1.
1.
Захід сонця як завжди прекрасний. Хоча дивитися на нього на вершині якоїсь гори біля моря було б ще краще. Та це не можливо. Правда тільки для мене.
Мене звуть Лізі вже 10 довгих років я живу тут в Шердені. Маленьке селище яке стало нам домом. Після аварії ми з мамою переїхали сюди. Я досі пам'ятаю те місце де ми жили раніше, шум великого міста з таємничими вуличками де можна заховатися від всіх.  Смачні круасани з моїм улюбленим м'ятним чаєм. Мій двір з маленькими квітковими горщечками. Спогади кожен раз захоплюють. Та це місце теж не саме погане.
Просто.....просто без тата важко. В той фатальний день ми їхали на пікнік, в наше улюблене місце. Сонце світило дуже яскраво, теплий літній деньок, все ідеально для відпочинку сім'єю. Дорога була пустою як тут ... автомобіль вилетів нам на зустріч. Бах
Я прокинулася в лікарні з купою трубок, не розуміючи як я тут опинилась. Я дуже довго приходила в себе, мама була поруч днями і ночами сиділа біля мого ліжка. А тато все ні як не приходив. Я запитувала де він, та чула лише про справи на роботі чи втому, та скоро він прийде не переймайся. Так пройшов цілий місяць в лікарні. Перший день осені назавжди прогримів мені цією фразою
- Доню, тата більше немає......вже як місяць
..... я проплакала цілий день, ввечері мені вкололи якесь заспокійливе і я заснула. В сні я зустріла свого татуся, він прийшов попрощатися.
- Донечко, вибач що не прийшов раніше. Я не хотів щоб все було так, та настав мій час, я дуже хочу щоб ти продовжила нашу справу і наглянула за мамою, їй зараз дуже важко тому потурбуйся про неї. Я вас дуже люблю і хочу щоб ви продовжили жити так як ми завжди хотіли
© ovl_s,
книга «М'ята».
Коментарі