Колись ти мене питала:
«Чи усе пройде?»
Я казав, що звісно «так й ніяк інакше», але
Я тоді не знав насправді чи усе воно мине.
Гадав тоді невтомно, чи покинуть жах, страхіття й жахіття наші ріднії міста,
Любі села, краї й поля?
Та сьогодні я стою посеред шумного міста,
Чую буденні балачки народу,
Про любов, добро й майбутню суботу.
Я вдихаю повітря, що навколо мене,
А вітру подих все стоїть позаду мене.
У перші дні війни більшість з нас гадало,
Не про себе, а про рідних й близьких.
Згадувало колег, що ніби й завжди були чужі,
Але з роками вони такі, що вже просто стали ніби тобі рідні.
Ніхто на 9 травня не підійшов ані того,
Чи наступного років до Вічного Вогню,
Бо оберігав свою сім'ю та у своєму домі на власні очі, бачив лінію вогню.
Бездушні тогоріч відчули море почуттів,
А найбільші патріоти Української Держави,
Море болючих відчуттів.
Я дивлюсь й не знаю вже напевне як то далі,
Має бути, але я точно мабуть знаю,
Що існування наше має точно бути.
Не знаю скільки ще життів,
Забере ось ця важка й страшна війна,
Але точно знаю, що сильніші Ми, а не вона.
Героїв своїх нам ніколи вже ніхто не дасть забути.
Їх будуть пам'ятати діти й їх нащадки як й ті складні та тяжкі лютневі ранки.
Вітер продовжував приносити,
Повітря до мого лиця,
Я вдихав той кисень та бачив як майоріє,
Над вулицею в місті переможна,
Символіка народна.
І той народ, і вітер й те повітря,
Дарують мені віру в те, що все це точно,
Не дарма й нетлінно.
Сподіваюсь, що всі складнощі пройдем,
Ми на відмінно, й так я знаю,
Що не кожен вже повернеться,
Здоровим чи живим додому,
Але я знаю точно, що з собою,
Вони сюди принесуть України Перемогу,
А з нею і свободу та врешті-решт,
Незалежність цієї Рідної Землі,
Ціну та Багатство якої ми, достеменно осягнули,
Коли лише з'явилася загроза втрати,
Рідної Землі.
І я знаю, що ці фрази вже колись, давно чи нещодавно,
Сказав якийсь пан чи старий дідо у селі.
Та покоління минулого століття точно знали,
Що нас досі зневажають москалі,
Вони у думках своїх знали,
Що прийде час і буде боротьба:
Життя і смерті, Народу й орди,
Але вони вічно вірили та досі вірять в те,
Що синам й донькам України,
Вдасться зло перемогти,
Й спокій та злагоду в рідну Україну,
Знову, але вже тепер назавжди точно, їм вдасться принести.