Віка стоїть на ганку перед старовинними дверима. Нещодавно пройшов дощ, і вона трохи тремтить, чи то від свіжості, чи то від передсмаку та збудження. Вона переступає босими ногами на прохолодному граніті, підсмикує плаща і натискає кнопку дзвінка.
Їй тридцять шість років, вона пару років тому оговталася після невдалого шлюбу і вирішила знайти нові стосунки, але їй досі не щастить. Вона активно шукала на сервісах знайомств, знайомства траплялися, але жодне не потривало довго. Віка вільна, розумна, приваблива, але щось йде не так. Одного разу її подруга скидає їй посилання на новий сервіс знайомств. "Подивись, – каже вона. – Сервіс платний, але вони індивідуально працюють з кожним, дуже уважні і все таке. У мене вже троє подружок знайшли там чудових чоловіків".
Віка прискіпливо передивляється їхній сайт (спокійний та поважний), гуглить відгуки на сервіс (тотально схвальні, крім рідкої лайки явних психів та фріків), перечитує умови (без жодного підступу, вона того певна, скільки всяких договорів вона сама поскладала...), дивиться на ціну (ого, її місячна зарплатня! ну нехай, якщо воно спрацює...), ретельно заповнює реєстраційну форму та підтверджує банківську транзакцію.
Їй відповідають швидко та бездоганно, спочатку імейлом та у месенджер, потім, уточнивши, чи вона не проти (вона не проти) – голосом. Віці подобається тон, коректність та уважність секретарки сервісу, тож вони легко погоджують час першої зустрічі. ("Попереджуємо, це потриває години три, ми дуже уважно досліджуємо запити наших клієнтів, – пояснює секретарка. – Психологічні тести і всяке таке. Будьте готові трохи розкритися"). Вільний час та бажання у Віки є.
Офіс розташований у невеликому старовинному будинку, який дбайливо відреставрували. Віку зустрічають двоє, чоловік та жінка. "Вітаємо вас, – каже жінка. – Роман та Світлана, ми менеджери та психологи, нас призначили супроводжувати вас у нашому сервісі". Вони викликають довіру з першого погляду, і Віка трохи розслаблюється (хоча нашорошена тваринка десь всередині її ніколи не припиняє очікувати небезпеки з будь-якого боку).
"Трохи про нас, – каже Роман, коли вони всідаються у зручні крісла довкола столика. – Сервіс у нас іноваційний, з найсучаснішими технологіями аналізу та підбору профілів. Але це вимагає кожного з наших клієнтів розкриватися так глибоко, як не потребує ніякий інший сервіс знайомств. Зате ми стовідсотково відсіюємо всіляких шахраїв, брехунів та аб’юзерів, а всім, кого прийняли до обслуговування, гарантуємо щонайменше задовільний результат. Якщо за місяць ви не знайдете чоловіка, який повністю вас влаштує, ми повертаємо вам всі гроші".
Ого, думає Віка, це серйозно. Вона перечитує та затверджує зобов'язання сервісу щодо конфіденційності, планів, обіцянок та повернення грошей. Наступні три години проходять в заповнені безлічі психологічних тестів (деякі з них Віка впізнає, класичні тести на риси та особливості характеру, деякі незнайомі) і в розмовах з парою психологів. Непомітно для себе Віка розповідає про своє теперішнє та минуле стільки, скільки не знає жодна з її подруг. Подеколи вона сміється над спогадами, подеколи плаче, і їй дають паперові хустинки.
"Ну що ж, – каже Світлана, прокручуючи якісь таблиці в своєму планшеті. – Все просто чудово. Ми будемо щасливі співпрацювати з вами. Детальний аналіз ще потриває, але за попередніми висновками у нас більш ніж носить актуальних клієнтів-чоловіків, з якими у вас ймовірно все складеться".
"Останній етап, – додає Роман, – це формування вашого профіля з інформацією та запитом. Ви завітаєте до нас ще раз, ми покажемо вам чорнетку з того, що ви вже про себе розповіли, проконсультуємо, відредагуємо разом з вами і все таке".
"І найголовніше, – каже Світлана. – Унікальна риса нашого сервісу. Після того, як текст вашого звернення до чоловіків буде готовий, ми запишемо на камеру, як ви його читаєте. Враження від живого звернення дуже важливе, воно дає змогу оцінити іншу людину невербально. У нас тут добра власна студія, ми не довіряємо цю справу аматорам. І зробимо вам якісну фотосесію. Всі наші клієнти через це проходять. Ви згодом так само дивитиметесь такі ж звернення та фото чоловіків з нашої бази".
