*** (1)
Я дивлюся на ваші сльози
І мені на них всеодно.
Я іду... летять машини по дорозі
І я думаю, а як воно
Впасти під одну.

Я завжди була добра до усіх,
Старалась кожному
Подарувати усмішку.
Мені ж кидали в спину ножі
І штовхали неначе тваринку.

Зараз ви плачете, а я усміхаюсь.
Ви просите схаменутись,
А я не спинюсь.
Ви кричите,"монстр, не людина!"
А хто мене такою зробив?
Хто в мені вбив добру дитину?
Ви очі відводите, а я беру в руки ніж.
На шкірі вивожу ієрогліфи,
Замість сміху проноситься крик.



*** (2)
Під маскою цього обличчя
Ховаються панічні атаки,
Під маскою цього обличчя
Ховаються душевні шрами.
Під маскою цього обличчя
Ховаються гріхи і пороки,
Під маскою цього обличчя
Ховаються сльози від
Життєвих уроків.
Та це обличчя завжди радістю сяє,
Це обличчя завжди усім допомагає.
Та як тільки воно дасть слабинку,
Пустить сльозинку,
З нього висмокчуть усе щастя
І змусять знову надіти маску.


***(3)
Ти - ангел з неба,
Крила зламані.
Тікати треба,
Ми - просто наймані.

Живемо в брехні,
Бачимо все редаговане.
Правда вмерла в тобі і в мені,
Від неї ми ізольовані.

Кажуть: летіть ви - вільні!
Завжди готові стрибати!
Ми - божевільні,
Адже не вміємо літати!

Вибираємося з клітки,
Крила нам поламали.
Ми небезпечні свідки,
Свобода чекає!!!


***(4)
Ваза з квітами на розбитім вікні,
В сльозах холодні ночі.
Спогади про те, як ми були малі,
Заставляють пекти очі.

Вітер залітає крізь щілини,
В коридорі вішалка пуста.
Мрії дитинства розбиті,
Бідна загублена душа.

Хочеться вернутися в той час-
Коли все було різнокольоровим.
Мама готує малиновий чай,
А тато ввечері, приходить з
Цукерками додому.

Просто хочеться відчути знов,
Ті моменти-
Коли все було привітним.
Голова не була забита проблемами,
А ми було безтурботними дітками.



***(5)
Дощ падає надворі,
Під ним сльози не видно.
Буря вирує і в мені,
Хоч виглядаю так невинно.

По обличчю стікає крапля-
Вона від дощу чи сльоза?
Витирати її просто марно,
Адже впаде ще не одна...

Так холодно, одяг промок,
А я далі по калюжах іду.
Хочу позбутись турбот,
Хай змиють їх краплі дощу.

Хай разом із водою
Стечуть усі проблеми й болі.
Я залишусь сама собою
І, як та крапля, полечу на волю.



***(6)
Руки звисають,
Шкіра неначе фарфор.
Очі сліпо моргають,
Зник кудись гонор.

Нитки піднялися,
Ти закружляла в танці.
Музика припинилась,
Ти - лялька до ранку.

Твої амбіції згоріли,
А душа мовби мертва.
Ти віддала своє тіло,
Стала маріонеткою.

Захотілося розкоші,
На амбіції наплювала.
Тепер кружляти  змушена -
Нитки сама зав'язала...



***(7)
Немає ідеальних людей -
Кожен темна конячка.
Прикидаємося день у день,
Працюємо крізь лихоманку.

У шафі висять скелети,
Пилюка уже в них в'їлася...
Брехливі іноді наші відповіді,
Хоч правду сказати так хотілося...

Всі ці розмови про "поганих" -
Якась смішна нісенітниця.
Будь ласка, забудьте про них!
На себе б спершу дивилися!


***(8)
Занадто багато розуму
І так мало почуттів.
Тратимо час на роздуми,
Відганяємо пориви мрій.

Не цінуємо моменти,
Шукаємо в усьому вигоду.
Розставляємо пріоритети,
Забуваючи про важливе.

Цілуємо порожній гаманець,
На звалці обличчя Бога...
Цьому світу прийде кінець,
Настала "цифрова" епоха.

Всім керують значки на папері.
Така знецінена людська душа!
Лише космос цікавий в небі,
Адже безплатна його краса...




***(9)
На підлогу капають сльози,
Збоку чутно сміх.
Руки в синцях побиті,
Проноситься знову крик.

Один проти цілого світу,
Вони ж неначе зграя вовків...
Чому так часто плачуть діти?
"Я просто не правильний, не такий".

"Не хочу, не піду туди"
"Вони будуть знов мене ламати".
Від цього не можливо вберегти,
Але булінг потрібно припиняти!



***(10)
Я чую голос у голові,
Диктує він життя закони .
Сам не признаюсь собі,
Що прислухаюсь до нього...

В реальності всюди обман,
А він шепоче про правду!
Можливо зійшов з розуму я,
Та лише йому довіряю.

