Дорогий світе,
Дорогий світе,
Як ніжно сонячне проміння виграє на моїй шкірі,  як рідно гладить зелена трава.  Як шкода,  що твою красу я помічаю в кінці мого такого короткого, але такого тернистого шляху. Я дивлюся в глиб неба і бачу її очі. Усмішку,  що така рідна, руки,  що так ніжно гладили мене і чую голос,  що звучав краще ніж симфонічний оркестр. Як би я хотів пригонути її до себе,  поцілувати і ніколи більше не відпускати. 
На кінці життя ти розумієш такі глибокі речі і плачеш уже не відтого,  що не правильно вчинив,  а через те,  що ти прожив всі ці моменти.  І сльози стікають від того,  що ти покидаєш цей неоднозначно красивий світ. 
А кров тихо цибенить з рани,  зрошує квіти,  просочується в глиб землі.
Дивно але я не відчуваю болі,  я не відчуваю, кулі,  що міцно засіла в моїх грудях.
І раптом перед очима стоїть мама. Матінко,  ти пробач,  що пішов швидше за тебе.  Я не хотів,  ні чесно. Ти мала бавити внуків,  а не важкою темною фігурою стояти над моєю могилою.  Я мав витерати твої солоні сльози і говорити як я вдячний за те,  що ти привела мене в цей світ. 
А тепер ти сама на схилі літ,  без нікого... Це все таки моя провина.  Пробач за все. Таке буває,  світ жорстокий. Але повір він красивий. Ти всім перекажи ці слова.
Я згодую як злився на всіх,  але в першу чергу на себе. Як хотів чим пошвидше піти з цієї планети,  і мені смішно від своєї необізнаності.
Під кінець хочеться перо в руки,  писати поеми і романи,  філіжанку кави і цигарку.  Так мало і водночас так багато.
Я не злюся на своїх убивць. У кожного своя правда.  Не хай у них все буде добре,  вони забудуть війну,  закинуть зброю і бавитемуть маленьких копій себе.  А з моїх ребер виросте дуб. Вени стануть дорогами і ріками. Я витатиму серед хмар,  випадатиму дощем.
Шкода,  що не зможу тільки більше кохати ту одну єдину. Кохана,  ти назавжди залишишся в мені. 
Ну все пора іти. Прощавай, світе, забери тільки кулю з мого серця.
© Kristin Djula,
книга «Останній лист».
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Михайло Пилипенко
Дорогий світе,
Дуже добре! Зворушлива і серйозна картина того, як людина переоцінює все перед обличчям смерті. Хочеться замислитись - а чи не марно те все що ми робимо зараз?
Відповісти
2018-09-01 23:25:38
2