Начебто все звучить розумно, але чому її нашорошена тваринка носиться в паніці? Віку несподівано починає трясти. "Ви щось недоговорюєте", – каже вона.
"У вас дуже розвинена інтуїція, – каже Роман. – Наслідок ваших попередніх нещасливих стосунків. Мені дуже шкода, що вам довелося сплатити таку ціну за вашу чутливість".
"Ви праві, – киває Світлана. – Наша особливість в тому, що цей запис і фотосесію ви будете робити голою... і збудженою".
"Що?!" – кров кидається Віці до обличчя, вона підскакує з крісла і ледь не збігає з кімнати.
"Будь ласка, дослухайте. Ми ні в якому разі ніколи нічого не зробимо без вашого явного бажання".
"Ми з'ясували в наших дослідженнях, що певний – високий, але не надмірний! – ступінь сексуального збудження робить людину особливо привабливою і розкриває її особистість найповнішим чином, – каже Роман. – Іншими словами, в цьому стані ви не зможете збрехати про себе – і будь-хто, хто вас такою побачить, цілковито довіриться вашим словам. Це наша унікальна технологія. Саме вона дозволяє нашим клієнтам за п’ять хвилин перегляду профілю безпомилково визначити, чи то їхня потенційно близька людина, чи ні".
Кров бухає у Віки в скронях. "Я... не знаю..." – каже вона. Нашорошена тваринка всередині її вищить з жаху і тягне її геть звідси, та біс із ними, навіть грошей їй назад не треба...
"Подихайте кілька хвилин, – каже Світлана. – Може, трохи води?" – "А?.. Ну... давайте". Віка п'є воду, дихає, повільно заспокоюється.
"Ми ніколи, ні в якому разі не змушуємо вас ні до чого, – каже Світлана. – Перед кожним кроком ми обов'язково розповідатимемо, що і навіщо відбувається далі. Ви можете відмовитися в будь-який момент, навіть в найостанніший, і ми просто все стираємо і повертаємо вам гроші".
Віка мовчить. Нашорошена тваринка похмуро дивиться з її очей.
"У вас буде час прийняти рішення, – каже Роман. – Наступна зустріч відбудеться тільки за тиждень. За цей час ви переглянете наші зі Світланою профілі". Віка здивовано піднімає брови. "Так, ми всі записуємо такі профілі, коли працюємо тут. І щоб самим знати, що ми пропонуємо клієнтам, і щоб було які приклади демонструвати клієнтам. Самі розумієте, ми не можемо показувати вам профілі інших клієнтів, доки вас не введено до бази сервісу".
Начебто справедливо. Нашорошена тваринка потроху вкладає хутро.
"Ну... начебто... – починає Віка і зупиняється. – Ні, стривайте. Це ще не все. Я відчуваю".
"Фантастична інтуїція! – Роман захоплено дивиться на неї. – Ви не думали колись піти в психологи? У вас би вийшло. Так. Ще одна деталь, остання. Клянусь, точно остання".
"Вам до нас далеко добиратися?" – питає Світлана. – "Що?.. А, ні. Півгодини пішки". – "Це ідеально. Якщо ви наважитесь наступного тижня прийти до нас, ми просимо вас не вдягати ніякої білизни чи верхнього одягу. Надягніть якийсь довгий плащ – є у вас довгий плащ? – просто на голе тіло, запніть його, і жодна жива душа на вулицях не здогадається, що під плащем ви гола". – "Ви здивувалися б, якщо б знали, скільки людей ходять по вулицях голими під своїми пальтами та плащами", – додає Роман. У Віки паморочиться голова, вона не знає що сказати.
"Я обіцяла вам все пояснювати, – каже Світлана. – Перша причина дуже проста. Шви та резинки одягу лишають сліди на тілі, а для оголеної сесії необхідно, щоб ніякі червоні смужки вас не псували. Шляху від вашого дому до нас вистачить, щоб все розгладилося. А друге – поки ви прямуватимете до нас у такому вигляді, у вас почне будуватися саме те збудження, яке потрібне нам для зйомки. Ми збережемо на тому годину часу".
"І з тієї ж причини, – просить Роман, – ми попросимо вас не взуватися. Ви прийдете до нас голою та босою, лише в плащі".
