- Добре, дуже гарні святкування, - кивнула журналістка, знову записуючи щось до свого блокноту. – Йдемо далі: - розкажіть про вашу найзаповітнішу мрію, яку плануєте здійснити в наступному році?

- Немертві, - в один голос відповіли Деміан з Мораною.

- Хм, і що це означає, - журналістка покрутила рукою, показуючи невизначеність незрозумілої відповіді чародіїв.

- Розумієте, в Темному лісі все більше активізуються немертві істоти, які вже почали виходити за його межі і нападати на жителів Кармілії, - стиснувши кулаки, відповів герцог. – Ми плануємо розібратись з цією загрозою, визначивши того поводиря, що направляє армії мертвяків на наші землі.

- О, а ви знаєте хто це робить і як його знищити?, - зацікавлено подалась вперед дівчина.

- Вибачте, але ця історія не для передсвяткового інтерв'ю. Можливо, ми її розкажемо Вам іншим разом, - ввічливо посміхнувся брюнет, відкинувшись на спинку високого крісла.

- Кхм, ну добре, тоді скажіть ось що: яка з новорічних історій вам найбільше до вподоби?, - кивнула дівчина, погоджуючись з аргументами герцога.

- Історія про Дорогу потойбіччя. Вважається, що вона стала причиною перелому в природі, розділивши сезони на теплі та життєрадісні і мертві, холодні періоди, - відповів Деміан. – У Темному лісі є безодня…

Бабуся розповідала мені легенду про цю безодню, її ще називають Дорогою потойбіччя. Якщо придивитись, то видно, що по формі каньйон дійсно схожий на дорогу, яка губиться серед містичних туманів.

Так от, легенда... колись ліс був звичайним, в ньому жили фейрі та ельфи, але одного разу вища сутність, бог немертвих та потойбічного світу, закохався у прекрасну дівчину, вона була донькою ельфійки та фейрі, ніжна, чуттєва, її хотілось оберігати і володіти нею одночасно. Бог прийшов до чарівного створіння під час повні, коли та сиділа на березі повноводної річки і співала квітам та травам про сонце та роси.

- Стань моєю і ти отримаєш владу над природою та стихією, - проговорила темна сутність, наблизившись до дівчини.

- Ні, мені не потрібна влада, - хитнула головою напівельфійка. - Я живу в гармонії з цим світом.

- Вічне життя, незгасаюча молодість, цінності? Я дам тобі все!, - продовжив наполягати володар потойбіччя.

- Я частинка природи, цінною для мене є краса світанків, чаруючі барви квітів та їх п'янкий аромат. Як і все живе навколо, я пройду свій цикл від народження і до смерті, поєднавшись з навколишнім світом, - дівчина продовжила свою пісню, а темний бог стояв вражений її словами. Він ніколи не чув такого і не розумів її.

Тоді бог заволодів тілом напівельфійки і силою примусив стати його дружиною. Щоб кохана його швидше прийняла і не сумувала за світом живих, темний володар створив в своєму світі віддзеркалення місця, в якому поєднався зі своєю дружиною вперше. От тільки природа почала гинути, відчуваючи тугу за своїм дитям, так утворився чорний ліс, повноводна річка перетворилась на безодню, яка розділила світ живих та мертвих.

 Вважається, що душі померлих бачать в цьому місці міст, який вони переходять, відправляючи частинку своїх сутностей в царство вічного спокою. А від ніжної напівельфійки та володаря потойбіччя бере початок одна з гілок роду темних ельфів.

- Яка дивовижна та сумна легенда, - з захопленням прошепотіла журналістка, - чимось схожа на міф про Персефону... добре, ще одне запитання: - розкажіть про ту подію, яка розділила ваше життя на «до» і «після».

- Під час формування моєї сутності, сталось так, що часточки душі вирвались з тієї зони простору, в якій була моя мама… пізніше, коли в мені прокинулась магія, ті часточки потягнулись назад, - почала розповідати Морана. – Історія досить довга та заплутана, але як факт, - я втратила всі емоції після від'їзду Деміана до ельфійського лісу…

Пам'ятаю ту ніч, коли перестала бути собою, це сталось якраз після Дня Першого снігу… в моїй душі розростався біль, який покривав холодним інієм все всередині. я бездумно дивилась як з неба почав повільно падати перший сніг. При цьому я не помічала неймовірної краси кристалічного покривала, яким вкутала Природа землю, міріади сніжинок переливалась мов дорогоцінні камінці в світлі різнобарвних світлових кристалів, які розвісили студенти навколо корпусу зимового палацу-їдальні. Я не бачила цієї краси... але в моїй душі теж наступала зима, стискаючи в холодних обіймах всі світлі почуття та мрії.

Деміан зміг повернути мені емоції і ми поєднали мою душу в одне, зробивши її цілісною, але моє життя до тієї ночі і після неї відрізняється дуже сильно, я змінилась тоді назавжди.

В кімнаті запанувала тиша, Деміан взяв свою наречену за руку і ніжно торкнувся її губами. Дівчина сіпнулась, вириваючись зі своїх важких спогадів, і торкнувшись пальцями обличчя герцога, посміхнулась йому.

- Як можна дешево та швидко прикрасити ялинку, - журналістка зрозуміла, що попереднє запитання примусило гостів поринути у неприємні спогади, тому швидко змінила тематику розмови.

