Раптовий міжпросторовий перехід – це відстій. Щойно я було у безпеці та затишку у своєму рідному гніздечку, в оточенні друзів та родичів, і бац – я в цьому суворому, незнайомому місці. Сподіваюся, що хоча б мої співплемінники не постраждали. Зі мною наче все гаразд: все ще та сама дюжина мацаків і чотири очні стеблини. Звісно, я можу регенерувати ушкодження, але це не означає, що мені це подобається.
Все довкола таке чудернацьке на вигляд. Повітря теж дивно пахне. Ну, принаймні, ним можна дихати. Але воно занадто сухе. І мені вже не подобається яскравість цього сонця, що тільки сходить. Схоже, зараз тут стане дуже спекотно.
Мене оточує каміння. Скелі навколо мене надто рівні та регулярні на вигляд, тож вони, мабуть, штучні.
Я знаходжу... щілину?... в землі. Вона прикрита якоюсь решіткою – ще одна ознака розумного життя тут – але мені вдається витягти її і втиснутися всередину. Тут прохолодніше і вологіше, вже краще. Хоча пахне гірше.
***
Судячи зі світла з решіток над головою, минув день. Я досліджую систему підземних тунелів, в яких опинилось. Деякі тунелі менші, деякі більші, деякі перекриті іншими решітками. Подеколи зустрічаються дивні штучні конструкції – металеві труби, дроти, вогники на стелях та штуки, що випускають воду. Трапляються місця, де стіни обшиті штучними матеріалами, а десь тільки голий камінь. Принаймні температура тут стабільна, і це добре.
Я зустріло маленьких чотириногих пухнастиків, які живуть тут внизу. Вони намагалися від мене відкусити. Вони їстівні, хоч і не дуже смачні.
Треба роздивитися, що там, над землею. Здається, місцеві розумні не живуть у тунелях.
***
Я провело цілий день, обережно висовуючи одну-дві вічні стеблини крізь різні решітки нагорі і роздивляючись довкола. За моїми спостереженнями, місцева біота складається з кількох видів істот. Є менші та більші пухнасті, всі чотириногі; і багато двоногих істот з майже голою шкірою, як у мене (двоногість! чудасія!) – їх досить багато, і всі вони, схоже, носять штучні покриття на тілі. Вони трапляються дещо різних форм, розмірів і кольорів, але я поки що не можу зрозуміти, які відмінності є суттєвими, а які другорядними. Пахнуть вони досить приємно.
***
Я все більше і більше жадаю тактильного контакту, особливо з моїми мацаками. Я досі не усвідомлювало, наскільки важливий постійний обмін дотиками, тиском і тертям мацаків, який всі ми постійно маємо вдома. Зараз мені цього дуже не вистачає. Я пробувало обійматися з маленькими тунельними пухнастиками, але цього замало, зовсім замало. Їхня шкіра надто груба і шорстка.
Здається, місцеві іноді торкаються одне одного, але дуже рідко і ненадовго. Чи можу я знайти спосіб помацати їх? Я маю встановити контакт.
***
Я можу читати думки аборигенів, хоча ще не розумію їх, але сподіваюся навчитися. Як не дивно, самі вони не користуються читанням думок, як ми, вони спілкуються звуками, подібно до нашого співу. Що ж, можливо, я зможу навчитися співати, як вони.
Ще я завважило, що вони не їдять одне одного. Чи, може, ті, хто їдять, просто не показують цього на публіці.
Цікаво, що вони їдять. Треба дослідити далі.
***
Я знайшло, де вони їдять. У "місті" багато закладів, вони називаються "ресторани", "кафетерії", "піцерії" та ще з десяток інших назв. Я швидко вчу їхню мову, але все ще не можу зрозуміти тонких відмінностей.
Так чи інакше, я виявило, що ввечері вони викидають багато дуже смачної їжі в контейнери на задніх дворах за ресторанами. Я не розумію цього звичаю. Але тепер я маю стільки смачної їжі, скільки можу з'їсти.
***
Я отримало тактильний контакт!
Я щойно поїло і трохи відпочивало на порожній нічній вулиці, коли помітило самотню людину. Воно лежало на тротуарі, роблячи нерегулярні рухи і звуки, і від нього йшов сильний запах місцевих напоїв – я куштувало деякі з них, але вони мені не сподобалися.
