… — Місіс Ельторо ?! – порожня кімната, із стареньким роялем по середині, залилася теплим, м'яким голосочком Кессі.
— О я тут, заходь ! – почулося глухе звучання голоса старої жінки. – Ти до мене, Кессі ?
— Так, до Вас. Я вивчила всі ноти і хотіла б попросити щось новеньке.
— Хе, я й не сумнівалася в тому, що ти все вивчиш, адже в тебе дар від природи, схоплювати музику нальоту ! – вихваляла її вчителька.
— Ой, та що Ви таке говорите, звісно ж спасибі Вам, та я лише роблю те, що мені подобається.
  Ще трішки побувши із вчителькою Перінсон вийшла на коридор.
— Що, знову просачкувала математику ? – зненацька запитала Ембер.
— Тьфу, лишенько ! – налякано здригнулася Кессі.
— Ти чого ? – здивуваалася подруга.
— Оце ти мене налякала ! – з полегшенням видихнула дівчина.
— Ну вибач, я не хотіла, і все ж чого математику прогуляла ?
— Ем, ти ж знаєш як я її люблю ! – скривилася Крістен.
— Міс Перінсон ! – позаду почувся голос вчительки з математики. – Зайдіть до мене.
— Чорт ! – прошипіла вона.
— Щасти ! – посміхнулася Ембер.
  Ембер Шульц була напів німкою, напів англійкою. Чорнява маленька дівчина досконало володіла французькою мовою і прекрасно малювала. З Кессі вони почали товаришувати ще з дитячого садочка і так сильно дружили, що інколи можна було подумати, що вони сестри. Кучеряве волосся ледь діставало до плеч, розумні чорні очі зазирали так глибоко в душу, що приховати що-небуть було просто неможливо.
  Так от: Кессі тяжко зітхнула і пішла до кабінету.
— Сідай. – спокійно сказала Емілі Ворінгтон.
  Великі, зелені очі здивувалися цьому дивному спокоєві, але Перінсон покірно сіла за парту, щоб не випробовувати долі.
  Вчителька глибоко вдихнула і заплющила очі, схиливши втомлену голову, запитала:
— Тобі математика взагалі не подобається ?
— Та що Ви, з чого Ви це взяли, я лише…
— Кессі ! – перебила дівчину Емілі. – Залиш цю безглузду балаканину, просто скажи правду, так чи ні ?
— Правда… – соромно пробурмотала Крістен.
— Що і хотіла від тебе я почути.
— Тепер Ви викличете тата до школи ? – з прикрістю запитала дівчинка.
— А що від цього зміниться ?
  Раптом продзвенів дзвінок на урок.
— Ну добре, іди ! – звеліла вчителька.
  Вийшовши з класу Кессі ніяк не могла збагнути в чому ж таки полягала розмова місіс Ворінгтон.
— Кессі !!! – почулося позаду.
— Оце ще лишенько. – подумала вона.
— Привіт. – посміхнувся Джим.
  Джим несвітенний нахаба, якого треба ще пошукати.
— Вітаю. – сухо відповіла вона.
— Дозволь сьогодні провести тебе додому ? – запитав Кларсон.
— Ні, дякую, я сама дійду. – твердо промовила Кессі.
— А я все одно прийду, щоб тебе провести.
  Дівчина лише похитала головою і зайшла до класу.
  Тепле весняне сонечко заблукало у рудому волоссі Кессі і ніжно пригрівало у спину. Раптом, до плеча доторкнулася доторкнулася холоднюча, мокра рука. Крістен налякано озирнулася , а на томість нічого. Всі дрімали, пригрівшись на теплих промінях і ніхто нікого не чіпав. Доторкнувшись до плеча Кессі ще більше здивувалася, воно було мокре.
— Ти чого ? – поцікавилася Ембер.
— Здається я зійшла з глузду.
— Хи, чому? – посміхнулася подруга.
— Мені здається, що у мене мокре плече.
  Шульц поклала руку їй на плече і різко смикнулася.
— Що ?! – з цікавістю запитала Кессі.
