Присвята:    Дияволиці,

київському Дракону,

хитрому Лису та його Зайчику,

 чарівному Котику,

 а також всезнаючому Діду

Велике полювання

Начало



Оповіщення: Південний експрес «Ляград – Еродобоу» рухається по першій колії. Обережно на першій платформі.

- Навіть в барі чути ці огидні сповіщення. Як же задовбали ці експреси, нічого не роблять тільки прибувають та прибувають, а їх оголошують та оголошують, - бубнячи собі під ніч небритий чоловік продовжував вливати в себе чергову пляшку вина в шинку біля вокзалу.

...

Тим часом на пероні. З експресу вже вийшли всі, але дехто ще там залишився.

- Леді, це кінцева зупинка пора виходити, - з наївною посмішкою сказав це перевіряльник.

- Я не леді. Аррр, - різко вистрілила гарчанням дівчина у відповідь.

- Все одно, прошу покинути купе, - спантеличено ледь-ледь знайшов відповідь і подумав: «так уж, такій пальця до рота не клади», і швидко покинув купе.

Першою з вагона вийшла рудоволоса дівчина. Спочатку можна було побачити її крок із залізного монстра її високим шкіряним чобітком, далі її шкіряні штани ідеально підкреслили її жіночність фігури. І ось можна розгледіти її повністю. Біла блуза вкрита чорною мантією з хутряною накидкою. Вона складала цікаве перше враження, ніби тендітна дівчина, але шапка у вигляді голови вовка справляє точне враження, що вона вправний мисливець, але хоч дехто це і припускав ніхто не міг і подумати, що колись ця голова належала живому вовку. Відразу за нею з потяга вийшов молодий хлопчина він зістрибнув на платформу і уважні могли помітити нестандартне взуття незнайомця. Це були гета(японські сандалі), він був закутаний в чорний плащ, але було видно, що під плащем розміщувалось щось дивне і рельєфне по всьому тілу.

- Ямамото, ми точно вилізли вчасно? Ми хоч на той експрес сіли?

- Ех. Вже пізно сумніватись і в запрошенні точно вказане це місто. Так, сьогодні ми залізли та де треба і вилізли теж в правильному місці, - із захватом та щастям в голосі промовив хлопець.

- Бери мою дорожні скриню і давай знайдемо якесь місце, а то дві сухих доби це вже вище мене.

- Веди.

Тільки вийшовши з вокзалу, вони з легкістю угледіли місцеву забігайлівку.

- Господарю, дві склянки міцного бурбону, крикнула руда, тільки зайшовши до «П'яного Джека»

- Аделін, ти ж знаєш, що я не п'ю.

- Точно, і склянку молока, господарю, зі мною ж дитина, - почала сміятись і додала: - а бурбон тільки для мене, Окуджине.

З прискіпливим поглядом Ямамото доніс скриню до барної стійки і присів, чемно очікуючи свого молока.

- Ось ваші дві склянки бурбону, міс. От твоя молоко, дитя, - з осудом та насмішкою закінчив господар.

- Ха, видно, що якийсь слабак, навіть постояти за себе не може. Ганчірка! От і правильно, що п'єш своє молоко, - промовив п'яний бородань, що в той момент лежав головою на барній стійці в двох метрах від Ямамото.

Довго не вагаючись хлопчина відірвався від своєї склянки, вхопив свою катану і вже в русі наближення до незнайомця вийняв її з ножн. Тільки секунда, а лезо Ямамото вже було біля горла противника, але і той встиг витягнути з внутрішньої кишені свого пістоля і приставити до ребр самурая.

«От чортяка, ще б секунду і не носити мені б голови. Щось тверде. Обладунок? Як він з таких тягарем так швидко дістався до мене» - такі думки вирували в голові стрілка, настільки був шокований, що ще б трохи напруження і він би забув як можна проглотити той комок, що відчув у своєму горлі.

