• 7:30

Холодно. Але я захищена, я під теплою ковдрою. Чи проснулась вже вона? Чи встигне? Мимоволі зайшла в Інстаграм, це видається тепер вродженою звичкою. Лайків нема, ну добре.

• 7:46

Ну все, тепер точно..
Я встаю і з сусідньої кімнати чую голос. Отже, вона вже проснулась. Погано, бо вона завжди збирається швидше, ніж я.
- Ти коли їдеш?
- Зараз, а ти?
- Та одягнусь і йду.
- То давай швидко, щоб разом піти.
Я вмилась, зібрала речі, зодяглась, а вона вже п'ять хвилин мене тоді чекала. Дуже очікувано.
-Давай швидше, автобус через п'ятнадцять хвилин.
- Та вже майже готова.
Минуло ще декілька хвилин.
- Ну ще довго? Я не встигну на автобус, а наступний аж через годину.
*їй набагато довше їхати додому, ніж мені*
- Знаєш, ти, напевно, краще йди, а я тебе наздожену.
- Тоді добре, я пішла. Па.
- Бувай.

• 8:14

Я вже взувала кеди і через дві хвилини вийшла.
Вирішила, що наздоганяти її не варто. «Краще я не буду поспішати, ранкова зарядка мені зараз не потрібна» — майнуло в думках.
Задзвонив телефон, на екрані висвітлилось її ім'я.
- Ти де? — запитала вона.
- Я тільки вийшла, через десять хвилин буду. Ти вже дійшла?
- Так. Тобі взяти квиток?
- Та, мабуть, ні. Боюсь, не встигну. О котрій відправляється твій автобус?
- О 8:20.
- Ясно, ну добре, я вже іду.
- Ага, па.
Ми розірвали зв'язок.

• 8:25

Я підійшла на вільну касу, купила квиток і вийшла на вулицю. До відправлення мого автобуса залишалось ще п'ятнадцять хвилин. Спочатку я хотіла приїхати несподівано і нікому про це не говорити, але було занадто багато часу, який мені заважав і я хотіла його вбити. Тому, я вирішила зателефонувати мамі. Вона була жінкою бальзаківського віку, хоча жодних натяків на це, бо в неї був сучасний вигляд і світогляд.
- Привіт. Ще спите?
- Привіт, вже ні. Ти як?
- Я вже чекаю автобус. Скоро приїду.
- Чого так рано?
- Чим швидше приїду, тим довше пограю на  фортепіано.
- О котрій відправлятиметься потрібний тобі автобус?
- О 8:40.
- Гаразд, до зустрічі.
- Добре, мам, папа.
Я зайшла в майже заповнений автобус і знайшла своє тимчасове місце. Біля мене сиділа досить приємна жінка літнього віку. За чотири хвилини автобус вже вирушив. Зі мною їхали старші люди, жодного студента. Не дивно, це ж ранок суботи. Зараз я боялась лише Морфея, бо зовсім не було охоти пропустити свою зупинку. Ця жінка, що сиділа біля мене була гарно одягнута. І я зрозуміла, що мені до вподоби такі літні люди. Такі приємні, вони не турбуються про свій вигляд так, як це роблять молоді люди. Вони прості. На ній була світла замшева куртка, з-під якої виглядав теплий светр з горловиною, що надійно захищав її від зрадливого вітру. Хоч зараз середина травня, але погода зовсім не травнева: температура навіть не досягає двадцяти градусів і панує холодний різкий вітер, який добряче ховає сонце за хмарами. Ми проїхали половину шляху як раптом до цієї жінки хтось зателефонував. Вона швидко завершила розмову і від того моменту виглядала стурбовано. В руках у неї була хустинка, якою жіночка час від часу потирала свої стомлені очі. Мабуть, вона поспішала до когось, хто її розбудив так рано і змусив приїхати. Автобус зупинився, зайшли декілька людей, які можливо добиралися на дачу або ж в гості. Ми рушили далі. Вікна вкрились парою і видимість дороги була на нулі. Жінка протерла долонею скло і холод розповсюдився на її руку. Та було відчуття, що насправді він полонив все навколо, бо я відчула кроки холоду по своїх плечах. Стояла тиша. Люди, що мене оточували, сумно похитувались в такт з автобусом. Попереду мене сиділи два мужчини, їм з вигляду за п'ятдесят. В одного на самому чубі майоріли чотири зморшки, а від іншого походив не надто приємний запах. Зліва сиділа жінка років сорока. Вона видалась мені неприємною, навіть огидною. Попід очима розповзлись чорні смуги від олівця для макіяжу, які чітко вказували на кордони. Цим вона досить вміло відвертала увагу від своїх зморшок. Пізніше вона вийшла і мені стало спокійніше.

• 9:30

Жінка, що сиділа біля мене все ще стурбовано дивилась у вікно. Коли була її зупинка, вона мене запитала чи я виходжу там, де вона, я сказала, що так. Зовсім скоро настав наш час виходити, вона швидко вискочила і побігла по справах, а я спокійно пішла в протилежну сторону. Нарешті вдома.