— Якщо ти зійшла з глузду, то я, напевно, разом з тобою. – зашипвла Ембер.
— Так, дах їде остаточно ! – зробила висновок Перінсон.
  Продзвенів дзвінок і всі вийшли із школи.
— Ну добре, дозавтра ! – дружньо обійнявшись попрощалися дівчата і рощійшлися в різні боки.
Сонце помалесеньку сідало за небокрай, кидаючи свої теплі промінчики на дзеркальні будівлі. Де-не-де пробігали автомобілі, певно поспішаючи додому. Дихати в повні груди стало вільно і легко.
— Тату, я вдома ! – повідомила Кессі, лише переступтла поріг дому. – Тату ?!..
  Та ніхто ніхто не відгукувався, дівчина покласу сумку і пройшла на кухню, на холодильнику була прикріплена записка:
„ Доню, буду пізно, а можливо аж завтра. Вечеря в холодильнику, довго не засиджуйся.
              P.S. За математику –
                                       поговоримо.”
— От лишенько ! – пробурмотіла незадоволено вона. — Напевно, розмова буде не з приємних.
   Повечерявши Кессі виконала домашнє завдання, подивилася телевізор і пішла до себе в кімнату.
  Будиночок де жила Крістен – маленький, але доволі красивий і затишний, в ньому завжди пахло жасмином. Інколи містер Перінсон розпалював вогнище в камині і з товстелезною книгою зручно вмощувався в кріслі. Більшість вечорів у цьому будинку були тихими, без шуму телевізора, гаму, сміху. Просто тихо і спокійно.
  Тяжко зітхнувши Кессі всілася на ліжку. Від несколиханої тиші у вухах почало пронизливо пищати. Раптом, у будинку пролунав телефонний дзвінок. Дівчина підвелася і пішла у вітальню.
— Алло ?! – ніжно і солодко промовила вона.
— Привіт ще раз ! – привітався Кларсон.
— Джим, що ти хочеш ? – запитала Кессі.
— Чи не могла б ти зараз вийти ? – його голос був тихий і ніби чимось схвильований.
  Кессі була здивована.
— Тільки ж так, ні на що не розраховуй. Зрозумів ?
— Добре, лише вийди, я вже тут.
  Накинувши на себе татову кофтину, дівчина вийшла з будинку. І справді, Джим був уже тут.
— Я тебе слухаю, – промовила вона.
  Голос хлопця ніби тремтів, він був схвильований і на нього було доволі смішно дивитися.
— Ой лишенько ! – боязко видихнув хлопець. – Кессі, мені дуже сильно подобається Ембер…
  Він не доказав, засоромлено опустив очі. Перінсон була здивована і лише мирно до нього посміхнулас:
— Так це ж добре !
— Що ж тут доброго, я скоро з глузду з’їду. Вона така красива, впевнена в собі, щира, та безліч отакого можна сказати про неї.
— Чому ти це кажеш мені, а не їй ?
— Ти що, вона мене засміє ! – зі страхом у голосі промовив Джим.
— Ти це знаєш напевне ?
— Ні, але…
— Оце ”але” може тобі дуже дорого коштувати, так що дій поки не пізно. – порадила йому Кессі.
  Кларсон замовк і ніби над чимось задумався.
— Дякую ! – він потиснув їй руку і пішов.
  Дівчина тепло посміхнулася і зайшла в будинок. Втомлено потягнувшись, Кессі легесенько лягла на ліжко.
— Доню, вставай ! – крізь сон почувся татів голос. – Вставай !
  Вона відкрила очі.
— Що тут вчора було ? – серйозно запитав містер Перінсон.
  Кессі, ще нічого не розуміючи спустила ноги на підлогу і аж зойкнула:
— Це що таке ?!
— Я намагаюся це зараз вияснити. – промовив чоловік.
  Довкола все було мокре: стіни, речі, на підлозі взагалі стояла вода, навіть ліжко і подушка були такими мокрими, що аж викручуй, зате, сама Кессі була суха-сухісінька.
— Тату, я не знаю ! – налякано похитала головою вона.