Віка мовчить кілька хвилин. Просить ще води, повільно п'є. Голою, босою, лише в плащі? Вона? Вона, яка ніколи не наважувалася ані вийти на нудистський пляж, ані зняти з себе купальника в сауні з друзями? Віка дослухається до своєї нашорошеної тваринки... але та, раптом, не протестує. Навіть здається зацікавленою. Вперше за багато, багато років.
Віка видихає. "Я згодна ризикнути", – каже вона. Роман зі Світланою тепло посміхаються їй. "Ми вірили, що вам стачить рішучості".
Вона домовляється про день та час наступної зустрічі, отримує флешку з профілями Романа та Світлани (під підпис про нерозповсюдження) та йде додому. Вона втомлена, ніби тиждень тягала важкі мішки.
Віка нікому не розповідає про свій візит до офісу, навіть найближчій подрузі. Можливо, потім, коли вся ця історія залишиться далеко позаду.
За цей тиждень вона передивляється флешку, мабуть, сотню разів. Тексти профілів бездоганні, на будь-якому сервісі вона б задовільнилася ними на триста відсотків. Але справа, звісно, не в текстах. На відео Світлана та Роман зняті по груди, нібито під час звичайного відеовиклику. Ну так, голі плечі, але нічого ризикованого. Але... вирази їхніх облич, нахили голови, тонкі відрухи міміки... те, як часом зривається їхнє дихання, як надломлюються їхні голоси посеред слів... Віка абсолютно певна, що вони на верхній межі збудження, за пару кроків до оргазму. Вони такі відкриті, такі щирі в цьому... Віці здається, що знає їх багато років. Вона розуміє, що зі Світланою вони могли би близько дружити, ходити на каву і навіть голими до сауни, але не більше. Що Роман добра та порядна людина, але зовсім не її тип, з ним вона могла б співпрацювати, але не зацікавилася б і дружбою.
А ще Віка кожного разу дуже, дуже збуджується після тих переглядів. Кадри фотосесій – справді професійні, і там Роман зі Світланою голі в повний зріст, привабливі, розслаблені, напружені, подеколи викручені в наближенні оргазму – власне нічого не додають до того збудження. То так, дрібний бонус.
І от за тиждень, в домовлений час, Віка стоїть на ганку перед старовинними дверима. Нещодавно пройшов дощ, і вона трохи тремтить, чи то від свіжості, чи то від передсмаку та збудження. Вона переступає босими ногами на прохолодному граніті, підсмикує плаща і натискає кнопку дзвінка.
"Вітаємо вас!" – кажуть Роман зі Світланою. Цікаво, думає Віка, чи це просто "доброго дня", чи "ми раді, що ви не передумали та все ж наважилися"? Вона віддає їм флешку. "Будь ласка, сюди," – каже Світлана, і вони заходять до студії. Віка озирається. Тут тепло та затишно, вона анітрохи не змерзне за три години голою... (хм, думає Віка, я вже готова роздягтися перед ними) Ага, ось оте крісло зі столиком для запису відео... Ось декорації для ню-фотосесії... Вона стільки разів вже бачила це на флешці, що почувається як вдома.
"Розпочнемо з тексту, – каже Роман. – Сідаймо осьде за столика, за півгодини ми все завершимо. Можете поки лишатися в плащі, можете вже зняти, вішалка он там". Віка, ще дивуючись своїй незвичній легкості та сміливості, одним рухом розпинає плащ.
Текст вони справді завершують швидко. Там майже все готове. "І все це вони витягли з отих тестів та інтерв'ю?" – дивується Віка і починає поважати сервіс ще більше. Вона виправляє кілька фраз і погоджується з результатом.
"Тепер наступний крок, – каже Світлана. – Хвилин за п'ятнадцять-двадцять ми почнемо зйомку відео". Так швидко?.. Віка червоніє, здається, всім тілом, її серце шалено калатається, вона втягує повітря через прочинені губи. Роман зі Світланою посміхаються, вони відверто милуються нею. "Щодо збудження, ви вже практично готові, – каже Роман. – Ми можемо асистувати вам або разом, чи тільки хтось один. Як вам найкомфортніше?" – "Світлано, з вами," – без вагань каже Віка. "Гаразд, – Роман киває та встає. – Я почекаю вас в приймальні".
