Після останнього екзамену зимової сесії друзі зайшли по каву до студентської кав'ярні. Чокнулися картонними стаканчиками. "Ну, за вихід на наступний рівень!" – "Стійте, – сказала Катерина. – А давайте зберемося десь та відмітимо це якось ґрунтовніше. Ну як мінімум з шампанським!" – "В принципі, це ідея..." – "А де?" – "Можна у мене, – сказав Макс. – Хата зараз вільна. Дюжина людей влізе без проблем..." – "Домовилися!" – "Пишіть адресу".

Наступного дня після обіду вони з’їхалися до Макса. Сходилися по одному та парами, струшували куртки, вішали на вішалку (вона скоро переповнилася), ставили чоботи в кутку (він переповнився теж). Їжі вирішили не наготовувати – так, трохи закусі до шампанського. Вони ж не жерти сюди прийшли, справді.

Потинявшися квартирою і дочекавшися останніх, всі зібралися в просторій залі і розсілися просто на підлозі, вистеленій пухнастим килимом. Стільців все одно б не вистачило. Чпокнули корки, Макс з Віталем спритно порозливали шампанське. Всі порозбирали бокали та підняли їх. "А от тепер – за перехід на наступний левел!" – "За екватор навчання!" – "Ми впоралися!" – "Ми вижили!" – "Тепер ми майже безсмертні, сцук!" Всі зареготали. Напруга сесії виходила з них.

Відсьорбуючи шампанське, вони потроху розговорилися. "Старшокурсники кажуть, ця сесія найскладніша. Далі все піде легко". – "Якщо не тупити". – "Якщо не тупити, звісно". Поступово перейшли від обговорення преподів до планів на майбутнє після випуску. Інга та Славка сказали, що вже працюють стажерами, їх почали розпитувати. Потім якось сповзли на хобі та життя поза навчанням.

Ніка долила собі шампанського та з келихом в руці підійшла до вікна, визирнула і скрикнула: "Дивіться, дивіться!" Всі сгрудилися біля неї. За вікном йшов густий сніг, майже без вітру. Величезні лапаті сніжинкі повільно кружляли й опускалися долу. "Ой красааа..." – "Ой все заметеее... Як вибиратися будемо?" – "Заночуйте тут, – запропонував Макс. – Завтра якось з'ясуємо. Ні у кого нема нічого нагального?" – "В принципі, ні..." – "Зараз тільки батькам відпишуся, щоб не чекали..."

"Який сніг, який сніг!.. – замріяно протягнула Катерина. – Знаєте що? Біжимо на вулицю, помацаємо його!" – "Клас! Сніжки!" – "Де мої чоботи?" – "Не треба чоботів! – вигукнула Катерина. – І курток не треба! Біжимо як є, босими!" – "Ти шалена!" – "А прикольно, – підтримав Олег. – Я за!" – "І я!" – "Ну, вмовили..."

Вони збігли холодними сходинками, тремтячи чи то від прохолоди, чи то від збудження, і висипали надвір. Снігу насипалося вже вище кісточок, в перші секунди він обпік їхні стопи холодом, але потім вони відчули, який він м'який та незвичний на дотик, приємнішій за пісок пляжу. Вони бігали і стрибали в ньому, як малі діти. Петро штовхнув Катерину в кучугур. Вона верескнула, влетівши всією голою спиною в м'який холодний сніг (від поштовху футболка збилася мало не під пахви), якось видерлася звідти, і разом з Оленою вони зарили в кучугур Петра. Тепер заволав вже він. Всі зареготали.

Спочатку вони вовтузилися біля будинку, потім, розпалившися, побігли до автобусної зупинки, сміючись, жбурляючи сніжками одне в одного. Забілені пішоходи з подивом дивилися на них. Зробивши коло, побігли назад... Вони думали, що змерзнуть за кілька хвилин, але температура була біля нуля, а вони стільки рухалися, що мерзнути почали хіба що за півгодини. Пішли до під'їзду, всі розчервонілі та мокрі наскрізь, зі сніжинками в шевелюрах. Кінчики довгого волосся дівчат подеколи збиралися бурульками. Все здавалося трохи нереальним. Підіймалися неквапно, втомлені, лишаючи по собі мокрі сліди. Вони відчували, як приємно горить шкіра, як розпалюється жар їхніх тіл.

Вдома ніхто не схотів чекати черги. Позривавши з себе та покидавши на підлогу купу мокрих штанів, футболок та білизни, всі разом голі увіпхалися до ванної. Душова кабінка та ванна, хоча й немаленькі, всіх одночасно не вмістили, тож вони по черзі то плескалися по двоє-четверо під гарячими струменями води, то в клубах пари притискалися одне до одного на підлозі, обіймалися, щоб швидше зігрітися. Таку близькість і довіру одне до одного вони не відчували ще ніколи.

Розпарені та розслаблені, загорнуті в рушники та простирадла, вони знов зібралися на килимі в залі. Макс вже заварював величезний чайник чаю з медом та імбиром, Петро з Олегом відкоркували пляшку та розливали коньяк по келихах.

З келихами та паруючими чашками в руках вони напівсиділи, напівлежали одне на одному, наче після добрячої лазні. Розмови вщухали. "Бомбезна ідея, Катько! – сказав Сергій. – Як це ти так вимислила?" – "Та я завжди виходжу босою на сніг, і всіх витягую, кого можу. Правда ж воно класно?" – "Охєренно!"

Вони наче й сиділи розслаблені, але й у дрімоту їх не хилило. Навпаки, після такої руханки в снігу їх переповнювали енергія та збудження, які шукали виходу. І всі розуміли, якого саме, і всі були згодні. Слова їм тут були не потрібні. Катерина наче невмисне розпустила рушник на плечах Інги, нахилилася і повільно поцілувала подругу в груди, спочатку в ліву, потім в праву. Інга обвила руками її шию. Петро з Олегом перезирнулися та поцілувалися в губи. На них глянули зацікавлено – вони ще досі ніколи не розкривали своїх вподобань – але то всім було гаразд. Макс з Сергієм одночасно притиснулися до Олени, яка сиділа між ними, і вона потягла з них простирадла...

Вони вимкнули світло, залишивши пару нічників по кутках. В сутінках, що швидко спадали, звучали поцілунки, зітхання, тихі фрази, перші стогони...

Залишимо їх там разом.

А за вікном сипав і сипав лапатий сніг.