Голос завжди поруч-
Коли плачу він щось говорить.
Зникнув кудись розум,
Я вже не зможу без нього!


***(11)
Я стримую свого дракона,
Він живе в серці моєму.
Звір хоче вирватися на волю,
Та закритий він душею.

Лише на одинці він літає,
Розум його злий ворог.
Душа не часто ворота відкриває,
Та дружить він зі мною


***(12)
Ми маємо право на віру,
Але не віримо.
Ми маємо право на дію
Але не діємо.
Ми маємо право на мрії,
Але не мріємо.
Ми маємо право на надії,
Але надіятися не сміємо.
Ми маємо так багато...
Але водночас є і немає права.


***(13)
Хочеться так багато сказати,
Аж слів не вистачає!
Та їх не можу підібрати,
Думка наперед вилітає.

Назовні вони не хочуть,
Місця їм там замало.
Незрозуміле щось клекочу.
Ех, простіше з віршами!



***(14)
Читаю я вірші в гостях,
Оплески за столом!
Та болить моя душа,
Адже читаю щось не то.

В школі я розказувала вірш...
"Сідай ти молодець".
В туалеті чути крик...
"Надоїло, це вже кінець!"

Я пишу вірші,
Та улюблені ніхто не знає.
Рамки ставлять свої,
Тому й "поетом" називають


***(15)
Обличчя фарфорової ляльки,
Чомусь сумні очі.
Час минає, днями, літами,
А ти на самоті проводиш ночі.

Не потрібна нікому усмішка,
Не потрібні твої мрії.
Обволікає смуток ниткою,
Але не втрачаєш ти надії.

Адже якщо здашся - розіб'ють!
І шматочки всі розтягнуть!
Аби-як рідні зберуть
І залишать плакати ночами...


***(16)
Пані в капелюшку
Кидає монетку.
Одна єдина будка
Збирає чергу.

Дзвонить телефон,
Такі різні долі.
Мільйони розмов
І всі в телефоні.


***(17)
Поспішають кудись усі,
Гул автомобілів.
Стінки годинника крихкі,
Піщинки білі.

Вони падали повільно,
Стінки аж сплять.
Та тепер вони божевільні,
Як і всі летять.


***(18)
Правда, ж ти не заплачеш?
Ти ж маєш бути сильним!
Ворогу завжди давай здачі,
Не здашся - отримаєш крила!

Та не забувай і про свою душу,
Вона ніжна, добра й крихка.
Ти так швидко стаєш міцнішим,
Та як скло сиплеться вона.


***(20)
Я дивлюсь в небеса
І втрачаю саму себе.
Куди летиш душа моя?
Невже шукаєш мене?

Шукай, та не знайдеш!
Давно сховалась від усіх.
Злітай аж в блакить небес!
Там не знайде мене світ...


***(21)
Ми самі відриваємо собі крила
І при цьому кудись летимо.
Розставляємо пріоритети криво,
І сліпо в порожнечу біжимо...

Ми самі риємо собі яму
І прикриваємо її промовами.
Ми так багато  маємо,
Та живемо пустими розмовами...


***(22)
Я горю в безпощаднім вогні,
В ньому не видно краю свободи.
Жар все ближче, б'є в обличчя мені,
Тепер розумію птахів в неволі!

Вогонь - це ненависть і брехня,
Ще красиво горить лицемірство.
Сліпнути заставляє біль моя,
Та її заслужив, як і презирство.


***(23)
Якщо любиш, кричи про це!
Нехай весь світ почує!
Не бійся відкрити серце своє,
Нехай воно свободу відчує!

Прошу, не бійся, голосно кричи!
Годі в собі все тримати!
Про наболіле в обличчя скажи!
Досить душу тихо вбивати...

***(24)
Погляд скляний потух,
Опущені уста.
Сльози кроваві падають з рук,
За, що доля ти так?

Коли сильно рвуся вверх,
Падаю вниз...
Коли щось благаю тебе,
Не чуєш мій крик!

Коли просто стараюсь,
Все намарно.
Коли вночі лиш заплачу,
Приходить ранок...


***(25)
На гілочці стоїть фея,
Погляд опущений вниз.
Світить місяць на небі,
Крила підняті догори.

Думає вона про людей,
"Дивні вони якісь!"
Спішать день у день,
"Та приходять в нікуди."

Вітер розносить листя,
Погляд феї сумний.
"Чому не можуть спинитьсь
Й дійти до мети?"

Вже сонце місце займає,
А фея й надалі сидить.
"Знов кожен кудись поспішає,
Й не чує мої думки..."


***(26)
Розмови їх так багато,
А почуття  їх так мало.
Усі ховають емоції,
Бояться що їх розкриють,
Дізнаються їхні таємниці
І в клітці для недостойних закриють.



***(27)
Я бачу ангела під дощем,
Та крила його чомусь зникають.
Намагаєтеся спинити це все,
Та сили його на жаль покидають .

