Крик
Крик
Історія у рамі на полотні, яка спостерігає за твоєю реакцією має значний вплив на тебе, але ти цього не помічаєш, бо просто милуєшся тим на що дивишся, з метою розгадати те посилання, яке заклав автор просто виконуючи рухи пензлем у конкретному напрямку, граційними жестами, з просторічними думками. Чи дійсно картини наділені деякою сутністю, яку живим не дано відчути? Чи мають мазки та комбінації фарб свою загадку? Художнє мистецтво має власну глибину, але для її усвідомлення потрібен час. А він іде, тікає, деформується, але не відновлюється. Та й схопити його неможливо, наче потопаючому суші серед океану.

Норвегія – країна півночі, джерело лютеранства, сукупність льодовиків, середовище спокійних людей, батьківщина Мунка. Саме тут, а точніше у столиці Осло, розгортається нова сторінка життя для простої, зовсім непримітної, 19-ти річної студентки Келди Мортенсен, яка до самих кісток поглинута мистецтвом. З самого дитинства батьки дівчинки помічали її палкий інтерес до фарб та картин, що у дорослому віці стало цілим покликом життя, вагомий період якого – навчання у Національному університеті Осло на факультеті «Культорологія». Будучи культурологом Келді доведеться працювати в музеї, галереї чи навіть в науково-дослідницькому центрі, і що саме найважливіше вона цього прагне, що може бути краще за роботу від якої ти отримуєш задоволення. Але вона ніколи й подумати не могла, що захоплення може завести так далеко, щоб доторкнутись до самої вершини страху та жалю.

Це був буденний, осінній день, Келда як і зазвичай нудьгувала на парі із Символізму , занурившись у глиб своїх думок:

Чорт забирай, чому ця пара триває так довго… Цей містер Харстон мене дратує, а якщо бути точнішим його монотонність, саме через це його і ніхто не слухає, для чого він носить цю жахливу зелену краватку? Як добре, що я сиджу біля вікна і маю змогу спостерігати за цими зовсім крихітними цятками в небі під назвою птахи, цікаво , а чи сумно їм за домом, коли вони відлітають у далечінь? Хмм... можливо, хто їх знає. Через 20 хвилин я нарешті зможу насолодитися капкейком з марципаном.

- Мортенсен, Мор-тен-сен! Та що ж з вами останнім часом? Закохались чи що?

- Ой.. вибачте, містере Харстон, та ні яке там кохання, що ви казали?

- Ви почули домашнє завдання? Підозрюю, що ні. Це дуже важливо, Келдо, ти досить кмітлива дівчина і я покладаю великі надії на тебе. До нас з Вашингтону прийшло досить цікаве завдання, потрібно розробити проект під назвою «Містичний вплив картин на життя людей» і той, хто справиться з цим найкраще, отримає досить велику суму грошей, я знаю про твою ситуацію у сім’ї , думаю тобі ці гроші знадобляться.

- Так, звісно, містере Харстон, я вас почула, я займусь цим. Дякую вам.

- На наступний раз буду дуже вдячний, якщо приділите мені хоч крихту уваги на парі.

- Звичайно, вибачте.

Хмм.. дійсно, проект.. це ж неймовірно цікаво, обожнюю дослідження. Потрібно обов’язково цим зайнятися. Тим більше зайвих знань ніколи не буває. А містика завжди мене приваблювала. Ніколи не думала, що картини можуть мати якийсь негативний вплив на людину. Що ж, Google в допомогу.. що тут є такого незвичайного…