- Окуджине, досить в нас не має на це часу! Допий і ходімо. В нас ще є справи. Залиш цього невдаху-мисливця в спокої, - промовила Аделін і встала з стільця.

Ямамото відставив катану і повернув її в ножни, одним ковтком допив молоко та розплатився за напої. Разом з подругою вони вийшли з забігайлівки.

- Чому ти назвала його мисливцем? Ви знайомі?- здивовано запитав Ямамото.

- Ні, але поки ти мірявся з ним причандалами, то міг і помітити його шапку. Ідеальна робота. Лисяча голова. Хотіла б я зустрітись з майстром, його руки напевно золоті,- із захватом в очах вимовила Аделін, зустрівши у відповідь серйозний погляд, - Окуджине, досить! Припини ревнувати навіть через таку дурницю.

Вони покрокували далі у пошуках Гровер-стріт 69/6.



Вечір знайомств

За час блукань містом парочка нарешті до вечора знайшла потрібну їм адресу. Постукавши в двері, їм відкрила служанка, яка провела до головної зали та попросила трохи почекати. В кімнаті вони були не першими. Біля каміну на шкурі білого ведмедя сиділа чорноволоса дівчина і намагалась зігрітись біля язиків полум'я, а в кутку на диванчику сиділа молода дівчина з золотистим подекуди білявим волоссям, бугай, стояв на колінах перед нею і задовольняв її своїм язиком, мав ошийника, ланцюг якого в руках міцного тримала дівчина. Ямамото зацікавила ця картина подій і він зосередився на дивані, але після вдалого удару по ребрах від Аделін вмить перевів увагу на подругу і вони разом присіли на диван навпроти каміну.



- Мене звуть Роза, а вас?- спокійним голосом запитала дівчина, що сиділа на ведмежому килимі.

- Ямамото Окуджин!- різко без вагань, як справжній джентльмен відповів.

- Я Аделін,- холодно відповіла руденька.

- Чому така мила дівчинка сумує,- ніхто не встиг помітити як ця дівчина, що мить назад сиділа тепер опинилась біля Аделін і гладить її щоку.

В той момент Ямамото вже зрозумів, що знаючи силу свою та Аделін і побачивши швидкість Рози, в цій кімнаті зібрались справжні монстри.



- Вибачте за очікування, але містер МакБоун готовий з вами зустрітись,-промовила служанка.

Гості разом зайшли до великого кабінету. Перед ними сидів за столом з червоного дерева чоловік, якого не назвеш молодим, але до старості йому ще треба жити та жити, від розкоші від достатньо розтовстів і тепер минулий боєць може боротись тільки в надважкій категорії.

- Ну все, янголе, можеш вилазити з-під столу я кінчив,- промовив МакБоун і відразу з-під столу виповзла дівчина вона піднялась облизала свої губи та послала поцілунок своєму «свину» і виляючи дупкою вийшла з кімнати.

- Ми нарешті можемо почати?- з нетерпіння промовила дівчина, що недавно сиділа в кутку і тихо стогнала.

- Так, звісно. Радий вас всіх бачити, жа...- будучи перебитий він зупинився.

Спочатку всі почули дивні крики, щосекунди вони ставали гучнішими і в кінці кінців кожен почув «Пустіть Мене!» А потім побачили як чиясь нога виламала двері кабінету.

- Містере МакБоун, вибачте я намагалася його спинити, але цей велетень...- налякано виправдовувалась служниця.

- Не тривожтесь, пані Кольт. Це пан Грегор власною персоною. Як же я радий, що всі відреагували на моє запрошення,- щасливо зіскочив з місця МакБоун.

- Я!-крикнув на всю кімнату і вклонився.

- Ти?-обурено промовив Ямамото одночасно поставивши руку на катану.

- Спокійно друзі, я бачу ви вже знайомі, але я попрошу вас стриматись і вислухати мене,- МакБоун став серйозним та присів.

Виявилось, що МакБоун був тим, хто зібрав цих людей до купи. Мета зібрання-це знищення перевертнів в лісах навколо Еродобоу. З незрозумілої причини їх кількість збільшилася та тепер їм не потрібний повний місяць для трансформації.

