Я проснулась.І першим кого побачила це був Гарі.
    - Я тобі не встиг вчора розповісти.
    - А що саме?
    - 

• Ті люди які тут були вже померли, 
  

т вижив це - ми.
    -Що???Як же це???А я вже думала ...
   -Тихо!Присядь!
Повз проходили чудовиська які шукали мене і про це все знав хто?
Ну звістно Гарі.Він був дуже розумним це все було видно з його першого погляду.Ми знову пішли додому.
   -Ми довго тут довго будемо? - вирвалось у мене з вуст.
   -Я тут майже 3 роки.
   -Ого...Нічого собі.Оце так...А я що теж буду тут 3 роки???Ні не хочу, не хочу!!!
    -Не знаю.Дай Бог ,що ні.
Після цих слів я не могла заспокоітись.Я думала про маму, тата та двох нещасних сестричок.
    -Стій!!!Не йди туди!!!
Гарі потянув мене за руку щоб я не йшла по коричневій траві.
    -Біжімо!Тут небезпечно .
Коли я обернулася назад то побачила, що за нами біжать страшні чудовиська.
Ми чимдуж побігли до дерева, через драбинку полізли на нього, а потім забрали іі, щоб монстри не змогли залізти.Було так високо що, в очах аж потемніло.
   -Чому ми так швидко побігли?
   -Вони шукають тебе!Не можна попадатись ім на очі!
   -Але - невспіла я договорити як Гарі мене перебив.
   - Ніяких але ти будеш робити те, що я скажу.Зрозуміло?
   - Так! - різко сказала я.
Ми повечеряли не зрозумілими мені фруктами, і Гарі вложив мене спати.

Я прокинулась.Новий день.Ранок. "Завдяки Гарі я маю цей ранок, і маю цінити кожну секунду свого життя!" - приказала я собі.
   - Доброго ранку - привіталася я з Гарі.
   - І тобі доброго.
   - Що будемо робити? - поцікавилася я.
   - Час покаже.І ще поснідай і я буду чекати тебе на верху.
   - На якому верху?! - прокричала я Гарі вслід, та він мене вже не чув.
Дивно, - подумала я, - де цей верх може це дах, або це стріха.Чому він весь час говорить загадками!? - обурилась я, - мені це вже починає набридати!
Я поснідала і подумала, а може Гарі хоче щоб я нашла потаємний вхід до верху?
І я почала шукати якусь деталь, заціпку, що могло тільки бути входом.
Я засмутилась, бо нічого не знайшла.Сівши на ліжко обперлась об стінку."Вона здвинулась! - з подивом подумала я, - та ні Біті, що ти верзеш!В тебе вже через ці фрукти галюни почалися!Навіщо так багато істи?!"
"Та ні, - продовжував говорити мозок, - вона здвинулась, можливо це є вхід до верху?"
Я почала шукати знову якусь зачіпку:здвигала речі, навіть ліжко!І після цієі спроби я піддвинула ящічок із горіхами, там була малесенька кнопочка я натиснула на іі і на стелі відкрився вхід.Я ввійшла через нього на стріху.Там стояв Гарі, та стояв вертоліт, але якщо пального нема, то він не полетить.
   - Я бачу ти знайшла вхід.
   - Так, а чому ти говориш загадками?
   - Тому, що тут усюди ці створіння.
   - Але ж я не те чудовисько яке блудить за ціми стінами!
   - У будь який момент вони можуть підслухати і розповісти Кваі.
   - Бла бла бла, - передразнювала  я Гаріка коли він говорив, - і що?Думаєш вони нас знайдуть? - з неповагою заговорила я до цього ботаніка."Так він схожий на ботана, але не зовнішнісю, і не одягом, а своім розумом, він завжди командував, хоча я тут недовго, але я вже зрозуміла який він!" - думала я."Але з іншоі сторони він добрий і піклується про мене, не хоче щоб я попалася на очі тому жахіттю, - почала підкалювати совісь, - чому я так з ним стала розмовляти?Що зі мною коіться?"Видно фруктів переіла!Я ж тобі казав!" - знову почала моя совість.
   - Пробач за мою поведінку Гарі - попросила я в Гарі вибачення.
   - Та нічого таке буває.