Глава 1
1-1
Я проснулась дуже рано не було навіть 4 ранку приблизно о 3:40 я подумала що це просто сон який не збудеться і заснула знов.
*Від лиця автора*
Вона сиділа біля якогось тіла по її обличчю стікали сльози вони були від горя від горя втрати найріднішої людини. Говорила вона щось, а може бубоніла хто його знає. Як можна було зрозуміти це її найкраща подруга Кіра Міманс. І тут вона просипається...
*Реальний час*
Проснулась я в 7, а до коледжу оставалось всього нічого вставати не хотілося тим біш що я що я уже не встигаю. Я одягнула білу блузку, чорні штани, білі кеди з аксесуарів я взяла свою улюблену шляпу чорна з червоною стрічка. Це дорога мені річ, адже вона мені дісталася віт тата який загинув в автокатастрофі мені тоді було 7 і я не розуміла на той момент нічого все було так ніби в тумані я не розуміла чого так відбувається... Зробивши з горем пополам легенький макіяж я вибігла кулею так нічого й не поївши. Ледь ледь я встигаю закрити двері кабінету як наша кураторка на мене подивилась і говорить:
-Ще б трошки Ларисо і ти б спізнилась! -Вибачте Мар'яно Олександрівно такого біше не буде- відповіла я.
-Добре сідай почнем. Розпочнем з того що...
-От же пройдисвітка я вже думала що ти не прийдеш шепотом сказала Кіра найкраща подруга Лари.
-Вибач Кір я пізно заснула і проснулась аж вночі у відповідь- шепотом сказала вона -Кажуть до нас завтра переводяться два хлопця, а ще кажуть те що вони красунчики
-Тобі аби на хлопців позалипати Кір
Так і пройшов її день у коледжі.
Я проснулась дуже рано не було навіть 4 ранку приблизно о 3:40 я подумала що це просто сон який не збудеться і заснула знов.
*Від лиця автора*
Вона сиділа біля якогось тіла по її обличчю стікали сльози вони були від горя від горя втрати найріднішої людини. Говорила вона щось, а може бубоніла хто його знає. Як можна було зрозуміти це її найкраща подруга Кіра Міманс. І тут вона просипається...
*Реальний час*
Проснулась я в 7, а до коледжу оставалось всього нічого вставати не хотілося тим біш що я що я уже не встигаю. Я одягнула білу блузку, чорні штани, білі кеди з аксесуарів я взяла свою улюблену шляпу чорна з червоною стрічка. Це дорога мені річ, адже вона мені дісталася віт тата який загинув в автокатастрофі мені тоді було 7 і я не розуміла на той момент нічого все було так ніби в тумані я не розуміла чого так відбувається... Зробивши з горем пополам легенький макіяж я вибігла кулею так нічого й не поївши. Ледь ледь я встигаю закрити двері кабінету як наша кураторка на мене подивилась і говорить:
-Ще б трошки Ларисо і ти б спізнилась! -Вибачте Мар'яно Олександрівно такого біше не буде- відповіла я.
-Добре сідай почнем. Розпочнем з того що...
-От же пройдисвітка я вже думала що ти не прийдеш шепотом сказала Кіра найкраща подруга Лари.
-Вибач Кір я пізно заснула і проснулась аж вночі у відповідь- шепотом сказала вона -Кажуть до нас завтра переводяться два хлопця, а ще кажуть те що вони красунчики
-Тобі аби на хлопців позалипати Кір
Так і пройшов її день у коледжі.
Коментарі