- Кожен, хто візьме участь отримає грошову винагороду, але той, хто надасть факти причин такої зміни поведінки перевертнів, то зможе просити все про що тільки забажає. Головне знищити загрозу Еродобоу,-додав МакБоун.

- Ми з Ямамото прийшли не за грошима, полювання чекає нас ми відразу були готові,-промовила гордо Аделін у відповідь отримавши схвальний кивок від Окуджина.

- Пані Моргано?-запитав старий.

- Трансильванія та його Величність Король доручив мені виконати цю роботу і я не маю права відмовитись, в додачу якось же потрібно провірити мою нову ляльку,- з широкою посмішкою відповіла дівчина, смикнувши за ланцюг, щоб почути гарчання.

- А ви Розалін?-знову запитав старий.

- Так, красуне, чи готова ти ризикнути своїм життя ?- запитав Грегор підійшовши до Рози занадто близько, за те і відчув лезо ідеально заточеного ножа біля свого горла.

- Не наближайся до мене,-ніжним голосом промовила дівчина, у відповідь вона побачила як Грегор облизав лезо своїм язиком, вона збудилась від такого і різко почервоніла.

- Роза значить. Дівчинко, таким лезом мене не зупинити, воно мене тільки стимулює підійти поближче.

- Я згодна,- тихо викрикнула дівчина і хоч вона і погодилась на прохання МакБоуна , але в душі вона хотіла відчути того пияку поближче.

- Якщо дама згодна, то чоловіку не личить плентатись позаду. Північний Лис в справі!-гордо промовив Грегор.

- Як же я радий!- щасливо ойкнув МакБоун і додав:-можете відпочити сьогодні, а завтра вам видадуть будь-яку зброю, яку тільки забажаєте. Відпочивайте, гості дорогі. Пані Кольт, відведіть всіх до своїх кімнат!!!

Ранок

Пані Кольт показала кожному його кімнату і нічка минула швидко. Вранці на подвір'ї вони повинні були зустрітись.

- Я бачу ти перший,- промовив Грегор вийшовши з будинку і побачивши Ямамото, що поринув у медитацію на свіжому повітрі.

- Ні, Аделін вже розминається,-суворо відповів Окуджин.

- Томагавк? Значить це і є її зброя. Ну не думаю, що вона небезпечна. Все таки найбільша нагорода за голову в тебе, Ямамото, європейський самурай, «вбивця двохсот», Східний Дракон або Промінь Європи. Ти відомий і в тебе багато імен,- із захватом промовив мисливець і додав:- знаєш? Там на півночі навіть демон-лис не підбирався до мене так близько як ти тоді в барі. От ти тут справжній монстр.

- Говориш про те, що я підібрався до тебе близько, а сам дав дівчині піднести до горлянки лезо. Твій язик занадто хитрий та улесливий. Але знай, бійся її,-похмуро промовив самурай.

- Ніколи про неї не чув, мої кулі швидше влучать в ціль, ніж її томагавк. Але байдуже! Я не бачу у вас конкурентів. Бачиш цей пістоль? Авторська робота, кожна деталь ювелірна, кулі будь-які сюди не підбереш, а гравірування, подивись та точні обриси лиса. Про свою рушницю я взагалі мовчу, три постріли і найбільш бунтівний ведмідь буде лежати біля моїх ніг.

- Занадто самовпевнено.

- Точно, хотів запитати.

- Ммм?- здивовано звів брови Окуджин.

- Тебе звуть Ямамото Окуджин, але виглядаєш ти швидше як європеєць, де твою вузькі очі, жовта шкіра та чорне довге волосся скручене в кульку? –швидко промовив запитання Грегор, видно, що дуже хотів почути відповідь.

