Мам а можна я піду пограюсь у дворі....
Мені було вже 8, сім'я була без батька і мамі було важко.. В мене є брати, маленькі зовсім, та дурнички в голові. Бувало так, попросить мама "іди побудь з братами, невже так важко" "звичайно мам вони ж такі гарненькі" . В вісім років всі на вулиці гуляють, в ляльки бавляться, бігають, кричать, а я малою відчувалася як стара. Адже я повинна була : братиків доглядать.., в домі прибрати, і ще багато справ..
Звучить неначе дурниця, але я мріяла щоб піти і просто погулять, щоб дух захопило катаючись на велосипеді як і в інших дітлахів, я завжди мріяла про щасливе дитинство, без всіх цих дбайливостей по дому.
Ось мені вже 10 подружка кличе мене погуляти, я щаслива біжу до матусі "мам а можна я піду пограюсь у дворі" матуся живиться зі злостю "хіба не бачиш скільки потрібно зробити, нічого ти не допомагаєш". Розчарована я іду щоб сказати що не піду нікуди ... Так проходило ще 2 роки...
Звучить неначе дурниця, але я мріяла щоб піти і просто погулять, щоб дух захопило катаючись на велосипеді як і в інших дітлахів, я завжди мріяла про щасливе дитинство, без всіх цих дбайливостей по дому.
Ось мені вже 10 подружка кличе мене погуляти, я щаслива біжу до матусі "мам а можна я піду пограюсь у дворі" матуся живиться зі злостю "хіба не бачиш скільки потрібно зробити, нічого ти не допомагаєш". Розчарована я іду щоб сказати що не піду нікуди ... Так проходило ще 2 роки...
Коментарі