- Ялинку… так, Алекс розповідав, що у вашому світі є така традиція, - кивнула своїм думкам темна чародійка.

- А Алекс – це…, - дівчина приготувалась записувати.

- Не потрібно про нього згадувати в записах, - незадоволено сказав Деміан. – Цей некромант з Землі, тому моя наречена і згадала про нього в розмові, але все те зло, яке він приніс на наші землі, говорить про те, що ім'я цього юнака краще забути.

- Так, Деміан правий, - кивнула Морана, - а що до швидкого та економного прикрашання ялинки, то тут все просто – магія!

Темна чародійка покрутила руками, які підняла в гору, наче вимальовуючи невидимі па в загадковому танці, і в повітрі затанцювали різнобарвні вогники, які почали кружляти навколо журналістки перетворюючись на маленьких смішних фей та невідомих звірят, яких дівчина ніколи не бачила.

- О, це так круто, - видихнула зачарована журналістка, і сумно додала, - але в нашому світі не має магії.

- Ну, те що вас не навчають працювати з енергією природи і концентрація магічної сили значно менша, ніж у нас, то це зовсім не означає, що магії тут не має, - підморгнув герцог, посміхаючись співрозмовниці.

- Навіть так… що ж… знаєте, тоді в мене ще одне запитання, - кивнула своїм думкам журналістка і впевнено продовжила, - в нашому світі зараз вирує страшна пандемія, з якою не знають як боротися… що ви можете порадити?

- Ну, коли на наші землі приходила чума, то все вирішувалось дуже просто, - відповів темний чародій, знизивши плечами, - знищувалось джерело його розповсюдження.

Пам'ятаю, що той хлопчина з Землі нам розповідав, що в давнину і у вас практикували схожі методи боротьби з заразою.

В нас все, звісно ж, більш цивілізовано роблять, ми не спалюємо повністю селища, в яких виявлено хворих, а перевіряємо всіх магією. Хворого ізолюють і лікують, якщо ж це не можливо – він залишається в зоні ізоляції, де і помирає.

Я розумію, що магічні практики ви не використовуєте і людей в вас значно більше, ніж в наших містах… але, повірте, якщо ваші вчені ще не знайшли панацею, то без детальної перевірки кожного і ізоляції його від здорових, результати будуть дуже серйозними…

- Давайте поговоримо про щось більш позитивне, - журналістка знову змінила тематику, яка тепер вже сильно турбувала її саму. – Скажіть, ви плануєте святкувати зимові свята так, що потім цілий тиждень відлежуватись будете?

Темні чародії здивовано переглянулись і розсміялись.

- А чому ми маємо відлежуватись потім? Думаєте, що в нас настоїв від похмілля не має чи зіллєвари мазі не винайшли від болей в ногах та спині, які виникають в людей після активних веселощів?, - продовжуючи сміятись поцікавилась Морана.

- Нууу, не від усіх ж негараздів ліки є, - невпевнено посміхнулась дівчина, розуміючи, що таке запитання для магів дійсно видалось смішним.

- Не від усіх, але з таким наші магістри легко можуть впоратися, - відповів Деміан. – а якщо ваше запитання задавалось, щоб дізнатись про рівень святковості на зимові гуляння, то впевнено можу сказати, що заплановано в нас дуже багато всього, адже мертвий сезон, до якого відносять період зимового сну природи, в моєму герцогстві зустрічають з особливим захопленням всі місцеві жителі – виставляються найкращі напої, на вулицях Блеквуду – столиці нашого герцогства, на відкритому вогні готують диких кабанів та продають інші ласощі, на площах виступають менестрелі та проводяться різноманітні перегони і змагання. Гуляють зазвичай декілька днів, так що про «тижневе відлежування», після всього цього, можливо ви й праві, ну принаймні для тих, хто не захоче магічними методами та засобами самопочуття в норму приводити.

- Дякую, - кивнула журналістка. – Прощаючись, попрошу ще побажати щось нашим читачам.

Уважно поглянувши в очі співрозмовниці, Морана сказала:

Минуле не згадуй, але пам'ятай,

Майбутнє не вгадуй, але мрій,

Живи сьогоденням, тут і зараз,

Кожна мить - неповторна, цінуй її…

Вона забирає в нас часточку чогось важливого, перетворюючи її на пам'ять… чомусь всім завжди не вистачає часу на себе, на рідних, друзів… а наступної миті їх вже не буде, не буде нас самих…

Життя – це круговерть, воно не зупиниться, якщо ви перестанете існувати, заміна знайдеться… а от втрачені моменти ви замінити не зможете, вони унікальні і неповторні…

Деміан стиснув руку своєї нареченої і, глянувши на журналістку, додав:

- Морана хоче порадити нашим шанувальникам ловити моменти в житті, адже вони неповторні і кожної секунди майбутнє перетворюється на минуле… радіти дрібницям, адже саме вони складають основу щасливої історії кожного з нас… любити себе, адже кожен з нас – унікальний мікросвіт, таких не було і не буде більше ніколи, навчіться цінувати свою унікальність.

Наступної миті до гостей з іншого світу почала сповзатися темрява, яка до цього спокійно спала в кутках приміщення.

- Гарних всім свят, - прошепотіла Морана, розчиняючись разом з Деміаном у чорному вирі портального переходу.