Провівши близько 2,5 години у нескінченній цифровій павутині під назвою Інтернет, Келда все-таки склала цілий список картин, які мають надприродну історію. Але лише одна зацікавила її найбільше, по-перше це відома картина, по-друге вона знаходиться в Осло, а це означає, що на неї можна безпосередньо подивитися, по-третє містики в цій історії предостатньо. Це найвідоміша робота Едварда Мунка «Крик». Чесно кажучи, самий вигляд картини бентежить уяву глядача, зразу виникають запитання, себто: «Що або хто це?», «Чому воно кричить?», «Чи взагалі воно кричить?», «Можливо воно виражає свій подив?», «Подив від чого?», «Що за локація?», «Чому небо такого вогняного кольору?», і таких питань знаходиться вдосталь. Ознайомившись з історією картини, Келда роз’яснила для себе деякі факти і прийнялась до роботи. Ви запитаєте: «І в чому цей містицизм? Лише у зображені?», а от і ні, попри усю агонічність картини, вплив йде не лише на свідомість людини чи на враження, картина позначається гарячим відбитком на долі людей. Згідно з інформацією із сайтів, робітники чи відчайдушні відвідувачі музеїв, які безпосередньо діяли з цим полотном, а саме випадково упускали з рук, чи доторкалися, піддавалися дії злої долі роботи Мунка: хворіли, сварились із близькими, впадали у важку депресію і навіть раптово помирали. Це справді лячно, але чи дійсно ця картина має такий вплив на людей, які не мають на меті заподіяти їй шкоди, але ненароком «травмуючи» її. Із великим ентузіазмом і запалом в очах Келда вирішила розкрити таємницю картини.

Спершу, занурившись у велику кількість інформації Келда знайшла те, що їй потрібно, точніше того, хто їй потрібен. Це тридцяти шестирічний Фроуд Гансен, колишній робітник Національної галереї Осло, робота в якому, у його житті, стала для нього кінцевою. Факти в інтернеті свідчать, що саме він один з тих людей, які піддалися нищівному впливу цієї картини. Понишпоривши деякий час, Келді вдалось отримати його контакти, себто номер телефону. Вона бере телефон, починає набирати номер, робить десятки помилок, пальці наче не слухаються дівчину, а серце пришвидшує своє биття, досягаючи швидкості електропоїзда, вона перебуває у стані передчуття, але чого їй ще невідомо, вона ще не знає, яким чином цей дзвінок перетне лінію всього, що вона має.

Гудки..1,2,3..

Це наче безкінечність, а серце в той час швидкими стрибками рветься назовні. Мить, і по той бік залунав чудернацький, жіночий, і до біса ніжний голос:

-Так, я вас слухаю..

-Емм.. Це Келда Мортенсен, можна будь ласка поговорити з містером Фроудом?

-Вибачте, але ні, що ви хотіли, можливо щось йому передати від вас?

-Ні, потрібно з ним особисто поговорити, чи можу я це зробити іншим разом?

-На жаль, ні, містер Гансен - важко хворий, він не може спілкуватися з чужими людьми.

-Як шкода, можна дізнатись, що з ним?

-Якщо для вас це так важливо, ми можемо зустрітись.

-Так,це дуже мило з вашого боку.

-Отож..завтра о 8 вечора, у ресторані в центрі.

-Домовились, дякую.

-До зустрічі.

В голові безліч думок, хто ця жінка, і що такого з цим чоловіком, чи дійсно ця картина так вплинула на його здоров’я? Сумно, але я повинна розібратися з цим. Хай там як, я за це взялася, і це потрібно завершити.

Вже сьогодні Келда вирушає на зустріч до жінки, яка прояснить усю ситуацію. Принаймні так надіється Келда.

Зайшовши у ресторан Келда відразу відчула пряний аромат кави з нотками кориці, який наче гостинно запрошував дівчину сісти і щось замовити. Але студентці було не до того, пройшовши очима по залу, вона зразу зрозуміла з ким вона вчора розмовляла по телефону. У самому далекому, темному кутку сиділа на вигляд розчарована і смілива жінка, яка сперечалась з сомельє через неправильно подане вино.

-Я щовечора заходжу до вашого ресторану, і щовечора замовляю одне і те саме Шато де Вин, скільки вам пояснювати, що обходити клієнта потрібно з правої сторони? Це ж так елементарно, чи не так?

Побачивши мене хлопець різко вибачився і відійшов від нашого стола.

-Добривечір, я Келда, ми вчора домовились про зустріч.

-Емм.. так звісно, сідайте. Я Розалі, сестра Фроуда.

Жінка легким помахом руки потисла Келді руку. Від потиску було відчутно, що Розалі досить сильна і впевнена у собі, чим не могла похвалитись Келда.

