Літо.
Літо.

 Літо. Серпень. Полудень. Майже все містечко зібралось на площі. Всі очікують таку жадану виставу, бо ж такого дійства давненько не було. Щось вигукують і глузливо поїдають її поглядом. Вона сидить похмура й одягнена з ніг до голови в чорний, мов земля, одяг, не зважаючи на шалену спеку. Жодних сліз, лиш чути її молитву. До неї раптом підходить комісар й наказує підвестись, та вона його не чує. Він хапає її довге і надзвичайно шовкове волосся й дає смачного ляпаса по і так рум'яній щоці. Вона досі не рухомо сидить й німо рухає губами, лиш вже з червоною, мов спіле й соковите яблуко, поміткою на лиці. Він зі злості сичить крізь жовтяві, через цигарки, зуби. Комісар силою вивів бідолашну на збудовану власноруч сцену, що стояла на середині площі. Раптом галас стих і всі уважно вирячили очі на те, як комісар волочить нещасну за собою, мов та на ланцюгу. Комісар пихнув її до сцени, злісто сміючись. Всі почали реготати й заходитись істеричним сміхом. Знову здійнявся шум. Деякі люди вигукували щось на незрозумілій мові, а хтось стояв, так і не показавши жодної емоції. Вона впала на коліна і почала вголос молитись. Комісар в той час натягував їй на шию міцнючу й до дідька стару мотузку. Вже був головий відпускати її і так ледь живе та надто легке тіло, але...Вона прокинулась в холодному поту. Її серце шалено билось, ледь не вистрибуючи на ззовні зі страху. Раптовий біль пронизував повністю її тендітне тіло. Одна щока шалено палала. Поклавши руку на болюче місце, вона зірвалась з ліжка, побігла до старезного й величезного дзеркала, що висіло в коридорі. Перед нею з'явився образ молодої дівчини. Ріст її був, як молоде деревце вишні. Волосся медово-каштанове, ніби підсвічене світанковим сонцем. Шкіра світла, як пряжене молоко, лиш червона пляма на пів лиця псувала її невинність. Ох, ці ж очі. Очі зелені, цикорієво-зелені. Схожа на вічну весну в серці. Вона довго милувалась відображенням в дзеркалі, та, спустивши погляд нижче, вона отетеріла. На її шиї красувалось намисто, з якого лилися дрібні цівки крові, спускаючись по чорнявій нічній сорочці. 

© mylana_k,
книга «Намисто твоєї неволі».
Коментарі