Так чи інакше, я наблизилось і уважно обмацало людське тіло передніми мацаками. Людина наче не заперечувала і навіть не розуміла, хто я. Шкіра її виявилась напрочуд приємною. Така гладенька, м'яка, шовковиста, еластична – я не можу докладно описати її словами, але це було таке дивовижне відчуття після стількох днів самотності! Я торкнулось його ще, а потім, не в змозі контролювати себе, обхопило мацаками людське тіло під його штучним одягом і міцно обійняло його.
О так, це було саме те, чого я так відчайдушно потребувало! Мацаки довкола м'якого, теплого тіла, довкола друга, якого можна торкатися! Я міцно стискало, масажувало, терло і розминало, звільняючись від накопиченого страждання. Я знайшло ще один отвір в тілі, окрім рота, і після хвилинних роздумів встромило два мацаки глибоко всередину і почало тертися там. Так добре! Майже те саме відчуття, що я мало зі своїми родичами!
Людина конвульсивно смикнулась і забулькотіла. За кілька хвилин вона широко розплющила очі і почала мичати. Ойой, я й забулось, що вони спілкуються звуками з рота. Ну, звучало воно наче захоплено, тож все було гаразд, так? Я обіймало його все міцніше і тісніше, доки людина не зомліла, випустивши потужний потік прозорої рідини. Я скуштувало рідину – нічого особливого – потім відпустило людину і відповзло в темряву.
Це було тааак чудово! Тепер я знаю, що вони є приязним видом, і у мене з'явився приємний знайомий. Сподіваюся, мій новий друг захоче повторити цей досвід.
Я намагаюся знайти більше людей, з якими можна познайомитися.
***
Я мало ще декілька тактильних контактів. Зустріти когось на вулиці вночі складно, але все ж можливо.
Я виявило, що люди бувають двох конфігурацій: з двома нижніми отворами, чи з одним отвором і одним коротким мацаком. Я збентежене. Чому така різниця? Але, можливо, вони труться мацаками в отворах так само, як і ми, просто не так часто. Я на слушному шляху.
Однак я помічаю, що люди наче відчувають дискомфорт, коли я теру їхні отвори. Зазвичай вони намагаються пручатися і тікати. Я легко можу їх здолати – вони досить слабкі і незграбні – але я не хочу їх відлякувати, мені ж потрібно задружитися. Можливо, мені варто спробувати терти їх ніжніше?
Я замислююсь про те, щоб знайти партнера-людину – а краще чотирьох або шістьох одночасно – які б дозволяли мені щодня їх обіймати. Думаю, я могло б запропонувати щось натомість. Я глибоко вивчаю їхню мову і відкриваю для себе медичні таємниці людського тіла. Вони не можуть регенерувати чи боротися з хворобами так ефективно, як ми. Я могло б допомогти їм з цим.
***
Я знайшло людський одяг, майже новий, він називається "плащ". Якщо я згортаюсь певним чином і накидаю на себе плащ, то здалеку і вночі нагадую людину. Зблизька, звісно, ніяке маскування не працює. Чи лякатимуться мене менше, якщо я скидатимусь на людину?
Я тренуюся ходити на двох мацаках. Це важко, але можливо, хоча це робить мене ще повільнішим і незграбнішим, ніж людина. Але я впевнене, що скоро зможу наблизитися до них, коли довчу їхню мову.
Я також можу витримувати денне сонячне світло, якщо вкрите плащем. Це підвищує мою мобільність.
Тепер я маю знайти відповідних кандидатів і підійти до них.
***
Перспективний напрямок!
З іншого боку міста тече річка, люди часто плавають в ній і лежать поруч на березі майже без одягу. Подеколи вони залишаються там на ніч, практикуючи тісний тактильний контакт і тертя. Це здається ідеальною можливістю!
Я ретельно підготувалось і заплило у річку. До речі, я дізналося, що людям не подобається запах підземних тунелів, де я живу, вони називають їх "каналізацією". Може, тому вони від мене і тікали? Я зробило все можливе, щоб ретельно змити з себе цей запах.
