Історія одного інкогніто

"я знав. Я знав, що до цього дійде. І цей момент настав, я іду, незнаючи куди, мої очі закриті пов'язкою. Я довго готувався до цього моменту, але всеодно мурашки по шкірі. Це можливо найхвилюючий момент у моєму житті, тому що я не знаю куди іду... Я знаю, що зі мною буде. Я просто іду. Не подобається мені це. Тому що я не знаю про що думати. ".

Історія ця, можливо і не зачіпить. Ви можете читати, а можете і ні, все залежить від вашого вибору. Так само як і його доля вирішилась в мить. Як би не той вирішальний момент у його кар'єрі...

"Я знав і знаю, що помилування не буде. Судді наших часів милості не знають. Мої очі нічого не бачуть, проте вуха - чують добре, я чую, як крокують поряд зі мною двоє, а по заду і ще двоє, вони постійно розмовляють. Розмовляють про те, як вони не люблять цієї справи, що їм вкрай рідко доводиться робити те, що вони мусять."

Цей чоловік поганим не був, він лише виконував свою роботу. Він мусив бути як тінь. Помилка у його роботі прирівнюється до смерті. Кожен мусить заробляти гроші так, як він уміє. А він умів лиш забирати життя у других людей.

Я не знаю чи зробив він оту помилку нечайно, чи навмисне, можливо йому набридло бачити той погляд людей, можливо просто набридло жити, і він вирішив забрати життя у себе. Так би мовити "відданість роботі".

"І ось я відчуваю, відчуваю що ми наближаємось до неї, тієї самої площадки де зі мною зроблять це..."

Він боїться промовляти слово "смерть" , адже він зіштовхувався із нею, і знає якою вона буває жорстокою. Понад усе на світі він не хотів щоб це сталося з ним, адже ніхто не хоче помирати. І я думаю коли він крокував цим коридором, то у ньому був цілий вихор почуттів, страх перед "Нею", роздуми про те: "що буде далі? " Щастя, що нарешті усе це закінчилось.

" Мені потрібно придумати план, який допоможе мені вибратись звідси, я був кіллером і мені вдасться це... О ні, їх надто багато, а у мене зв'язані руки і зав'язані очі, мені ніколи не зробити цього..."

Можливо він і хотів якимось чином вибратись із тієї ситуації, але це було не можливо, поруч із ним було п'ятеро, професійно-навчених офіцерів. І якби він хоча б зробив один крок не туди, він би зустрів свою смерть, набагато раніше.

" Нажаль, "Вона" уже чекає на мене. Хоча я не боюсь її. Давай смерть, нападай, я хочу зустрітись із тобою віч-на-віч, ти думаєш переможеш мене? Ніііі, тобі цього не вдасться, я професіонал, і я не можу померти, я потрібен людям, Я це все що є у цього світу, тільки я можу не помітно забрати у людини останні роки її життя, я не підвласний "Тобі"!!!".

Коли він йшов по тому коридору, то його обличчя було незмінно-спокійним, я не знаю про що він думав, але я захоплююсь його вмінням залишатись спокійним. Багато хто старався підкупити, вбити, вмовити тих офіцерів, які ведуть людей на страту, але нікому це не вдавалось, можливо він і знав це, а можливо і ні... Але факт того, що він був спокійним.

" Ось ми вже підходимо до кінця, нарешті я побачу "тебе". Багато кому доводилось познайомитись із "нею" через мене, а тепер "її" побачу і я. Що це? Ми зупинились, мене відпустили? можливо мене вивели на волю??? Вони знімають пов'язку, невже я вільний? О ні, мене засліпило світло. Я щось починаю бачити, що це? Це... кімната..."

Навіть коли його привели у кімнату для страти, він не змінився у обличчі, він лиш окинув поглядом те приміщення де він був.

"Я бачу перед собою дев'ять стволів, а за ними дев'ять хлопчаків, у їх погляді немає нічого живого. Я почув слово "цілься" , мабуть,скоро кінець, о і ще слово "стріляй"...