1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
11
я стою біля краю, і вітер
досить сильний, щоб спертись на нього
я лягаю на нього, й здається - лечу
в цього тіла немає крил
я не перекинусь на когось
із крилами
я не зроблю крок
за край
поки що
поки що не обираю
вітер тримає над краєм
в мене нема думок
я чекаю
буде мить, і все зміниться
і ніхто не дізнається
рані
а може, і потім

я давно, так давно мав обрати
я все ще не можу наважитись
я все ще не хочу лишати
людину
це дивно
бо ж я не плекаю ілюзій

чому ж я
чого ж я чекаю?
адже я не дозволю
адже він добре знає
може, це - як навчили? 
щоб не діяти незворотніми діями?

ні, не думаю, не відчуваю думок
просто лежу на струменях вітру над краєм світу
...знаю; знаю:
чекаю, коли повернуться
думки й стани ті, які вважаю доречними
от дивак
можуть й не повернутись

от дивак
нерозумний
й цікавий

ну, ще трохи,
ще мить
© зірка ,
книга «слово про смерть/слово про любов».
Коментарі