-Отож, давайте швидко, в мене запланована зустріч на 9 вечора і я ніяк не можу на неї запізнитися. Що ви хотіли дізнатися про мого брата?

-Розкажіть про його хворобу, будь ваша ласка.

-Що ж, ви б знали як мені набридло про це говорити, але спершу я хочу дізнатись з якою метою ви про нього запитуєте?

-Я студентка, і пишу проект про негативний вплив картин на долю людини. Я дізналась, що саме ваш брат працював робітником у Національній галереї і після контакту з однією картиною захворів. Скажіть, те що з ним відбувається зараз, це справді вплив цієї картини?

-Думаю, що так.. на даний момент він знаходиться в дома, медики поставили чіткий діагноз – шизофренія, хоча я б не сказала, що він шизофреник.. а ж ніяк, Фроуд абсолютно ясно і чітко висловлюється, логічно мислить і ніколи не задає безглуздих питань. Єдине, що мене турбує в ньому, це те, що він по ночах говорить, і складається таке враження, що це простий діалог, він наче з кимось розмовляє. Запитує, отримує відповідь, виражає певну реакцію.

-Ви дійсно гадаєте, що він з кимось спілкується?

-Я абсолютно в цьому впевнена, ви і самі зможете в цьому переконатись, поспілкувавшись з Фроудом.

-А можна?

-Так, звичайно. Ось це адреса нашого будинку, можете сьогодні завітати, звісно, якщо бажаєте.

-Так-так… я сьогодні прийду, дуже вдячна.. до зустрічі.

Досить дивно, що вона так легко запросила мене до себе. Я вже була готова її просити, адже це моя ініціатива, схоже вона хоче, щоб про історію її брата дізнались і інші. Все ж таки, я вважаю, що це просто такий тип шизофренії, в гіршому випадку вона переросла у роздвоєння особистості. З нетерпінням хочу поспілкуватися з цим чоловіком.

Пізно ввечері Келда прибула до місця, яке зазначене на серветці з ресторану. Ззовні будинок нічим не приваблював, таке собі звичайне норвежське житло. Перш ніж постукати у двері, дівчина кілька секунд заввагалась, але взявши себе в руки, зробила кілька гучних стуків об міцні дубові двері. Спершу дівчина подумала, що всі вже сплять і вона досить невчасно прийшла, але почувши порухи за дверьми відкинула ці думки геть. Відчинила двері знайома Келді людина із спокійним, врівноваженим обличчям. Декілька реплік і Келда вже при вході у кімнату Фроуда.

-Тільки не переживайте, і не показуйте йому ваш страх…він не любить, коли його бояться.

Бояться..? Чого це я маю його боятися? У нього лякливий вигляд чи неврівноважена поведінка? Надіюсь, що ні…

Прочинивши двері, Келда краєм ока побачила темну чоловічу постать, що ледь-ледь торкається канапи і наче левітує у просторі. Дівчина жахнулась, але вмить заспокоїлась коли Розалі увімкнула світло, і все стало на свої місця. Чоловік сидів до них спиною. Келда тремтячим кроком наблизилась до нього, і тільки наважившись привітатись вона чує важкий, гортанний голос, який пронизав її тіло до самих кісток:

-Нарешті, Мортенсен, ви тут… А я вас чекав, давно чекав..

Такого студентка не очікувала, їй відняло мову на кілька секунд, з переляком в очах вона глянула на Розалі, яка з великим подивом перевела погляд на Келду, і помахом голови дала їй зрозуміти, що про її візит вона не повідомляла.

-Доброго вечора, містере Гансен, я вас не потурбувала?

-Що ви, ні звичайно.. я вас давно чекаю, ще з минулого тижня, щось ви забарились.

-Звідки ви знали, що я до вас маю прийти?

-Ооо.. ви така наївна, Келдо. Я все знаю. Отже, ви хочете дізнатися, що зі мною?

-Такк.. було б добре.

-Сідайте навпроти, не бійтеся я вас не з’їм.

Щось мені мало в це віриться.

-Що ж, можете мені розповісти, що з вами?

-Хмм.. це буде скидатися на просторічний монолог, у факти якого ніхто не повірить. А я так не хочу, давай зробимо цілковитий діалог. Я розповідаю про себе, а ти про себе.