- Так, я не японець. Мої батьки були запрошені до Японії, коли мати була ще вагітна, я народився вже в країні Сонця, вона померла під час пологів, а батько був вбитий випадковими дорожніми розбійниками, вони не знали що робити з немовлям, тому підкинули мене подружжю землеробів, яке не мало дітей. Ось так і ріс.

- Важке дитинство. І що ж тебе привело на такий шлях,- задумливо сказав вголос Грегор.

- Ну що, хлопчаки, як ви тут без мене?- обірвала розмову Моргана, що разом з своєю лялькою вийшла на подвір'я.

- І в чому твоя сила?-запитав мисливець, у відповідь Моргана смикнула за свій ланцюг та схопила за голову свою смертоносну ляльку.

- Ну і звісно ж ось ці кігтики,-з усмішкою показала свою руку, на кожному пальці маючи залізне лезо.

- І з цим ти йдеш полювати?-з сарказмом запитав Грегор.

Раптом біля бородатого мисливця виникло дещо велетенське та накачане. Це була лялька Моргани. Проте загрозу зупинив Ямамото, перегородивши подальший розвиток дій своєю катаною.

-  Досить!-крикнув самурай.

-  Та не переймайся, самурайчику, я тільки продемонструвала потенціал,- з усмішкою промовила Моргана

-  Відклич своє опудало,-різко з'явившись з нічого Роза піднесла до горла дівчини свій маленький вакізасі.

-  Звідки ти?-здивовано промовила дівчина

-  Забери ляльку від мого лиса!-сердито промовила Роза.

Моргана потягнула за ланцюг,катана Ямамото повернулася до нього на пояс,а чорноволоса дівчина впала в обійми до свого мисливця,що всього за день вполював її самотнє серце.

-  Все таки, я не помилився,ти Розалін дель Тучі - самотній вбивця, що вбиває урядовців за гроші, Тінь Парижа. Приємно зустрітись в такій дружній атмосфері.

-  І мені, рада, що сьогодні ми не вороги з тобою, Ямамото,-відповіла дівчина.

"Ножі різної форми, спеціалізується на безшумних вбивствах та ще й володіє таким клинком як вакізасі, її швидкість варта похвали, вона може стати достойним опонентом" - одвічні пошуки свого останнього супротивника - це було справжні пошуки самурая.

-  Я бачу ви вже всі зібрались і ми готові виходити на полювання,- закінчивши тренування до розмови приєдналась Аделін, вона легенько штовхнула Окуджина в плече і додала:- а ти чому все ще не в латах?



"Містер МакБоун колись був видатною людиною, кращого не знайти, кажуть, що в його колекції є одна з трьох голів цербера. Ходять чутки, що озброєний своїм бойовим гребнем останнім ударом від створював іскру та спалював свого опонента.

Але тепер це вже казки..."- такі думки навідались до невідомого,що споглядав з вікна горища за людьми та їх же проводжав поглядом на пошуки пригод, небезпек...

Полювання



Можна було сказати, що для когось це було перше полювання, але руки кожного вже були по лікоть в крові. Вони вже давно не зелені рекрути, голова одного ціною в сотню звичайних людей. Ліс поблизу Еродобоу відчував напруження від цих зловісних аур.

- Вам не здалось дивним, що перевертні згруповуються?- тиша, яку до цього моменту порушував тільки хруст снігу під ногами, раптово осягнув голос Рози.

- Це дивне завдання було з самого початку,- відповів Ямамото.

- Так, зібрати людей за чиї голови запропоновані нагороди, а не викликати армію – це перший дзвіночок,- спокійно відповів Грегор.

- Ну тоді, що з цими перевертнями?- знову запитала Роза.

- Це і є наше завдання тут. Винищити та дізнатись причину,- твердо вставила своє слово Аделін.

- Спочатку дізнатись причину, а потім винищити,- виправив дівчину самурай.

- Окуджине, не будь занудою,- відвівши погляд промовила Аделін.

Години йшли, а вони все далі заходити в лісові нетрі.

- МакБоун сказав, що зникло багато людей, куди ті виродки їх ховали?- запитав Ямамото.