Чиста душа сильно болить,
Вода з неї бруд старається змити.
Невинний мовчки кричить,
Та вже нічого не можна зробити...

Ангел лежить під дощем,
Лише білих крил йому не хватає.
Ніхто не прикриє його плащем,
Адже свою шкуру під ним ховає.

Та ангел ніколи не здається,
Людей в думках завжди захищає.
Зі зрадою не легко змириться,
Адже чиста душа всіх прощає...


***(28)
Я бачила сильних,
Які гірко ридали.
Я бачила невинних,
Які сміливо брехали.

Я бачила рідних,
Які близьких продали.
Я бачила дивних,
Яких в історію записали.

Я бачила чистих,
Які брудом все поливали.
Я бачила всіляких,
Лише ідеальних на зустрічала...


***(29)
Я тікаю від хаосу,
Який весь світ уже захопив.
Не повернуся додому,
Лише недавно нові землі відкрив!

Я втечу від усіх,
В мене неначе виросли крила.
Хоча зруйновано світ,
Та я нове дихання отримав!


***(30)
Прості слова на папері:
Можуть стати шедевром.
Дівчина яка завжди була леді,
Не стане моделлю.
Ніхто не знає, що буде далі,
Але туди зазирнути хоче.
Без старань жадає медалі
І просто в мріях проводить ночі
Так було і буде завжди;
Бо занадто наївні люди
Не йдуть до своєї мети
А кажуть, що буде то буде



***(31)
Я хочу написати вірш,
Та не знаю про що сказати...
Минають сотні днів,
Швидко, мабуть вони - крилаті...

Я хочу написати про радість, сміх,
Та зникли вони давно...
Скільки хочу описать думок, мрій,
Та на них байдуже, всеодно...

Я напишу про дощ.
Ось він за вікном рясний!
Мої вірші - це сон,
Сірий і трішечки сумний...


***(32)
"Пиши вірші..."
Шепоче душа.
"Просто пиши!"
Кричить війна.

"Пиши, молю..."
Говорить серце
"Пиши, допоможу".
Сказало небо.



***(33)
Мене ламали,
Та я дальше сяю!
Мене кидали,
Та я знов літаю!

Мені боляче,
Та я часто сміюсь!
Мені не сонячно,
Та я ніколи не здаюсь!



***(34)
А вмирати боляче,
Чи простіше, ніж заснути?
Життя тікає потоками,
А чому, я не можу збагнути.

Може десь звернув не туди,
Згрішив і став порочним!
Так давно я не чув себе живим,
Аж поки не скочив з висотки...


***(34)
Я повільно божеволію,
Чую дивні голоси...
Так швидко гублю гармонію,
Дивно блудять мої думки...

Я повільно втрачаю себе,
Так голосно кричить друге "Я"!
Невже воно душу відбере,
На руїнах, будуючи нове життя?


***(35)
Я б відірвав собі крила,
Та без них я - ніхто.
В моєму житті так багато лиха,
Але перегорів. Вже всеодно...

Я б вирвав все пір'я,
Та без нього полечу в нікуди...
На вулицях щасливі сім'ї,
А я знову сам, я знову один...

Я б спалив свої крила,
Та все закриє їдкий дим...
Згадаю усі щасливі миті
І полечу у новий вир!

***(36)
Так мамо я курю,
Уже давно, невпинно...
Себе я мамо не люблю,
Давно вже був невинним...

Так мамо, я- не дитина!
Чорні думки то - моє життя...
Від мене волосся дибом!
Не вірю, що був колись дитям...

Так мамо я не ідеальний!
Я - чийсь страх і жах  на яву!
Забув твої добрі моралі,
Ти єдина кого досі люблю...


***(37)
Мамо, скажи я - поет?
Чи просто хлопець з провулку?
Як тобі цей вірш, куплет?
Чи може надто дивна моя думка?

Мамо, скажи який я?
Може - дивак, чи нормальний?
Якою буде доля моя?
Я поет, чи хлопець звичайний?

Скажи мені, мамо, навіщо - я?
Підкорю світ, чи загину в тіні?
Врятує, чи погубить малеча твоя?
Дорослим став чи ще дитина?


***(38)
Палала я, палало місто,
А світ збоку стояв.
Стало мертвим рідне місце,
А світ мовчки кричав.

Ридала я, ридалии люди,
А світ нам співчуває.
Діти так часто бачать муки,
А світ їх обминає...


***(39)
Я загубився серед світів,
Ніяк не знайду дім...
Стільки планів, стільки мрій
Перетворились в дим.

Я ніяк не знайду себе,
Так багато ярликів...
Рамки душать мене
Серед поривів дій...

***(40)

Я так хочу закричати,
Та боюсь мене почують...
Розцарапала я шрами,
Нарешті живою себе вчула!

Я так хочу злетіти,
"Усі чомусь бояться впасти?"
Вмираючи бажала жити,
Усе життя чекаю страти...