  Батько мовчав, хоча в його очах була купа запитань.
— Що це ? – запитала дівчина.
  Він знав відповідь, знав і мовчав.
— Тату ?!
— Я не знаю ! Одягайся. – і вийшов із кімнати.
  Кессі босими ногами ”проляпала” по мокрій підлозі до шафи, щоб дістати сухий одяг. Та де там, все було мокрим, все !
— Зараза !!! – зарепетувала на ввесь будинок дівчина.
— Ти чого ? – здивовано запитав Джонатан.
— Я сиджу сьогодні вдома ! – заявила Крістен.
— Я бачу, сиди вдома ! – кивнув тато.
— Круто, далі нікуди. – шипіла Кессі.
  Ранок продовжувався. Поснідавши Перінсон провела батька на роботу і в одному сухому халаті всілася на канапі. В будинку пролунав дзвінок:
— Алло. – промовила вона.
— Кессі, привіт ! – привіталася Ембер.
— Доброго ранку, а ти чому не в школі ? – поцікавилася Крістен.
— Я захворіла, от і сиджу вдома, а ти чого сачкуєш ? – засміялася вона.
— Захворіла ! – підтримала її дзвінким сміхом Кессі.
— О, так ми брати по нещастю !
— Ага, тільки не брати, а сестри. – підправила Ембер Кессі.
— Ну, можна й так !
— Приходь до мене, будемо разом хворіти і пити чай, та ще й таке розкажу !!!
— О, ти мене заінтригувала. – промовила дівчина.
— Так ти прийдеш ?
— Гаразд, зараз буду.
  Черещ годину Шульц була уже у Кессі.
— Я тебе уважно слухаю. – вмощуючись на кріслі говорила подруга.
— Зараз, я зроблю нам чаю і все тобі розповім.
  Кессі швидко зробила чай і подала чашку подрузі.
— І… – протягла Ембер.
— Ну слухай. Ти ж знаєш Джима Кларсона, так от, ти йому подобаєшся !
— І що ?
— Як ”що” ? Що ти тепер робити будеш ? – запитала здивована Кессі.
— Я не знаю. – нерішуче відповіла подруга.
— А він тобі подобається ?
— Я навіть не знаю…
— Та що ти все ”не знаю та не знаю” – думай !
— Ну добре, він мені також подобається. – зізналася Ембер, почервонівши.
— Так в чому проблема ?
— Я не зможу підійти до нього перша, розумієш, не зможу.
— А чому саме ти ? Він це зробить. Головне, щоб ти його не відштовхнула. – промовила Кессі.
— Ого, словечка, ”відштовхнула”, як я це зможу зробити, коли він мені подобається ?!
— А й справді, що я верзу !?
  Подруги сиділи, розмовляли, сміялися, як раптом, Ембер замовкла, а потім запитала:
— Кессі, а чому то телевізору вода стікає ? – її очі стали великими і наляканими.
— Не-не знаю ! – похитала головою вона.
— Ти відчуваєш, як мокріє канапа ? – знову запитала подруга.
— Можливо, тобі здається ! Ой, слухай, ти вибач будь-ласка, та я зараз ліки буду приймати і відпочити хочу ! – тоненьким голосочком промовила Кессі.
— Та і я сама уже засиділася, мені вже самій час додому. – похитала головою Ембер.
  Вони обійнялися і Шульц пішла додому.
  По стінах будинку стікала вода. Від переляку Кессі зарепетувала:
— Стоп !!! – краплі води повисли в повітрі, та через секунду вся вона опинилася на підлозі, та взагалі, на всьому, а от сама дівчина була суха.
— Що це за маячня ? Звідки воно взялося ? – говорила дівчина.
— Кессі, це що, в нас трубопрохід прорвало ?
— Ні тату, це мене прорвало. Поясни мені, що коїться ? – сердито запитала вона.
— Якби ж я знав. – похитав головою містер Перінсон.
— Тату, не бреши мені, по твоїх очах видно, що ти все знаєш. Доки це буде продовдуватись ? Що це таке ? – стояла на своєму Кессі.