Ті часи для мене стали справжнім пеклом.Було дуже складно поєднувати навчання із клубом,обом потрібно приділяти дуже багато свого часу.Купу екзаменів як у школі(від яких залежало моє майбутнє)так і в клубі.
А мені хотілося мати час і для себе.
Аліна на моє 16-ліття одружилася з бізнесменом,покинула нас із бабусею.Замкнула перед нами двері..
Я розумію,вона хотіла вибратися у місто,але забувати власну сім'ю,з якою жила від самого народження,яка забезпечила її всім необхідним (від даху над головою до нового одягу та мобільного)якось нетактовно.
Без сестри перші місяці було дуже важко,болюче відчуття зради кололо мені серце..Вона не брала трубку,не приїжджала до мене,не відповідала на листи..Не було з ким поділитися таємницями,особливо тими,що пов'язані з клубом, оскільки про нього знали лише ми двоє .
Навіть клуб не допомагав...
Вперше в моєму житті таке траплялося.Я дорослішала, клуб почав здаватися мені забавкою для дітей.Я зрозуміла,що мені нічого було там робити,особливо після смерті Анни..Були навіть думки покинути його.Але як я покину,коли дала клятву покійній Анні,що до свого повноліття не зроблю цього.Я почала впадати в депресію...
Не було нікого,хто б мене підтримав,оскільки сестри нема,а бабусі я навіть розповідати не хотіла-сама вирішу свої проблеми.
Одного вечора я навіть думала втекти з дому на пошуки кращої долі,але хто буде доглядати за бабусею??Вона вже не молода..Піклувалася ж про нас,поки ми були малі і безпорадні...
Найгірше сталося на моє повноліття.
До нас прийшли мої друзі(одна була з клубу Бростів–Міла,та закинула вона цю справу в 15,тому запрошувати її не було проблемою)Ми святкували,все наче чудово.Однак коли всі гості вже розійшлися,сестра покликала мене у кімнату.
У нас склався такий діалог:
-Як ти поживаєш тут?Не хочеш до нас переїхати? Навіщо ти залишилася із цією старою нянею?..
-Пробач звісно, але не називай так людину,яка виховувала,любила та забезпечувала нас усім необхідним 15 років..
-Настя,тобі ще не розповіли???
-Що саме?Не розумію,про що ти🤔
-Насправді наші батьки не розбилися в автокатастрофі!Вони живі!
-Невже?Стоп!-я подивилася на екран телефону,щоб точно перевірити,чи сьогодні не 1 квітня часом,-Ні!10 травня... Аліна!?Я сподіваюся,ти мене не розігруєш.Над таким жартувати не можна!
Мене переповнювали дві емоції:
з одного боку я була шокована;всі ці роки мене обманювали?мої батьки живі?що за чортівня?
З іншого ж:було б жахливо відчувати себе обманутою,хотіла притримуватися здорового глузду,аналізувати факти.як таке можливо?
-Авжеж ні!Хіба б я стала над таким жартувати?Як тільки мені стукнуло 18,бабуся відвела мене в кімнату:
-Внучко,пора б тобі дещо знати.
-Що,ба!?Друзі мене чекають! Давай скоріше!
-Це серйозно,Аліна! Послухай уважно,Настю це теж чекає!
-Ну і що ж може такого бути? одруження?Чи що?
-Ні!Послухай вже нарешті!Насправді, твої
батьки...Живі!
-Що...????!??
-Вони мільйонери і живуть в іншій країні.
-Ти серйозно?!!?!Тоді чому ми живемо в цій убогій орендовці?!?Не вірю я!Не буває такого,щоб діти мільйонерів жили в нетрях!Не може бути такого!Бабцю,в тебе дах поїхав!
-Дослухай до кінця!Ваші батьки вас люблять,та просто чекали вашого повноліття весь цей час!Вони хотіли виховати вас не в стінах розкішних котеджів,а у простому домі,для того,щоб ви виросли правильними,поміркованими, добрими,совісними.Тому ,що хочуть передати вам свою фірму,і ви повинні бути розумними,і володіти хорошими якостями,та розумовими здібностями, бути щедрими і не красти грошей.
Насправді,я вам не бабуся,а няня,яка мала весь цей час правильно вас виховувати.А гроші я брала не в кредит,не продавала прикраси, просто мені їх висилали ваші батьки.І освіта яку ви здобували в школі була спеціальною, просто ви цього не помітили,і для вас це здавалося звичним.Насті не кажи тільки, почекай ще три роки!


