Через кілька хвилин, всі працівники відділку, почали збиратися, у Петра Валерійовича в кабінеті. Тим часом він мовчазно дивився у вікно, і думав про смачну вечерю вдома. Але його думки перебила судмедексперт пані Оксана. Обернувшись до працівників він сказав:"У нас є дві проблеми: перша - у нас в місті з'явився серійний убивця, друга - якщо ми його не знайдемо за короткі терміни, то справу передадуть в інший відділ, а нас розпустять."

Всі завмерли, і у кабінеті запанувала тиша. Трішки заспокоївшись, Петро Валерійович, подивився на натовп співробітників і сказав тихим голосом:"У нас такий план дій, знайти в архіві схожі справи, опитати свідків, вияснити де він взяв таку отруту, в кінці дня звітувати."

Після цих слів, всі вийшли з кабінету, а Петро залишився наодинці сам з собою. В нього з голови не виходила лише одна думка, хто він - цей убивця, і що він собою уявляє. З цього моменту він пообіцяв собі, що зловить його.

Вже закінчується робочий день, і тут неочікувано забігає Оксана Петрівна. Вона ледве стояла на ногах, напевно цілий день бігала туди-сюди, і не мала змоги навіть присісти.

-"У вас напевно хороші новини?"- з надією спитав Петро Валерійович.

-"Навіть дуже, - з радістю відповіла вона, - я знайшла отруту схожу на ту, яка була в трьох тілах"

-"І що це за отрута?!" - з цікавістю спитав він.

-"Точної назви в неї немає, але я знаю де її могли придбати"

-"І де ж?!"

-"Вона тільки в одному місці, в інституті біології та хімії, що знаходиться за містом"

-"Висилайте наряд, - закричав начальник, - негайно!"

У відділку все заметушилося, кожен сів у свої машини і поїхав до інституту. Приїхавши на місце перебування небезпечної отрути, Петро Валерійович і Оксана Петрівна зайшли перші. Треба було знайти декана інституту, або його заступника. Зайшовши в кабінет декана, їх охопив шок і страх. На землі лежало два тіла. Це були декан і його заступник.

Оксана Петрівна, зразу ж стала оглядати тіла. Через пару хвилин вона сказала свій вердикт:"Вони померли від тієї ж отрути, що і попередні жертви." Петро Валерійович не знаходив собі місця, він хотів закричати не своїм голосом, але його характер йому це не дозволив. Взявши себе в руки він наказав двом співробітникам обшукати кабінет.

Пані Оксана підійшла до нього і сказала сердитим голосом:"Ми його знайдемо!"

Після цих подій, зрозумівши, що буде важко, начальник тихо вийшов з кабінету сказавши:"Завтра зранку звіт має бути на столі", і сівв машину.