Він сказав це з ноткою самовпевненості, наче сам все знає, а я лиш підтверджу деякі факти.

-Домовились, почнемо з вас. То що ж з вами трапилося?

-Недурна ти дівчина, бачу зразу, добре буде по-твоєму. Ім’я ти моє знаєш, і хто я теж. Тебе безпосередньо цікавить те, що зробила зі мною ця картина…

Слово «картина» він сказав з надзвичайною неприязністю. Наче ненавидів її більше за все.

-Це був далекий 1976р. травень, я був ще досить молодим, завжди користувався популярністю у дівчат, і грошей мені для цього не потрібно було. Та й самих дівчат мені не потрібно було, в мене була одна, від погляду якої кров холонула, а пульс летів зі швидкістю світла. Крутила мною як хотіла, а я нічого не міг зробити. Захотіла одне, отримала, інше – теж. А все в житті вирішували гроші, яких на той час було обмаль, тож молодий, амбітний хлопець вирішив знайти собі роботу, яку дістати було вельми важко…Криза, фінансове становлення після війни, економія. Та й фізично виснажуватися за кілька копійок, не було бажання. Потрібною вакансією на той час були робітники,носильники там всякі. Пам’ятаю той день, як вчорашній, коли до нас в університет, прийшли люди з агітацією на роботу у місцевій галереї, казали, що людей мало, а роботи вдосталь, ще й заплатять добряче. Та я й пішов, думав, чому б і ні, силу маю, час теж..у будь-якому випадку звільнюсь. Але якби я знав, що все піде таким чином, навіть б не слухав про цю роботу. Думаю достатньо, як для першого разу, тепер розкажіть ви про себе.

-Що ви хочете про мене дізнатися?

-Чого ви боїтеся?

-Нуу.. я боюсь висоти, змій, темряви..

-Ні-ні-ні..

Різко обірвав її чоловік. Раптом він глянув їй у ввічі так глибоко, наче доторкнувся своїм поглядом до кожної нервової клітини у головному мозку. На деякий час запала мовчанка.. і дівчина перша порушила її, словами,які зовсім не хотіла говорити, наче хтось її примусив це зробити.

-Я боюсь людей, а якщо бути точнішим, то їхньої думки про мене.

-Зрозуміло…

Його погляд показав їй, що він не хоче її слухати, тому провадив далі:

-Мене швидко туди прийняли, навіть ніяких документів не просили. Спочатку, ця робота виявилась для мене легкою, подумаєш носити картини туди сюди, з однієї зали в іншу. Потім стало важче, коли довірили новоприбулим переносити невеликі статуї, бюсти, якихось митців. Чесно кажучи, навіть не знаю кого я там носив. Але тобі абсолютно байдуже, коли в тебе одне на меті - заробити гроші. Одного пахмурного дня, дуже ясно пам’ятаю цей момент, мені наказали перенести одну картину, із старших робітників ніхто не хотів братися за цю роботу, тож для підвищення власної репутації серед колег, я вирішив цим зайнятися. Думав, що тут такого просто перенести якусь картину, я просто не знав що так все станеться, якби мене хтось попередив, такого б не трапилося, але всім було далеко байдуже.. От я беру цю картину, акуратно як нас вчили виключно за раму, м’язи на руках напружились так, наче я несу сто кілограмову гантелю. Кілька кроків і картина виривається з рук, і летить на блискучий лінолеум, це тривало кілька секунд, але для мене це відбувалось як вічність, надзвичайно повільно, наче при сповільненій зйомці. Я тоді не думав взагалі, відключився мозок, я ніби перебував під гіпнозом. А руки не слухались моїх команд.

Чоловік розповідав усе це з невимовним болем і жалем, дівчині стало дійсно його шкода.

-І що стало потім?

Він підніс на неї свій важкий і глибокий погляд, здавалось ще кілька секунд і він заплаче.

-А потім почалось..

-Що саме?

З хитрою усмішкою відповів чоловік:

- Гірка тирада митця у моїй голові..

-Як це зрозуміти?

-Голос.

-Голос? Чий?

-Тієї людини, яка написала цю картину.