-Переказую як все було! Сказати те,що я була в абсолютному шоці–те саме,що нічого не сказати!
В той момент я почала плисти проти течії логіки та здорового глузду.Що тоді зі мною було..Не передати це словами.Як таке взагалі можливо?Весь цей час,до мого повноліття,я жила неправдою,і навіть не підозрювала про це..
Я була обурена весь вечір,вночі не могла заснути,обдумувала все до деталей:
Чому батьки так вчинили!??Не могли вони нас добре виховати,але біля себе!Чи якщо ти дитина мільйонера,то вирости добрим та поміркованим неможливо.... Що за маячня?
Вони це все так підробили,що ми з сестрою справді вірили,жили нормальним життям,та навіть не підозрювали,що все це просто вистава!Казка,байка,сцена в театрі(можу назвати цю аферу хоч ще тисячею таких слів!)
Я розумію їхню думку,та логіки в ній не бачу..Не обов'язково було настільки морочитися заради якихось 15-ти років..Я інколи навіть не мала всього,що тепер з легкістю можу собі дозволити (батьки перекинули мені на карту 10000€)
Я була дуже розчарована,не хотілося жити... Здається,що ОСЬ!Вихід з усіх моїх проблем прямо перед носом!Використай ці 10000€,та переїдь жити до батьків опісля!Але звикати до цього важко...Надзвичайно!
Моє життя кардинально відрізняється від омріяного будь-ким багатого та забезпеченого існування!Але я цілком задоволена і цим..Не хочу стати зіпсованою через гроші та статус у суспільстві.. Ніяк не хочу цього..
Що ж мені робити..
Я почала плакати та просити у Бога правильного рішення.У кімнату увійшла бабуся-тепер уже розсекречена наймана нянька.
-Онучко!Що сталося,чому ти плачеш?Подарунки не сподобалися?
-Що мені до ваших подарунків?Ніби ви їх від щирого серця мені вручили?Чи вам хтось передав??-я у відчаї скочила коліньми на ліжко,запитально киваючи няньці у вічі,-Звичайно!Скажіть навіщо вам це!Навіщо Вам  обманювати!Ви були такою доброю до мене!
-Заспокойся,будь ласка!-бабуся поставила свої руки мені на плечі.Я зупинила свою істерику,та вгамувати її до кінця не змогла б і найсильнішою силою!
-Скажіть,що те,що казала сестра —неправда!Вона марить!?Я заставила вас лицемірити-грішити, просто у вічі!Пробачте!
-Тобі вже,мабуть,сестра розповіла..
-Та...
-Вона навпаки раділа!Це моя робота,не хвилюйся!З батьками ти зможеш побачитися завтра ввечері,в цьому листі зазначене точне місце,-простягнула мені лист,-прийдеш туди о 20:00 і чекай батьків саме там,біля якогось там клубу,Бристів здається..Гаразд,я пішла!
Коли бабуся пішла,я ще довго роздивлялася цей лист.Спочатку думала,що робити?Читати лист,чи залишити його так...Все таки,цікавість взяла верх,і я розгорнула лист.
Там великими чорними буквами писало ось що:
Дорога Насте,
Це твої батьки,Марія та Стас.
Ми дуже за тобою скучили за ці 15 років.Мабуть,ти зараз ображена,або не розумієш-навіщо ми так зробили,та скоро ти все зрозумієш.Зустрінемося завтра о 20:00(адреса трішки нижче)
і ми все тобі розповімо.Аліна вже знає,тепер і тебе чекає ця інформація ;)
З любов'ю,
Батьки
Для Насті💕

Вул.Грушевського 5;будинок №7

Було дуже цікаво,що ж батьки хочуть мені розповісти.Я поклала лист під подушку та заснула.....