"Як вам краще, – питає Світлана, – якщо я залишусь вдягненою чи роздягнусь разом з вами?" – "Голою, будь ласка". Світлана киває і легко скидає з себе одяг. Вона явно була готова до цього варіанту, тож їй не було чого розпинати та розшнуровувати. Жінки переглядаються та посміхаються одна одній. "Можна вас обійняти?" – несподівано для себе питає Віка. "Звісно," – Світлана розкриває руки і робить крок назустріч. Вони міцно обіймаються і довго так стоять. Віка відчуває, як водночас дивним чином і заспокоюється, і збуджується.
"Ну що ж, останні приготування, – каже Світлана. – Спочатку нам треба додати вам ще трохи легкості та невимушеності. Ви шампанське п'єте?" – "А?.. Так, п'ю". – "Чудово, це полегшує справу. У нас є і безалкогольний варіант, але він складніший". Світлана наповнює їй келих. "Це просто шампанське з магазину, плюс настоянки декількох травок, які можна придбати в будь-якій аптеці. Теж наша особиста розробка. Ми дамо вам рецепт разом з іншими паперами, зможете надалі змішувати собі цей коктейль до вподоби". Віка повільно випиває. Шампанське справді віддає травками, вона впізнає щонайменше валер'яну, але там ще щось... Але смачно. Вона відставляє келих, дослухаючись до себе. Бульбашки шампанського наче розбігаються по всьому її тілу, роблячи його легким, веселим та бешкетним. Зараз вона б з легкістю вийшла голою хоч на вулицю, хоч у натовп торгового центру. "На майбутнє треба бути обережнішою з цим коктейлем".
"Чудово, – каже Світлана. – Тепер ви зручно влаштуєтеся в кріслі перед камерою. Камеру вже налаштовано, запускати та зупиняти зйомку я буду сама. Поки ви всідаєтеся, перечитайте текст кілька разів. Цей планшет буде перед вами, але вам буде простіше, якщо ви знатимете текст майже напам'ять. Спеціально завчати не треба, просто перечитайте кілька разів".
Тим часом вона підводить Віку до крісла. З сидіння стирчить щось блискуче, підозріло знайомої форми. "Це ж..." – "Ну так. Найпростіший спосіб утримувати необхідний рівень вашого збудження. Пробували колись щось таке?" – "Ні, тільки в порно бачила", – сміється Віка. Їй весело та збуджено. "Тоді ви все вже знаєте". Світлана дбайливо змащує обидві насадки. "Сідайте, будь ласка. Не поспішайте, повільно. Так, ноги ширше. Намацайте їх отворами... тепер повільно всідайтесь". Віка опускається на сидіння, дослухаючись до відчуттів всередині. Вона раніше і займалася сексом, і пробувала вібратори в обох отворах, але ще ніколи не одночасно. Це збуджує само по собі. "Тепер перевірка вібрації..." – Світлана натискає кнопку на пульті біля камери, Віка голосно зітхає і витягається. Подвійний лоскіт розходиться в ній від тазу, здається, до самої горлянки. "Чудово. Я буду уважно спостерігати і контролювати інтенсивність за потребою".
"Останнє..." – Світлана нахиляється до Віки і застібає широкі блискучі металеві браслети на її зап'ястях та кісточках. Тепер Віка прикута до ручок та ніжок крісла. Вона може вільно вигинатися та смикатися, але їй не встати. "Навіщо?.." – "Доки ми зніматимемо дублі, ви можете відчути декілька потужних оргазмів. Важливо, щоб ви не впали з крісла і не пошкодили собі інтимні частини, якщо вас смикатиме надто сильно". Ого, навіть так... Віка ще пару раз перечитує текст з планшета на столі і дивиться в камеру. "Я готова".
Наступні півтори години вони записують п'ятихвилинне відео. Перший дубль, пауза, випити води, другий, пауза, третій, передихнути... Віка розповідає текст напам'ять, дивлячись в обличчя Світлани поруч з камерою. Вона розповідає їй про себе – так щиро, як ніколи в житті. Вона розповідає, як жила раніше, як живе тепер, і як і з ким хоче щасливо жити далі. Завзяті бульбашки шампанського перетікають в ній, лоскіт та тремтіння вібраторів то розганяють їх швидше, то дають трохи осісти. Її збудження тримається на позначці 95%, подеколи змушуючи її збиватися посеред слів, важко віддихати, смикати головою та плечима. Як і попереджала Світлана, за ці півтори години Віка чотири рази зривається з тієї позначки в шалені оргазми, раз по раз потужніші, тоді вона б'ється в кріслі і вищить від насолоди, але кріплення тримають надійно. Потім Віка видихає, і збудження швидко розбудовується в ній знов для наступного дубля.
