Неясні сутінки накрили загадковий Бріджтаун.  Місяць сховався за гілками дерев і ледве кидав світло на заміський цвинтар.  Вдалині маленькими точками виднілися яскраві міські прожектори.  На вістрі шпиля, що прикрашав дах таємничого мавзолею, сидів замурзаний ворон.  А по сирій землі, що повністю не висохла після дощу, повільно проповзав свинцевий туман.
«Пора!» – подумала вона, дивлячись на цвинтарну браму, що відчинилася, і скинула з себе мішкуватий балахон.
Зляканий ворон одразу жахливо закаркав і, розмахуючи гнучкими крилами, полетів.
Еллана Джеймс була найстаршою вампіркою Бріджтауна і жила в ньому вже понад двісті років.  Вона мала досить непомітну зовнішність як для вампіра.  Довге чорне волосся, бліду шкіру, світло-сірі очі.  Еллана була невисокою і дуже стрункою дівчиною, адже важко набрати вагу, вживаючи одну лише кров, і щосили намагалася бути схожою на звичайну людину.  Тільки ікла та червоний блиск зіниць часом могли видати її.
Вона звикла бути однією.  І це швидше необхідність, а ніж забаганка долі.  Завдяки своєму вампірському шарму Еллана мала купу шанувальників, але всім їм, заздалегідь випиваючи трішечки крові й стираючи останні спогади, відмовляла.
Бріджтаун буквально виріс у неї на очах, змужнів і зміцнів, став солідним мегаполісом із тисячею житлових висоток та офісів.  Нічне життя вирувало, немов кров у жилах.  У сутінках усі вампіри виходили на пошуки смачної жертви, знаменитості їхали до найелітнішого клубу, а прості громадяни після роботи відвідували зовсім непримітні заклади.
Еллана Джеймс була тією, кому не потрібне особливе запрошення чи статус.  Їй були раді завжди та скрізь.  Вампірша активно використовувала свої здібності та могла потрапити у будь-яке місце чи компанію.  Але згодом їй трохи набридло щовечора проводити у барі з людьми-одноденками.  Еллані дуже хотілося кохання, про яке вона лише читала в книгах і дивилася по телевізору.  «Цікаво, яке воно на смак?»
Вампірша відчула на цвинтарі запах кількох підлітків і вирішила ними повечеряти.  Еллана була вкрай співчутливою до людей.  Але оскільки вдень їй доводилося приховувати свою справжню натуру, то вночі вона частково знекровлювала будь-кого, хто попався.  Ось і зараз їй довелося прокусити своїми гострими іклами кілька молоденьких шийок.
Витерши гарячу кров зі своїх губ, вампірша попрямувала до виходу.  Але несподівано загадковий жіночий голос зупинив її.
- Стій, Еллано Джеймс!
- Хто тут?  – не без цікавості спитала дівчина, оглядаючись довкола.
- А в тебе, мабуть, пам'ять така ж коротка, як і у твоїх неповнолітніх жертв.
- Я не в настрої грати в ігри!  Або показуй своє обличчя, або йди!
Один єдиний ліхтар біля мавзолею затремтів, наче срібна струна.  З-за тінистих сосен вийшла струнка рудоволоса дівчина з блідим обличчям та зеленими очима.
- Ти вже забула голос рідної сестри, Еллі?
- Стелла!
- Ну, нарешті визнала!  Я так давно чекала на нашу зустріч!
- Ну, і навіщо ти хотіла мене бачити?
- Бо ти моя сестра.
- І нічого більше?  - Еллана скептично повела бровою.  – Ми майже сторіччя не згадували одне про одного.  Не повірю, що ти вирішила знайти мене просто тому, що скучила.
- Ти маєш рацію, Еллі.  Це не зовсім так.
- У чому річ, Стелла?  Що тобі від мене потрібно?
- Може, ми поговоримо з тобою десь в іншому місці?
- Добре!  Тут неподалік є чудовий клуб. Ходімо туди.
- Любиш тусити у клубах?  - Поцікавилася Стелла.
- Не без цього.
- Показуй дорогу!
Еллана відразу обернулася кажаном і попрямувала до клубу.  Стелла рушила за нею.  Сестри «приземлилися» за рогом висотної будівлі, а потім направилися до вхідних дверей.
Піднявшись на двадцять перший поверх, сестри вийшли з ліфта.  Біля входу в клуб стояв міцний вибивала.  Еллана відразу за допомогою своїх здібностей наказала йому впустити їх.
Дівчата пройшли всередину і сіли за брану стійку.  Еллана замовила собі та сестрі коктейль «Бріджтаун».
- Серйозно, Еллі?  Ти розтрачуєш свої енергетичні запаси на ці дурниці?  - Розлютилася Стелла.
- У чому річ, сестро?  Ти хотіла б, щоб я витрачала всю свою вампірську енергію на вбивство невинних городян?
Джеймс взяла свій коктейль і почала цідити його через трубочку.
- Еллі, наша сила була дана нам не просто так.  Кожен з нас має своє особливе призначення.
- Яке ж призначення у тебе?  Звести мене з розуму?
- Ти завжди все спотворюєш.
- Саме тому, сестро, нам з тобою було так добре вдалині один від одного!  Краще випий і розслабся!  - І Еллана підсунула коктейль ближче до Стелла.
До кінця вечора конфронтація між сестрами була зведена до мінімуму.
- А тут не так погано, як здавалося спочатку.
- Я рада, що ти так думаєш, сестро.
- Слухай, Еллі, я маю розповісти тобі дещо про твоє призначення.  Це одна з причин, чому я тут.
- Цікаво!  - Сказала Еллана, потягуючи коктейль.  - І в чому ж воно полягає?
- Ми – вампіри і маємо вбивати, не роздумуючи.
- З глузду з'їхала?  - Еллі подавилася напоєм.  – Я не вбиватиму нікого, якщо ти про це.
- Якщо ти цього не зробиш, то сама помреш.