У вухах досі гуділи звуки потяга, який вже давним-давно рушив. Вона сиділа тут вже третю годину, не зважаючи на неймовірну холоднечу. Її очі дивилися десь в далечінь, в слід потяга. Дівчина геть не звертала уваги на величезну юрбу людей, яка щосекунди проходила повз неї. Вона була не тут.
Докуривши останню сигарету, Марі погасила недопалок в шкіру своєї долоні, при цьому навіть не скривившись. Для неї це давно стало звичним станом. Її смертельно білосніжна шкіра віднедавна вкрилась палаючими червоними, майже бордовими опіками. Вони ховали не лише її тендітні руки. Чимала пляма на шиї ще здалека кидалась в очі. Вона майже повністю закривала нещодавно набите тату. Серце, яке недавно пашіло любов’ю і пристрастю, зараз дощенту розірване недокурками немічної дівчини. Диявольська несправедливість накрила скаженою хвилею життя Марі, так і не давши зрозуміти, що це лиш початок нової книги.
Очі розпачливо почервоніли від сліз і через це її обличчя зайнялось, як маків цвіт. По тілу пробігали мурахи від морозу, щохвилини нагадуючи, щоза вікном давно не літо. З плечей спадали ледь помітні з-під шапки локони чорного, мов смола, волосся. Її тонкі пальці стискали зім'ятий клаптик паперу. На ньому писало лишень: «bye. Mark». Маркус дійсно любив її, часто забуваючи про це сказати. Принаймні вона так думала донедавна. Він був неймовірної вроди, проте заволодівав не лише очимами, але й серцем у грудях. Хорошим все таки був актором. Коли Марі одягала білизну з кружевом, його руки тягнулись до її ніжної талії і зовсім не модельних ніг. В інших випадках він кохався з книгами, музикою і дешевими повіями з фейсбуку. Останнім часом Марк те і робив, що говорив наскільки сильно кохає, сумує і хоч на ній одружитися. Він часом виходив вночі на балкон і ричав, мов той найдикіший звір, як сильно сохне по своїй маленькій стерві. Їй це до біса подобалось, але ця велика увага до неї в стосунках за довгий час лякала. Марі приходила додому все пізніше, тиняючись піввечора по темним і безлюдним вулицям Далласа, десь далеко від свого міста, в якому вже який день йшов жорсткий зимовий дощ. Вона чимчикувала від кнайпи до кнайпи. Напивалась і бігла до туалету, аби випустити власних демонів в каналізацію пабу. А потім під ранок приходила додому, а його вже немає. Кожного разу це затягувалось все на довше. Вона заливала своїх «домашніх» тваринок до всирачки, а він все більше спілкувався з дівчатами легкої поведінки десь в стінах соцмереж, які покірно зализували йому рани. Одного разу, прийшовши додому і шукаючи щось, чим можна утихомирити чортів, Марі побачила клаптик листочка на кухонному столі. І тоді вона все зрозуміла. Він пішов, назавжди. Вона знала де його шукати і, не роздумуючи, побігла в сторону вокзалу.
Марі сиділа і дивилась в слід потягу. Її душу охоплювала зловісна тиша і пройняв страх. Докуривши останню сигарету, вона викинула недопалок в смітник і пішла. Марі йшла будувати тепер вже своє життя, без Маркуса і його постійної брехні. Вона достатньо її наїлась за довгі часи. Викинувши невідкорковану пляшку віскі і скинувши шапку, яка ще досі пахла ним, дівчина усміхнулась дитячою посмішкою своєму новому життю і, обернувшись, показала середній палець в слід Марку.