ПАНАЦЕЯ
дванадцять відсотків зарядки, навушники, телефон — панацея...
вмикаю на всю, до розриву, щоб забути, хто я і де я.
щоб забути, про своє існування, бо як же набридло воно,
й ця реальність, й ця віра у краще — мені так уже допекло.
година уже двадцять третя, а може і більше, не знаю,
я втратила рівновагу, а разом з нею і плинність часу.
щодня геть усе набридає, я хочу закритись у тиші.
не лікує нас час, а вбиває, ми за нього тепер не сильніші.
згасають відсотки життєві, один за одним — штабелями.
ти мріяв прожити роки, а Бог фіксував це як днями.
вже завтра їх точно не буде, не буде вже так, як ти звик.
а опісля — все знову забудуть, як згодом забудуть і всіх.
25.12.22
Коментарі