"Чудово, просто чудово, – Світлана розстібає браслети, дає Віці попити, обтирає їй піт з тіла, допомагає обережно підвестися. – Мінімум три бездоганних дубля, ми без проблем змонтуємо презентацію. Походіть трохи по студії, розімніться". Віка робить кілька непевних кроків, відновлює баланс. Підходить до декорацій, роздивляється їх. Приміряється до стовпчика з ліхтарем, робить довкола нього пару піруетів, як біля пілона, присідає на лавочку, встає, потягується, пробує вистояти на одній нозі, витягнувши другу якомога вище... "Здається, я в нормі. Коли робимо фотосесію?" – "Ми її вже робимо, – сміється Світлана. – Ви просто талант, Віка, вам навіть нічого не треба пояснювати". Віка сміється, вона все ще почувається легкою та бешкетною, тож вона то стрибає і танцює серед декорацій, то всідається десь і робить романтичний вигляд.
За годину вони закінчують. Віка ледь не забуває плаща в студії, але Світлана нагадує. Вони вдягаються, виходять в прийомну, де їх чекає Роман. Підписують решту документів, Віці видають на руки товсту папку, приязно прощаються і кажуть: "За два дні ми створимо ваш профіль, дамо вам посилання, і ви в останній раз переглянете його перед затвердженням. Далі – ви пам'ятаєте? – чекати лишається не більше місяця, ми того певні".
Отримавши посилання, Віка не одразу наважується зазирнути. Навіть думає, а чи не змішати їй спочатку того коктейлю. Потім бере себе в руки. Текст. Ну, його вона ще добре пам'ятає. Фото... Віка здивовано роздивляється чимось їй знайому дуже привабливу граціозну жінку, яка голою крутиться та танцює серед декорацій. Відео... Віка кілька разів глибоко видихає та натискає кнопку.
Вона дивиться в своє обличчя, чує свій голос, який час від часу схрипує та збивається на словах. Вона завжди ненавиділа свій голос в записах, що ж трапилося, чому він тепер їй подобається? Вона слухає розповідь чарівної розумної жінки, якій просто одного разу не пощастило в житті, але ж життя триває, і його ще багато. Її внутрішнє нашорошене звірятко дивиться на сп'яніле бешкетливе звірятко на екрані, і вперше за багато-багато років заспокоюється, вкладається та розчиняється в ній безслідно.
Віка витирає сльози і натискає кнопку "Опублікувати".
Їй дають доступ до бази профілів. Вона спочатку обережно, потім все сміливіше перегортає анкети, читає історії по-різному добрих людей, чиє життя по-різному не складалося, дивиться їм в очі. Зазирає через очі до їхньої душі.
Як і обіцяли, сервіс підкидає їй три рекомендації. Вона дивиться їх одна по одній, і розчиняється в очах кожного з тих чоловіків. Сервіс підказує їй, що вони теж дивилися її профіль, і теж глибоко вражені. Що ж робити? Вона списується зі всіма трьома, знайомиться з кожним, призначає побачення, зближується з ними, вони займаються сексом, і вона все ще не може обрати. Всі троє пасують їй ідеально.
Одного разу вона замружується, затамовує подих і розповідає їм одне про одного. І... нічого не трапляється. Вони чудово розуміють її, ну так, кожен хотів би зайняти більшу частину в її житті, але що ж робити, якщо так. Вони згодні чекати. Чи навіть залишити як є та якось стабілізувати всі оті стосунки одразу. До того ж... (чоловіки замружуються та затамовують подих)... вони теж ще не обрали остаточно. У когось ще одна жінка в спілкуванні, у когось дві. І... (всі нервово сміються)... чи не зібратися їм якось всім разом та врешті не перезнайомитися?
Віка недовірливо дивиться на рядки переписки. Дослухається до себе. Її не ревнують, не хочуть ані вбити, ані кинути. Вона сама не ревнує. Вона й не гадала, що вміє так. Що, так можна було?..
Наступного дня Віка телефонує своїй подрузі і дуже, дуже дякує за рекомендацію сервісу. Потім йде на сайт сервісу, пише найсхвальніший відгук і переводить на їхній рахунок бонус.
Потім відкриває свій список контактів і починає пригадувати, у кого з її подруг особисте життя все ще не склалося.