Одного весняного ранку, в час коли сонечко ще тільки торкається першими промінчиками природи, ніби пробуджуючи кожну рослинку окремо, на самому краю ліса, сталося дещо незвичне. До королівства лісових фей, ( Так так! Саме фей, які слідкують та турбуються про ліс та усіх його мешканців!) прилетіла ластівка. Вартові феї дуже здивувалися, адже ластівки не живуть у лісі, а пташка на вигляд була ще й поранена... Вартові порадилися, та вирішили оглянути бідолашну, та якось їй допомогти.
   А тим часом, в царстві польових фей, відбувалося жахливе. На берег моря, до їхнього замку, прийшла біда. Володар морського королівства, вирішив захопити берег, і поле, і усі царства що є у чарівному світі...
    А ластівка, перелякана та втомлена, рятуючись від загарбників намагалася знайти допомогу. Тож коли з лісу до неї вийшли вартові феї, вона дуже зраділа, та від втоми втратила свідомість.
   Так непритомну її і принесли до короля.
   - Що трапилося? - захвилювався король.- Де ви її знайшли?
   Мудрий лісовий володар, знав, що донька його сусіда - польова принцеса, вміє обертатися ластівкою, і звісно її впізнав. А щойно біглянка отямилася, почав розпитувати. І розповіла дівчина, про всі жахи, які сталися в неї вдома, і просила допомоги.
  
   Доки принцеса просила допомоги, морський володар захопив замок. Зруйнував багато гарних місць, багато загубив польових фей, та зайнявши трон у головному палаці, промовив:
  - Подарувало мені море трьох синів. І настав час їм одружуватися. І знаю я що в тебе польовий правитель, у лісового короля, та у гірського володаря є доньки. Одна за іншу гарніші. Тож, або ви добровільно їх віддасте, або я візьму їх силою.
     До слова, був цар морський на вроду бридкий. Товстий, та водянистий, з куцою бородою, та майже облізлий, характер мав жахливий, та нікого крім себе не любив. Доньки ж у царів були справжні феї, стрункі, мов берізки, на вроду багаті, та дущею щирі. У невістки відпускати до такого, нізащо не хотілося.

   Лісовий король знав про вдачу морського, тож покликав на допомогу ще й гірського володаря. І прибули вони всі до берега. Зайшли до зруйнованого палацу, та дізналися, чого саме бажає морський загарбник. Покликали вони доньок своїх, та стали радитись.
   Три королівства, це багато, але моря та океани ще більші. І доньок своїх шкода, і війни не хочуть. І в самому розпалі розмови, вийшли три принцеси до своїх батьків.
   - Як випало нам на долю народ свій захистити, то хоч і такою ціною, а ми захистимо!
   Довго відмовляли королі принцес, та ті стояли на своєму. Не хотіли вони щоб хтось страждав, добрі були, та віддані.
    Вирішили що весілля буде на березі, і домовилися що в один день. Готувалися усі не до свята, та вдоволений морський король забажав щоб зробили все якнайкраще та найгарніше. “Мої хлопчики, одружуються! Радійте! Посміхайтесь!“
   І ось три королівства, на березі моря, накрили столи, вбрали все квітами, та мов зірочок убрали своїх донечок. Але всі були дуже сумні, ніхто не хотів віддавати таких красунь. А коли останні промінчики сонця потонули в морі, а небо осяяли зорі, на хвилі морській вийшли сини морського короля. Першими їх побачили принцеси, і  подиву їх не було меж!
     Сини володаря морського були зовсім не схожі на батька. Статні, вродливі, та щиро просили перед усіма вибачення. Не знали вони про задуми батька, і шкоди нікому не хотіли. А як побачили принцес, то закохалися з одного погляду. Та й дівчата не встояли перед вродою молодиків.
   Усім гуртом, відновили вони палац, і всеж таки відсвяткували весілля, на якому не було сумних, були тільки закохані, та щасливі. Один лише морський володар сидів у воді і бубонів, але всі розуміли, то вдача така, і тому не ображались.