- Переважно після поранення жертва сама стає подібною до свого ворога. Але жінки та діти рідко коли витримують біль від трансформації,- ледь закінчивши відповідь Грегор підняв голову та шоковано зупинився.

Сонце вже сідало, червоний сяйвом окропилися краї горизонту, небо палало. Група вбивць зупинилась і кожний був вже на готові дістати свою зброю. Вони зробили перший крок на галявина і вже остаточно зрозуміли, що вона буквально була омита кров'ю та прикрашена людськими нутрощами, розірвані тіла людей були пронизані гілками дерев або ж вчавлені в стовбури дерев'яних гігантів.

Раптом роздався вовчий вий і з кожним разом він ставав ближче.

- Вони йдуть,- серйозно промовив Грегор побачивши десятки тіней, що швидко наближались з усіх боків і начинивши свою рушницю спеціальними кулями додав:- готуйтесь!

Перший перевертень з'явився на галявині. Він став на свої дві, вигнувся трохи назад і видав свій вий, ніби повідомляючи про ворога.



- Лови, падла!- після цих слів прозвучав вистріл та свист томагавка,що розсікав повітря.

Перший перевертень впав, але за ними прийшли всі.

- Розійтись! Утворіть кільце та прикривайте один одному спину,- швидко скомандував Ямамото.

Ворог нападає, а вони справді почали працювати командою. Всього дві кулі до подальшої перезарядки рушниці Грегора, тому його оберігає його Роза. Навіть перевертні не встигають помітити як вона вміло впивається своїми клинками в серця вовків. Одна куля Грегора – один труп, все завдяки спеціальній формулі діда мисливця, хоча про це він ще коли похвалиться. Лялька Моргани вміло чавить вовченят, чути тільки хруст черепків та останній писк жертви, а ті хто проривається до дівчини отримують десятки порізів від кігтиків трансільванського офіцера, один поріз – це рана, яка ніколи не загоїться і буле кровоточити доки остання капля крові не витече з організму. Катана Ямамото входить та виходить в тіла, мов ріж в масло. Але він не міг остаточно сконцентруватись на цій битві, його голову вбивали сумніви: «Томагавк недостатньо корисний в дальньому бою. Їй довелось відмовитись від цього. Тому і той томагавк і був кинутий тоді. Аделін з самого початку приготувалась до ближнього бою з двома в руках, один промах і їй зірвуть голову». Після таких думок самурай знайшов поглядом дівчину і прорубував шлях з трупів до неї.

- Ззаду!- крикнув Окуджин, побачивши загрозу для її життя, не думаючи, зробив різким випад та проштрикнув перевертня зі спини.

Самурай вийняв свою катану, тіло ворога впало на коліна і Ямамото відрубав його голову.

- Тепер вже точно кінець,- промовив Окуджин, але в кінці його голос затремтів.

Перед ним стояла Аделін, яка вже добивала лежачого перевертня влучним ударом леза по його скроні. Але жах охопив самурая, на руці дівчини кровоточила рана від трьох пазурів перевертня. Кількість перевертнів скорочувалася і останнім вистрілом Грегор закінчив навалу ворога. Всі побачили картину кровотечі Аделін та оціпенілого Окуджина.

- От чорт!- скрикнула Моргана, це було вперше за весь час в лісі.

- О ні!- стривожена та в жаху від побаченого промовила Роза.

- З цим якось треба кінчати. Ямамото, відійди! Я знаю ви друзі, тому я це зроблю!- на перший погляд рішуче,але його душа тремтіла, ніби потрапив в сильну зливу і тепер вдома під ковдрою не може зігрітись, ось таким був його голос.

- Ні! Колись вона сказала мені, що тільки катані бажає віддати своє життя. Ідіть! Я сам завершу все,- похмуро промовив Окуджин.



Доки Грегор сперечався з самураєм, а Роза стояла і не могла поворухнутись, Моргана прямувала до табору перевертнів. На своїй дорозі лялька із задоволення скручувала голову кожному, хто тільки намагався наблизитись.