Сьогодні я ховалося в кущах, спостерігаючи за поведінкою людей. Вони сиділи і лежали на березі, поодинці, парами та групами, обіймалися, лизалися і терлися. Самець людини підповз до самки людини і встромив свій мацак до її нижнього отвіру – уііі! – а вона застогнала і розсунула ноги ширше. Він входив і виходив, швидше і швидше, вона звивалася, задихаючись і благаючи його продовжувати. Тоді він двічі сильно смикнуся і зупинився, вийняв мацак з отвору і ліг поруч.
Я занотувало це подумки. Схоже, що я роблю все це вже більш ніж ідеально, просто треба наближатись до них обережно і поступово, щоб не злякати.
Тоді інший самець підповз до тієї ж самки і встромив свого мацака до її іншого нижнього отвору! Вона застогнала голосніше і ще ширше розсунула ноги. Ще одна цікава деталь.
Потім вони обійнялися, присмокталися ротами і розійшлися.
Це так захоплююче! Завтра я спробую наблизитися.
***
Завтра настало сьогодні. Я відмовилось від ідеї прикидатися людиною – це все одно не спрацює. Вони мають прийняти мене таким, яке я є.
Тож я зачекало у кущах пізно ввечері і побачило групу з чотирьох жінок, які поставили намет і, очевидно, збиралися заночувати біля річки. Вони були приємно напідпитку і дружно сміялися. Можливо, вони не втечуть від мене одразу.
Я наблизилось на безпечну відстань і звернулось до них: "Агов? Можна вас на хвилинку?" Здається, я досить добре опанувало їхню вокальну комунікацію...
Вони припинили базікати і витріщилися на мене, стривожені, але ще не дуже налякані.
"Щ-що це?" – тремтячим голосом запитала одна з них.
"Ти теж це бачиш?" – додала інша.
"Хто ви? Що вам треба?" – запитала третя. Уррра! Вона спілкується зі мною!
"Мене звати Блурп, – відповіло я. – Я... Я жертва міжпросторового нещасного випадку. Я... чужинець, як ви бачите".
"Будь ласка, не бійтеся, – швидко додало я. – Я нешкідливе. Мені потрібна ваша допомога".
Вони мовчали і дивилися на мене великими очима. Я відчуло, що вони дуже збентежилися, але більше розгубилися, ніж налякалися. Вони перешіпталися між собою, а потім звернулися до мене.
"І яка ж допомога вам потрібна?"
"О, дякую! Я... – як би це пояснити? – Розумієте, там, звідки я родом, нас тисячі. Ми постійно торкаємося одне одного, лежимо одне на одному, тремося мацаками. Це дуже важливо для нашого виду. З того часу, як я потрапило у ваш світ, я дуже за цим скучило. Мені дуже, дуже потрібен тісний тактильний контакт!"
Вони знову замовкли, тихенько бурмочучи одна до одної.
"І що, дай вгадаю... ти... хочеш потертися з нами... мацаками?!" – запитала одна.
"О так, будь ласка, я б все віддало за це!"
Вони замовкли, а потім вибухнули істеричним сміхом.
"Aааа... Справжній тентаклевий монстр!" – вигукнула одна з них.
"Повірити не можу!" – захихотіла інша.
Тентаклевий монстр? Я спробувало видобути картинку з їхніх розумів. Нічого собі! Люди присвятили значну частину своєї культури таким істотам, як я! Може, так їм буде простіше мене зрозуміти...
"Так, ви можети мене так називати, – погодилось я. – Хоча я не монстр. Я вважаю себе напрочуд гарним".
Вони засміялися ще голосніше.
"Гаразд, Блурпе, чи як там тебе звати, – нарешті сказала третя. – Підходь ближче. Побалакаємо".
"Справді?"
"Так, звичайно. Давай ближче".
Я завагалось на мить, а потім підповзло ближче. Вони роздивлялися мене зацікавлено та схвильовано.
"Ого, він навіть більший, ніж на малюнках! – вигула одна. – Скільки мацаків! Можна доторкнутися?"
"Звичайно, будь ласка!"
Вона простягнула руку і ніжно погладила мене.
"Воно приємне на дотик..." Вона скрикнула і підстрибнула, коли я обхопило мацаком її зап'ястя, але швидко опанувала себе і стиснула мій мацак у долоні. Оооо... Так приємно...
"Це приємно! – вигукнула вона. – Спробуйте помацати, дівки!"
І вони спробували. Вони пестили мене, гладили, стискали кінчики мацаків і легенько смикали за них. Так добре!..
