Андрій тремтячими руками розгорнув етикетку цукерки. Він глянув на будинок Оксани – старий дерев’яний будинок поза містом, фарба давно вицвіла, шиферний дах теж  змушував задуматися про ремонт, або ж, навіть, переїзд. Чоловік вкинув цукерку до рота і тремор в руках відразу зник. Не відомо з чого ці цукерки роблять, але тільки завдяки ним  Андрій не бачить всіх тих потвор, які часто йому вбачаються в різних предметах та людях.
⠀
Чоловік підійшов до стареньких дверей та якомога гучніше постукав в них. За мить у вікні спалахнув вогник гасової лампи. Двері зі скрипом відчинилися і на порозі постала жінка, що вже була вдягнена в своє улюблене чорне пальто. Стрижена під каре, тільки так вона могла підкреслити красу її по-справжньому милого обличчя. Лиш її вічно втомлений погляд, з дуже помітними темними колами під очима від недосипу, ніяк не підходили до її образу тендітної красуні… І все ж Андрію вона подобалася такою, якою є.
⠀
-Потримай лампу, - сказала вона тихенько та витягнула руку. Чоловік обережно взяв за ручку ліхтарик та так щоб випадково не торкнутися руки жінки. Вона  дуже боялася, коли до неї хтось торкається, настільки сильно, що могла навіть закричати. І він з розумінням ставився до її страху, бо розумів, що фобії з’являються не просто так – їм є причини, часто дуже жахливі.
⠀
-Ти була права, Оксано – вони існують…
⠀
-Так, тому я вже була готова… Дякую, що прийшов. Чесно кажучи, я не думала, що ти прийдеш.
⠀
-Але ти чекала…
⠀
Жінка посміхнулася.
⠀
-Підемо.
⠀
Вони йшли мовчки хвилин двадцять, в цілковитій пітьмі, яку розтинала лише гасова лампа, що її тримав в руках Андрій. Ніч була дуже темною і не менш холодною. Сніг зрадницьки хрустів під ногами, видаючи пару, що йшла на зустріч  невідомості.
⠀
-Ти не мусиш йти зі мною, - в якусь мить промовила Оксана. По голосу було зрозуміло, що вона чомусь дуже сильно засмучена. Андрій ще не розумів чому. Та все ж, не дивлячись на це, старався бути поруч.
⠀
-Я свій вибір зробив, Ксеню. І хай там що не було – зустрінемо ми  це разом…
⠀
-З-поміж всіх дівчат, ти вирішив йти за божевільною наляканою дівчинкою в тілі жінки… - з  нотками самоіронії в голосі вимовила вона.
-Саме так, - погодився Андрій. – Глянь, сліди…
⠀
Оксана присіла. Ці сліди не належали жодній відомій живій істоті. Це було саме те, що вони шукали. Пара йшла далі, не зважаючи на застережливе тьохкання сердець у грудях. Через сто метрів вони зустріли ту дивну істоту, яка лиш здалека могла нагадувати людину. Потвора ніби чекала на ї прихід, тому стояла спокійно з зацікавленістю розглядаючи людей.
⠀
Андрій навіть не міг уявити, що ця істота виглядатиме саме так. Найкращий опис монстра  – це гілки дерев, що обросли грибком.
⠀
Оксана підійшла до істоти. Жінка провела рукою по одній з кінцівок потвори. Чоловік навіть не ворухнувся, він знав, що робить його обраниця. Бо істота транслювала всі її страхи в його голову… Тепер він розумів, чому вона боїться торкатися до когось, а саме до чоловіків. Андрій бачив батька Оксана, що стояв над оголеною донькою, якій ледь-ледь було дванадцять.
⠀
-Не бійся, це не боляче, - прошепотів батько на вухо дівчини. Але істота відмовилася показувати, що було далі в цьому видінні.
⠀
-Мені шкода, дівчинко, що ти це знову пережила…
⠀
Оксана плакала. Але крізь сльози було чутно, що вона дякувала і вибачалася. Потвора поглянула на Андрія. В того пройшлися мурашки по спині від цього холодного погляду.
⠀
-Ти платня…
⠀
-Що? – тільки встиг запитати Андрій, як за мить його тіло було поглинуто монстром. Потвора щезла в завірюсі, що тільки почалася.
⠀
-Вибач, Андрію, - крізь сльози сказала Оксана.
⠀
На місці, де був чоловік, стояла тільки самотня гасова лампа, що досі сяяла, розганяючи навколо себе пітьму.