- Ось ти і залишився один. Ти провалився!- промовила Моргана, зустрівши знайому спину чоловіка, що сидів на колоді біля вогнища.

- Ти прийшла вбити мене?- запитав чоловік.

- Аарон, ти недостойний навіть того, щоб бути вбитим мною особисто, але Трансільванія не потребує більше твоєї служби. Тому віддай мені «Червоний місяць» і помри!- грізно промовила Моргана.



У відповідь було мовчання, але Аарон встав, його плече смикнулось, потім різкий рух шиї, інше плече. Без сумнів це трансформація.

- Ох же хробак! Стати лялькою відмовився, бо боявся втратити себе, але дарунок «Червоного місяця» прийняв. Став злісною собачкою,- сміялась Моргана.

Будучи перевертнем, Аарон був швидшим за звичайних підданих, адже роки тренувань грали велику роль. Він обернувся, побачивши давню знайому, спробував зменшити відстань між ними, але його зупинив вічний захисник дівчини. Вони зійшлись в кулачному поєдинку, Аарон намагався задушити його захватом шиї, але сильні удари ліктем дали шанс звільнитись, руйнівні одиночні удари лівою і завершальний удар з правою. Не витримавши натиску, Аарон відлетів на декілька метрів. Перевертень спробував піднятись, проте відчув вагу коліна ляльки на своїх легенях, повільно але впевнено ламались ребра, здавлені легені не давали достатньо кисню. В кінці кінців, він втратив контроль на своїм звіром і знову перетворився в людський облік, а вже тендітне тіло чоловіка не витримало ваги ляльки і було повністю розчавлене. На кінець, монстр відірвав Аарону голову і відкинув її кудись подалі, він заусміхався ніби побив свій же рекорд по відірваним головам за день. Тим часом Моргана зняла перстень з пальця колишнього знайомого та заховала в одній зі своїх кишень.

- Ну що там, Моргано? Ти знайшла щось?- промовила Роза,що разом з Грегором наближалась до табору.

- Ні, тут був тільки він, досить сильний, але він не став проблемою,- з фальшивою посмішкою відповіла дівчина.

- Так, так, так. Казав же самурай, щоб спочатку інформація, а потім трупи. От ми нічого і не дізнались, перебили всіх, але нічого,- з розпачем промовив мисливець.

- Немає перевертнів – немає проблем, хіба ні?-запитала Моргана.

- В чомусь ти навіть права.

- А де Ямамото?- запитала дівчина.

- Він вирішив власноруч розібратись з Аделін, я хотів його зупинити, але він наполіг. Будемо повертатись без нього,- сердито промовив Грегор.

- Ох це було важко,- затяжний бій був важкий для Рози, адже вона спеціалізується на тихих поодиноких вбивствах,від втоми навіть вперлась в спину її лису.

- Залізай верхи. Я понесу,- гордо промовив Грегор до Рози.

Дівчина відразу почервоніла, вона хотіла відмовитись, але її ноги не витримали, а він підставив свою спину їй так, щоб вона вже не мала виходу і скористалась його пропозицією.

На світанку вони вже дійшли до будинку містера МакБоуна, той в свою чергу привітав їх з перемогою і наказав служницям провести кожного до їх кімнат, взявши з них обіцянку, що вони розповідять їх історію, коли всі виспляться.

Обід останнього дня

- Самурай все ще не повернувся?- вставши, Грегор першим завітав до вітальні господаря, де той якраз насолоджувався смаком віскі видержкою в 25 років.

- Він був, скористався лопатою та дальньою ділянкою, але вже давно пішов,- спокійно відповів МакБоун.

- Викопав могилу?

- Так, нажаль, так.

Моргана і Роза також приєднались до розмови і розповіли про все господарю будинку. Містер МакБоун виплатив кожному нагороду.

- І куди ви тепер курс тримаєте, діти?- радісно запитав МакБоун.

