загинув
Смертю хоробрих героїв
В небо ангелом полинув-
Швидко. Із усмішкою болю...


***(30)
Повільно зникла доброта,
Я біжу в нікуди...
Колись щось миле малював,
Колись я щось творив...

Повільно очі голубі чорніють,
Небо з них зникає...
Моє мистецтво було "вибух",
Зараз же просто вбиває...

Повільно зникла усмішка,
Всюди бачу ворогів!
В усьому з'явились сумніви,
Мистецтвом я сам себе убив...


***(31)
Просто знай, що я - жива,
Часто думаю про тебе...
Ти завжди будеш не одна,
Хоча ми - земля і небо...

Просто знай, що я є тут,
Недалечко, біля твого серця!
Так боляче б'є твоє "друг",
Та кохатиму очі - люстерця!



***(32)
Дівчино, очі - ясні, мов зорі,
Прийди до мене уві сні!
Будемо купатись в річці-морі,
Збираючи лотоси чудні!

Дівчино, плаття - чорне, мов душа,
Заглянь в серце моє!
Підкорила мене твоя ніжна краса,
Заполонивши собою все!

Дівчино, - блискуча, мов сталь,
За що ти так зі мною?
Зникла з мого життя вся мораль,
Адже живу і дихаю тобою...

Дівчино, лебідь прекрасний,
Дякую за те, що ти є!
Давно не чув серця стук власний,
Адже воно тепер твоє...


***(33)
Чарівний юначе,
Зіграй мені пісню!
Здолай океани,
Починаючи приспів!

Милий юначе,
Покажи музики красу!
Співаючи морями,
Доведи до ідеалу гру!

***(34)
Ти сиділа на фоні вікна,
Така прекрасна, чарівна.
Так хочу промовити "моя!"
Та вже втратив цю втіху...

Ти сидиш закохана,
На фоні нічних вогнів.
Ти -  богами подарована,
Та уже, нажаль, не мені...


***(35)
Хто ти - чарівна незнайомка?
Як у тебе справи, життя?
Без тебе почалася дивна ломка,
Без тебе - байдуже буття...

Хто ти - чарівнна панно?
Скільки тобі - зим, літ?
Де ти міледі, мила, нереальна?
Невже є лише уві сні?

Хто ти - красуня із поля мрій?
Пам'ятаєш наші розмови?
Таке велике море вражень, див!
Так не хочу вертатись додому...

***(36)
В мене вросли квіти ...
За що ця любов?
Ти був таким милим ...
Повернуся знов!

Я чомусь така необачна!
Дивне кохання ...
Від цієї хвороби мені лячно!
Таке важливе зізнання ...

Квіти, квіти, всюди - вони!
Ти щось запідозрив...
Хочу до тебе знову летіти, йти!
Та спиняють каплі крові...



***(37)
Мамо, скажи я - поет?
Чи просто хлопець з провулку?
Як тобі цей вірш, куплет?
Чи може надто дивна моя думка?

Мамо, скажи який я?
Може - дивак, чи нормальний?
Якою буде доля моя?
Я поет, чи хлопець звичайний?

Скажи мені, мамо, навіщо - я?
Підкорю світ, чи загину в тіні?
Врятує, чи погубить малеча твоя?
Дорослим став чи ще дитина?


***(38)
Пливи, водяна королево
До мене в ясний сон!
Там палає безкрайнє небо,
Загравав синій вогонь!

Пливи моя королево,
Я чекаю на краю гори!
Як добре, що повірили в себе
І об'єднали різні світи!



***(39)
О, прекрасний юначе,
Скажи своє ім'я!
Горю коли тебе я бачу,
Зникло каяття...

О, юначе, милий,
Метелики - на лиці ...
Чому такий красивий,
Приходиш уві сні?


***(40)
Я знову пишу про ангела,
Ось крила білі шелестять!
Вони немов небесне марево,
Приходять мені в снах...

Ангели - символ ніжності,
Від них настає злу крах!
Їх крила додають мужності
І відганяють страх!


***(41)
Ти - не створена для вальсу,
Хоча ти -принцеса!
В тобі немає цієї фальші,
Не читаєш п'єси...

Тебе не люблять різні принци,
Мабуть за них - сильніша!
В тебе бували комплекси і кризи,
Зато душа - найяскравіша!


***(42)
Їх було троє, а ти один...
Холодні доторки так обпікають.
Від сигарет ішов дим,
На зап'ястях - опіки й шрами...

Вони були злі, а ти - сумний,
Брудні словечка ранять...
Стали реальністю страшні сни,
Тіло вже довго шукають...



***(43)
Мила киця, очі вогняні,
А погляд неначе людський.
Прийди до мене уві сні,
Розкажи про сім життів.

Я не знаю яка ти і звідки,
Просто знову котик з картинки.
Але зачіпили  очі ясні,
Які неначе, колись були живими...