"Як вам це подобається? – запитало я. – Обіймаймося ще?"
"Чого б і ні? – засміялась одна з них. – Ми все одно планували тут заночувати. Давай ще ближче!"
Я підповзло впритул і обмотало кілька мацаків довкола їхніх кісточок. Вони захихотіли.
"Блурп лоскотний!" – вигукнула одна.
"Він такий... гумовий!"
"А-а-а..." – задихнулась інша, коли я зтягнуло з неї бікіні.
"Оооо... Так тобі подобаються груди, Блурп?" – хихикнула вона.
Я погладило її груди і притиснуло соски, і вона голосно застогнала. Так, це ще м'якше та приємніше на дотик...
"Оооо... А-а-а-а!.. Так... Ооооо..."
"Скидаймо одяг! – запропонувала третя. – Нема вже сенсу тримати його на собі..."
Вони встали і, хихикаючи, зняли бікіні та пляжні халати. Люди такі тендітні!..
"Лягай на мене, Блурпе, обхопи мене своїми мацаками!" – вигукнула четверта.
"Ні, краще ви всі лягайте на мене", – запропонувало я. Я розпласталося на землі, широко розкинувши мацаки, і всі четверо пригорнулися до мене. Я обгорнуло їх усіх і притиснуло ближче до себе. Оооо... Як вдома... Мої мацаки аж засвербіли від бажання потертися.
"Потріть мене! Обійміть мене міцніше!" – благало я їх.
"Ооо... Якщо Блурп так хоче..."
"Його мацаки всюди!"
"Помацати тебе? Де?
"Скрізь! – благало я. – Сильніше тисніть, тріться шкірою об мої мацаки, розминайте мене!"
Вони захихотіли і спробували робити так, як я просило. Вони притискалися до мене і пересували свої кінцівки вздовж моїх, стискаючи і погладжуючи. І незабаром мої мацаки якось непомітно прослизнули в їхні отвори. Дванадцять мацаків, чотири дівчини, по три отвори на кожну. Ідеальне співпадіння.
Вони задихнулися і смикнулися від несподіванки, коли мацаки ковзнули глибше, але швидко розслабилися і блаженно зітхнули. З зайнятими ротами вони могли лише стогнати, але я зчитувало їхні думки.
"Ооо... Мацаки Блурпа всередині мене... Я ніколи раніше не уявляла..."
"Вони розтягують мою кицьку і дупу... Оооо..."
"Такі гладенькі, такі гнучкі..."
"Ооо... Таке м'яке... Воно рухається в мені, треться, тисне..."
"Так глибоко... Глибше, будь ласка... Швидше..."
Вони сильніше притиснулися до мене, тремтячи і задихаючись. Я почало масувати їх мацаками, ритмічно натискаючи і відпускаючи, терти все глибше і швидше. Просто диво, на яку довжину я можу заглибиться в людей, які співпрацюють!
"Оооо... Блурп рухається всередині мене..."
"Тисни мене сильніше! Потри мене сильніше!.. Глибше!.. Аааа..."
Я масажувало людей мацаками, натискаючи, розминаючи і розтираючи їх всередині, все швидше і швидше. Вони звивалися від задоволення, стогнали і благали мене продовжувати, і я з радістю підкорялось.
"О, Блурп, не зупиняйся! Не зупиняйся! Ооооо!.. Стискай мене! Потри мене!.."
Я також було на вершині свого задоволення. Я нарешті отримало весь тактильний контакт, якого так потребувало! Я не хотіло зупинятися, і вони теж не хотіли зупинятися. То одна, то інша здригалася і голосно стогнала в дедалі потужнішому оргазмі. Врешті остання вигнула спину і закричала майже болісно.
"Оооо Блурп!.. Ти зводиш мене з розуму! Ооооо!.. Я кінчаю! Кінчаю!.. ОООО!"
Її розум вибухнув екстатичними хвилями. Я здригнулося і затремтіло у відповідь, обвиваючи людей мацаками.
Врешті-решт вони всі закінчили і впали на мене, задихаючись. Я звільнило їхні отвори і ніжно пригорнулося до них.
"Вам було добре?" – запитало я.
"Оооо..."
"Так добре..."
"Мені ніколи не було так добре..."
"Дякую, дякую..."
"Можна ще одне питання?" – запитав я їх.
"Яке?"