-Звідки він йшов?

-Йшов? Він і надалі йде… у моїй голові.

-Ви хочете сказати, що з вами розмовляє автор картини? Мунк?

-Він просить називати його Едвардом, йому не подобається ця суміш приголосних і однієї боязкої голосної.

-І що він вам каже?

-Різне..

-Наприклад?

-Наприклад, він щоразу мені розповідає історію, яка зображена на цій картині..

-І про що ця історія?

-Скоро всі будете знати.

-Прошу? Що знати? Про що він каже?

-А як ви думаєте, про що може свідчити «небо налите кров'ю,страх,кров і язики полум'я над синьо-чорним фіордом і містом»? Це я цитую..

Раптом Келді стало важко дихати, у кімнаті стало неймовірно холодно і темно. Настільки забракло світла, що риси обличчя чоловіка були ледь помітні. В дівчини з’явилось дивне відчуття присутності когось окрім Фроуда.

-Це якось вплине на наше життя?

-Я сумніваюсь, що воно після цього залишеться..

-Після цього?

-Прийде час і налиється небо кров’ю , божевільний страх проникне у кожного, повсюду з’явиться темно-червона кров і полум’яні язики відберуть у нас те, чого практично вже немає. Душу… І почнеться це все як тільки фарба почне втрачати кольори, люди зникнуть з моста, а він ще більше відкриє рота від страху, який поглине всіх, включаючи тебе..

Із жахом в очах Келда вибігла із кімнати, небачачи нікого перед собою. З великим подивом з сусідньої кімнати вийшла Розалі, яка і сказати нічого не встигла, як дівчина зникла з її поля зору…

Пройшов вже цілий тиждень відтоді, як Келда відвідала будинок Гансена. На парах викладачі її не бачили, а друзі ніяк не могли відчинити її кімнату і вивести її звідти. Після тижневого відчуження, Келда все-таки вийшла в навколишній світ, але з боязню і апатією. Впродовж кілька-денного реабілітування, вона повернулася до нормального функціонування, навіть змушувала себе проявляти емоції, що раніше для неї було просто нездійсненною місією. При запитанні: «Що сталося?» , нічого не відповідала, можливо боялася, або не хотіла, щоб вважали її за божевільну.

З часом все забулося, вона повернулася до нормального життя, проект залишився недописаним, вона продовжувала насолоджуватися всім, що відбувалося навколо неї. Її група стала черговою досліджень у галереї Осло. Нічого особливого не відбувалося, щоденні досліди, спостереження, навчання ведення екскурсій. Ось ще один день на рахунку роботи у музеї, цього разу практичний, вона виступає у ролі екскурсовода, ретельно підібравши матеріал, вивчивши карту музею, Келда була готова до проведення екскурсії. Єдине над чим дівчина не мала влади це над переживаннями.

Ось цей час і настав, група туристів вже на поготові, знайомство відбулися, і шлях по нескінченній галереї наповненній різними видами мистецтва всіх часів розпочався. Келда з туристам поринали з однієї історії в іншу, гармонійно маневруючи століттями. Відібраний дівчиною матеріал сподобався туристам, вони навіть не дозволили собі й слово промовити під час екскурсії. Ось і екскурсія йде до завершення, останнім експонатом виявилась та сама картина Едварда Мунка «Крик»:

-«Крик» - назва полотна напрямку «Експресіонізм» норвезького художника Едварда Мунка, що зображує агонізуючу від жаху постать людини на тлі криваво-червоного неба.

Не відводячи погляду від людей Келда провадить:

-Тлом для твору є пейзаж фіорду Осло, що відкривається з пагорбу Екеберг в Осло.

Та щось у виразі облич туристів її занепокоїло, якесь невідомство змішане з жахом. Келда повертає голову у бік картини, і враз завмирає… Усі фарби змарніли і втратили свою яскравіть, силуети людей, які були там зображені зчезли, а крик центральної особи ще більше наповнений страхом…Виглядала картина досить лячно. З шаленою цікавістю люди почали задавати дівчині безліч запитань, але єдине що вона встигла промовити: «Почалося!»

© Анастасія ,
книга «"Крик душі"».
Коментарі