Кожного разу коли я ловила себе на думці про те чого саме я хочу добитись?Кожного разу я намагалась припинити спілкування....Він...Він був дуже хорошим учнем!!!!
  Коли говорила,що це останнє повідомлення,він не сперечався просто відповідав "ну добре".... А наступного ранку я прокидалась від щоденного " доброго ранку"....
Та чим більше я намагалась йому протистояти ти більше він казав,що в цьому не має сенсу....
  Але як я і казала все закінчилось не дуже добре...Всі наші розмови,були не правильно зрозумілі....Надалі нам заборонили будь які спілкування.
  Важко!????
   Знаєте не те, щоб мені не вистачало уваги...але цей хлопчина зміг змінити мене та заглянути в такі куточки душі..де давно ніхто не бував.
  Сумувала...не вистачало розмов...
Все що мені залишалось,це передивлятись фото та відео та сподіватись,що колись доля таки пожаліє мене....
  Пройшло пів року..... пів року!??Думаєте все минулось?Ні...стало тільки гірше...Я потай забігала до нього на сторінки (всі які тільки знала)....погляд його був сумним...таким як до нашого спілкування...Він знов зачинився та став не впевненним в собі(казали знайомі).
   І все ж таки...того відчуття,що ось  я без цієї людини не проживу...не було!!!Розум завжди бере верх...Сімя,дитина,обов'язки,вік.....тай просто розуміння того,що все мине не дає спокою.
Пів року...він мовчав,я мовчки спостерігала....
  Одного вечора задзвенів телефон ...я глянула на номер і руки затремтіли.....Поки я в паніці ловила свої думки і запитання,він перестав дзвонити...
Навіщо дзвонив?Засумував?Щось сталось?Де взяв номер?Що я мала сказати?Як відповісти?ПАНІКА....
  Я не передзвонювала,злякалась...
Він мабуть подумав,що я не хочу мати з ним справ,що ображена або ще щось.....Я ж не могла знайти собі місця....В голові купа запитань,що,навіщо,як бути далі....
  Через два тижні ми випадково зустрілись....
Він просто зайшов в коридор...просто повільним кроком...просто підняв голову та сказав "Привіт" ,забрав свої речі та пішов....Виглядало все так просто....і тільки я бачила той погляд.....Він не розраховував мене там побачити...Крок уповільнився коли він підняв голову і погляди зустрілись.Погляд з безтурботного став сумним і в одночас розгубленним...і те тихеньке "привіт"....з такою надією на відповідь....
   А що Ви думаєте я????Згадала,що я доросла та сильна😁😁😁Ага,зараз!!!!
   Я йшла такими друбними кроками,що мурашкам і не снилось....Дивилась так ніби,якщо відведу погляд то не буде мені життя....Але навіть літри не змогла сказати....Мовлення моє стало бідне,слова та букви забуті.....
   Бідолаха мабуть думає,що він покинутий,відчуває себе не потрібним....
Так хочу подзвонити,прийти,прокричати,що мені його не вистачає...
Не як мужчини...а як руки,як голови.....як органа який змінив з середини....Це любов????Хто скаже як зрозуміти.....Я не чіпляла його заради тілесної втіхи....ніколи не дивилась як на об'єкт бажання....Він скоріше об'єкт душевного спокою,внутрішньої цілісності.....
   Я занепокоїна ходжу вже 5 день після тієї зустрічі....В голові одна думка,що ж він подумав.....
  Важко!!!!Дуже важко!!!!
Бути лялькарем легко доки сам не станеш лялькою.....