"Як ви, напевно, вже здогадалися, цей тактильний контакт потрібен мені щодня, – відповіло я. – Бажано по декілька разів на день, але хоча б один раз... Ми могли б робити це разом щодня?"
Вони подивилися одна на одну.
"Хм... Звучить привабливо..." – сказла одина.
"Я напевно могла б робити це щодня!" – хихикнула друга.
"Але що ми скажемо іншим? – запитала третя. – Вони точно злякаються, якщо побачать Блурпа..."
"Ми сховаємо його десь у нашій хаті".
"Звучить чудово! – вигукнуло я. – Ви... ви живете разом?"
"Так. Ми сусідки по квартирі."
"Так, ми могли б це зробити..."
"Гаразд, Блурп, ми згодні," – сказала третя.
"Вааау!" Я обійняло їх усіх одразу.
Потім ми поспали разом, а вранці мали ще один тактильний контакт.
***
Я живу з цими чотирма жінками вже два тижні. Я дізналося, що їх звуть Ханна, Дженні, Сінді та Лаура. Я знаю, що вони якось розрізняють одна одну за зовнішнім виглядом, але я все ще так не можу, тим більше, що вони часто змінюють одяг, фарби обличчя і колір волосся. Я розрізняю їх за запахом і смаком.
Щодня ми обіймаємось, притискаємось, лижемось і тремось. Це просто рай! Я таке щасливе!
Вчора вони познайомили мене ще з однією людською жінкою, їхньою подругою Меган. Спочатку вона трохи розхвилювалась, але після того, як я з нею поговорило, вона погодилась обійнятись зі мною теж. Вона буде відвідувати нас час від часу.
Вони показали мені кілька малюнків зі своєї культури, присвяченої мацаковим істотам, таким як я. Деякі з них такі гарненькі! Я також занотувало кілька свіжих ідей про те, як ще можна тертися.
***
Виявилося, що дівчата також мають своїх партнерів-чоловіків, "бойфрендів". Обережно, по черзі, вони представили нас одне одному. Хлопці спершу розпсихувалися (як я і очікувало), але потім заспокоїлися і погодилися обійняти мене і навіть приєднатися до нашого групового розтирання.
Тепер у мене стільки партнерів! Ми тремось, обіймаємось, притискаємось. Це чудово!
***
Дівчата хворіють. Кажуть, що то звичайний грип. Вони лежать гарячі, слабкі і нещасні. Кашляють і випускають слиз з верхніх отворів. Їм важко дихати.
"Я могло б допомогти, – сказало я. – Хоча це може відчуватися дещо дикувато..."
"Допомогти?... Дикувато? А що ти робитимеш?"
"Зцілюватиму, – пояснив я. – Я можу боротися з хворобами. Ви дозволите мені спробувати?"
Вони слабо знизали плечима. "Гаразд. Якщо це допоможе..."
Я залізло до них під ковдри, обвиваючи їхні тіла, просуваючи мацаки в отвори, а тонкі вусики – в ніздрі, беручи зразки. Вони зітхнули.
"Мацаки Блурпа всюди... Це так заспокоює..."
Я синтезувало рідину імунної відповіді – це було легко, людські хвороби такі слабкі і прості – і влило її через мацаки їм до ротів.
"Буеее, що це?! Який гидкий смак!"
"Проковтніть, будь ласка. Це вас швидко зцілить".
Вони зітхнули і проковтнули. Я ще трохи почекало і витягло мацаки, залишивши рідину всередині.
"А тепер спите. Завтра ви будете в порядку".
Наступного дня вони знову почувалися чудово і були здорові.
"Ти зцілив нас! Неймовірно..."
"Так швидко!"
"Нема за що," – я б посміхнулося, якби мало людську міміку, але замість цього просто помахало очними стеблинами. – "Я можу лікувати й гірші випадки".
"Наприклад?"
Я згадало числені картинки, які вони мені показували. "Наприклад, сліпоту? Чи параліч? Чи відрубані кінцівки? Знаєте, наш вид легко відновлюється і регенерує майже будь-що. Ваші людські тіла не вміють це самостійно, але я можу допомогти".
Вони подивилися на мене з недовірою. "Справді?... Ого..."
"Ми матимемо це на увазі."
І ми почали обійматися і тертися, надолужуючи пропущене вчора, доки дівчата мало не знепритомніли від перевантаження оргазмів.