- Я покажу Розі справжню зиму півночі, а ти, Моргано, куди?- щасливо прозвучав голос Грегора.

- Додому, Трансільванія та мій король чекають мене,- відповіла дівчина.

Роза та Грегор покинули будинок,а Моргана підійнялась наверх за своїми дрібничками, але вона не попрямувала до себе, а підійнялась на горище та постукала в єдині двері на тому поверсі.

- Заходи,- промовив невідомий голос.

- Володарю,- увійшовши, відразу впала на одне коліно та похилила голову.

- О! Моя дорога дівчинка. Чи виконала ти завдання? Чи вбила ти Аделін-Елізабет Окер?

- Ні, мій володарю, але вона мертва. І це було дурно витрачати силу «Червоного місяця» та доручати її Аарону.

- Його Величність Король витратив стільки сил скільки вважав за потрібне, ти сумніваєшся в його розрахунках?

- Ні,- різко відповіла і протягнула з кишені перстень, що іменувався «Червоний місяць» і мав здатність наділяти людей звіриною натурою носія.

- Аарон все життя був самотнім вовком на службі у корони і нарешті це зіграло нам на руку. Він гарний солдат, а ти молодець, знищила всі докази причетності корони,- він підійшов до неї, підняв її з коліна, доторкнувся до її підборіддя та міцно поцілував її рожеві губи.

Моргана ніби втратила дар мови. Вона просто стояла, тремтіла. Вона ще ніколи такого не відчувала. Невідомий підійшов до виходу.

- Але докази потрібно знищити, всі докази, тому, Моргано, прощай, ти була найкращою і жаль, що кращої корона ніколи не знайде, він постав їй повітряний поцілунок та додав:- монстре, можеш з нею порозважатись, а потім прикінчи.

Демонічна посмішка з'явилась на невідомому така сама як і у ляльки, що накинулась на Моргану. Коли невідомий закривав двері звиваючись, мов змія, від сміху, він побачив як лялька зідрала з дівчини весь одяг і оволоділа її грудьми. Посміюючись невідомий покинув маєток МакБоуна він крокував у кінець ділянки господаря, щоб знайти могилу Аделін. Свіжа земля та камінь на якому викарбовано якимсь лезом: «Аделін-Елізабет Окер».

- Скільки ж часу корона ганялася за тобою? Ти так вміло ховалась. Нове прізвище, та це нове ім'я – Аделін, якби одного разу я не побачив листівку розшуку з твоїм повним ім'ям, то корона б тебе ще шукала десятки років. Але нарешті остання спадкоємиця великого графа Дракули гниє в землі. Ти б знала,дівчинко, яке це облегшення,- промовив невідомий, а на кінець пнув томагавки,які були ввіткнуті в землю та схрещені і додав:- сподіваюсь тобі вже приготували казан.

Епілог


На терасі будинку містера МакБоуна.

- Ох , дівчинко, я б ніколи не дозволив, щоб в моєму домі знущались з дівчат,- промовив МакБоун.

- А ти виглядаєш , мов дідусь якийсь, проте твій удар не витримала навіть лялька, а ти все ще дещо можеш, значить легенди правдиві,- розсміялась золотоволоса дівчина, що сиділа на дивачку в одному халатику.

- Все ще можу,- сп'янілий МакБоун розтанув від компліменту молодою красуні.

На міському вокзалі:

Оповіщення: через 5 хвилин закінчується посадка на експрес «Еродобоу-Лідой» просимо зайняти свої місця.

В одне із дверей купе постукали.

- Так, увійдіть,- відповів чоловічий голос.

- Чи можу я скласти вам компанію, молодий самураю?- прозвучав тендітний жіночий голос з-під зеленого капюшона.

- Прошу сідай,- радісно промовив Ямамото.

- Тоді я сяду тут,- дівчина сіла на коліна до Окуджина і обійнявши гаряче поцілувала його, зелений капюшон підняв завісу таємниць і руде волосся хвилями розсипалося по плечах дівчини.