Навіщо ми живемо? І як це відбувається? Ці питання століттями хвилюють людство, і, хоча ніхто не знайшов на них однозначної відповіді, я вірю, що саме життя – це безцінний дар, можливість, яку ми маємо гідно використати. Відкинувши релігійні пояснення та прості заспокійливі догми, стає очевидно, що знаходити сенс у житті – нелегка праця. Адже значно простіше прийняти готову відповідь, ніж шукати її самостійно. І, як би не було парадоксально, для розумних людей цей пошук стає джерелом невпинного занепокоєння, бо вони ставлять більше запитань, ніж знаходять відповідей.

Релігія дає чіткі пояснення: навіщо ти тут, яка твоя мета, і що чекає після смерті. Це приваблює багатьох своєю зрозумілістю, але чи не абсурдно сліпо вірити в ідею чарівного місця для душ, що покинули цей світ? Життя й існування – це загадка, яка, можливо, ніколи не піддасться поясненню, навіть через мільярди років розвитку науки. Але найважливіше те, що нас дійсно може чекати щось за межею – чи це рай, чи безмежне забуття, чи щось, чого ми не здатні уявити. Тому заперечувати будь-який із цих варіантів було б нерозумно.

Що нас лякає в смерті? Не сам її факт, а те, що буде після. Можливість абсолютного небуття – найбільш логічне, наукове пояснення. Але як зрозуміти, що означає "не існувати"? Де ми були до свого народження? Ніде. Нас просто не існувало. Логіка підказує, що після смерті все може повернутися до цього стану. І все ж, думка про небуття страшить. Людина, яка живе, усвідомлює, відчуває, не здатна примиритися з ідеєю повної відсутності свідомості.

Уявіть сон, коли ніч промайнула за одну мить. Але що, якби ми заснули й більше ніколи не прокинулися? Це важко осягнути, бо наша свідомість не може сприйняти "ніщо". Це не темрява, не пустота – це абсолютна відсутність. Як закрите око, яке не бачить чорного кольору, а просто "не бачить". Це й лякає. Люди хочуть жити, бо життя – це єдиний стан, у якому можна сприймати світ.

Дехто бачить у житті прокляття, а інші – безцінний дар. Я належу до останніх. Уявіть, скільки часу минуло до нашого народження: мільярди років, формування планет, розвиток всесвіту. І ось – ви тут, у цьому моменті. Це настільки неймовірно, що стає важко осягнути. Життя – це шанс, маленький проміжок у нескінченному плині часу, даний нам для усвідомлення, творення, насолоди від буття.

Можливо, саме нескінченність мультвсесвіту пояснює наше існування. Якщо вона існує, то будь-яка можлива подія мала би статися. Ми тут, бо це один із нескінченних сценаріїв. А що, якщо це життя повторюється знову і знову? Можливо, ми живемо цей момент вічно, не усвідомлюючи цього.

Яким би не був сенс життя, єдине, що важливо, – це те, що ми живемо зараз. І саме тому цей дар варто цінувати, бо іншого такого шансу може не бути.