***
Сьогодні я дрімало в нашій квартирі. Дівчата пішли на роботу після наших звичайних ранкових обіймів, і мені не було чого робити. Раптом я почуло шкреботіння біля дверного замку, і двері прочинилися. Зайшли двоє чоловіків, яких я не впізнало. Вони думали про те, як забрати цінні речі.
Я вже знаю, що це проти людських звичаїв, брати чужі речі без згоди власника, тому я підібгало мацаки і почало уважно спостерігати. Зі схованими мацаками та вічними стеблинами я нагадую просто досить непримітну велику торбину.
Вони помітили мене в кутку і підійшли.
"А що це за дивна торбина? Виглядає ексклюзивно. Може, там щось цінне".
"Подивись".
Один з них схопив мене обома руками і підняв. Іііі!.. Це не той вид тактильного контакту, який мені подобається, взагалі не той. Але якщо я можу це змінити... Я випустило мацаки і схопило їх обох, щільно обхопивши їхні кінцівки і тіла, і підтягнуло ближче до себе. Вони почали сіпатися, але звільнитися не змогли.
"Що це?!"
"Ця торба нас їсть!.. Пусти! Пусти, суко!.."
Але вони, звісно, нічого не могли зробити. Я притиснуло їх до себе всіма мацаками і затишно згорнулось на підлозі, починаючи тертися об них. Я бачило, як це роблять невеличкі хатні пухнастики, вони ще торохтять, коли це роблять. Я спробувало теж поторохтіти.
"Иии... Щ-що воно робить?... Припини! Припини!.."
"Т-таке слизьке!.. Буеее!.. Рятуууйтеее!.."
Я зтягнуло з них одяг (боюся, що дещо порвало), а потім ще міцніше притиснулось і ще інтенсивніше потерлося, заповнюючи мацаками їхні отвори, все глибше і глибше. Оооо. Так набагато краще...
"Мммммммм!.. Стій!.. Пусти нас!.."
"Н-ні!.. Н-не стискай так сильно!.. Благаю!.."
(Звісно, все, що вони могли сказати, було "мммхххммммххмм", але я читало це в їхніх думках).
Я розминало і розтирало людей, обгортаючи їх і стискаючи сильніше, проштовхуючи мацаки все глибше, глибше і глибше, міняючи їх час від часу (бо отворів було лише чотири, а мацаків дванадцять, і всі прагнули розтирання). Люди смикалися, кричали і плакали, але я не відпускало їх. Оооо... як добре...
Вони знепритомніли від виснаження, але я обіймало їх надалі. Я не знало, що з ними робити, тож ми провели дуже затишний і приємний день в обіймах. Чоловіки приходили до тями і знову непритомніли від задоволення, аж поки дівчата не повернулися і не викликали поліцію. Коли я відпустило гостей, вони на нетвердих ногах побігли просто в обійми поліцейських, плачучи від щастя.
Напевно, я було аж настільки класне з ними!
***
У мене є робота!
Дівчата запам'ятали мої слова про зцілення, тож вони знайшли лікувальний СПА-салон, який погодився спробувати мої послуги. Спочатку вони вагалися, але коли я продемонструвало менеджерам свої навички масажу та розтирання, а також виправило неприємні деформації стоп одній з них, вони змінили свою думку.
Там так добре і комфортно! Теплі, вологі кімнати, приглушене світло, ванни, басейни, приємна музика, аромати... І люди лежать на кушетках, вже голі, заплющивши очі і розслабляючись, а я повзаю між ними, масажуючи і розтираючи їхні тіла, кінцівки і отвори. Лікую їхні каліцтва, хвороби і травми. Допомагати так приємно!
А найприємніше, що я отримую всілякий тактильний контакт! Я обіймаю, стискаю, розтираю, розминаю, натискаю, гладжу, проникаю, смокчу і лижу, скільки завгодно! Люди розслабляються і тремтять, блаженно зітхають і стогнуть. Це краще ніж вдома!
Гадаю, мені час розмножитися. У мого виду немає роздільної статі, як у людей, тому я можу просто відкладати свої тисячі яєць, коли вважаю доречним. І я вже починаю так вважати.
Незабаром всі люди на Землі матимуть милих мацакових створінь, які зможуть їх постійно обіймати і тертися всередині!