Опис міста (його не обов’язково читати. Був доданий для візуалізації цього місця)
Все це почалося у весняну пору. Тоді коли відчуваєш медові аромати квітучих дерев, милування квітами, деякі навіть фотографуються для пестощів у свою адресу в соціальних мережах. Тутешнє місто з назвою Мумрів має багато будівель, в якому переважають багатоповерхівки з чудернацькими дахами, якщо прогулятися парком “Розстріляне Відродження” складеться думка, що знаходитесь у бетонних джунглях без рослинності зверху але деревами знизу, що поглинули людську байдужість. Це місто завжди славилося своїм замком у котрому жила як банально не читалося сім’я яка одного разу зникла завдяки руцям білих революціонерів у червоних рукавичках, що правда зараз занедбаний. Посірілі від дощів білі стіни високих трьох башт (від Автора: які спочатку були зелено–блакитними але пізніше ніхто не хотів витрачатися на фарбу тому зафарбували побілкою) також паплюженний шарами фарб тонка робота коваля, брама. Внутрішній дворик також вже не такий гарний як колись, весь засаджений рослинами, що не потребують особливого догляду і звісно ж як і весь замок дворик також занедбаний.
Але відійдемо від центру та вирушимо в один з районів де проживає наш слідчий. То був звичайний район в якому є відомий жарт “життя дало тріщину”. В ньому у симбіозі ужилися як новобудови так і старі будинки.
Отже слідчого детектива звати Туманія Павло, зараз йому 27 років. На зовнішній вигляд він приблизно метр сімдесят три, скуйовджене каштанове волосся, змарнілі чорні очі та не зовсім витягнуте лице.
Зараз на годиннику 7:30 ранку. Павло як завжди одягається у свою синю кофту та чорні штани з сірими кросівками. Весь на вигляд змучений як типова людина у непомітній депресії вструмляє в одне вухо навушники і виходить зі своєї квартири одночасно зачинивши їх на ключ. Крокуючи до ліфта який по якійсь магії завжди переповнений пенсіонерами, школярами, матусями, що квапляться віддати своє чадо у садочок та рештою які працюють. З песимізмом Павло видихає та чекає коли приїде вже порожній ліфт. Потім іде до трамваю де незмінно сидить у кабінці злісна тітка, схожа на гарбуз та кислим виразом обличчя у якому читається “Чого ви сюди припираєтесь, заважаєте мені серіал дивитися”. Павло по звичці приклав картку до “ залізного консьєржа” рушив до зупинки. Через деякий час як завжди з запізненням приїжджає трамвай  №7, увійшовши туди він чує заїжджену фразу
– Зупинка маршала Бармалея наступна зупинка “дитячий садок Падінґтона”.
У звичному темпі доїжджає до своєї роботи, що знаходиться біля зупинки “Кристенко Дойль”. Жовта будівля із побитими синіми дверима, ось що можна сказати про його місце роботи.
Як завжди він сідає за робоче місце у пошуках нових справ з очевидною розв’язком. Але не тут то було, їхній штатний психіатр Марина Масяненко (доволі приваблива пані з чорними косима у червоному костюмі) з лисячою посмішкою простягає йому перед лицем нову справу
–Паш! Тут нове діло, літня жіночка зникла безвісти. Поглянь– пестливим з деталями “підколу” мовила Марина
– Так, що тут у нас *видихає* Світлана Василівна Мілюкова. Вчитель біології, екології та природознавства. Пропрацювала в одній школі понад 50 років. 50 років? А це хіба можливо? Що ж добре читаю далі. Була єдиним вчителем з цього предмету на всю школу? Йой схоже вона всіх викурила Ахам десять відзнак “Вчитель року”. Заміжня, має двох дітей. Нічого особливого наче. Але де вона в останнє була чи хтось бачив?
– Жандармська поліція, передали що свідки востаннє бачили біля її під’їзду– сказала Марина покручуючи ґудзик на своєму піджаку – Але цікаво, що на місці її зникнення знайшли іграшку пса із трьома головами та записку. На експертизу взяв Цапов, десь через пів години повинен бути. Він тобі розповість.
Після прослуханої інформації Павло вже збирався братися за слідство але його зупинила Марина щоб додати ще дещо.
– Послухай мою експертизу. Поглянь уважно на фото Мілюкової, ця жінка не проста. Її вираз обличчя говорить про жахливе психічне здоров’я. Поглянь на очі вони як у голодної навіженої собаки скоріше за все вона могла знімати стрес через приниження учнів можливо навіть кричала. І тобі не дивно, що вона єдиний вчитель біології на весь освітній заклад. Вона можливо щось провертала там.
Пройшов час і у відділок забіг судмедексперт на ім’я Мирослав Цапов тридцяти років із русявими короткими косима та синіми очима , повненької будови тіла, й закеханий у білому халаті стрімко біжить у свою лабораторію. Через десять хвилин виходить як в нічому не бувало. З кейсом до Павла.
– Тобі вже розповіли про діло? На іграшках немає жодних відбитків пальців, рештків поту навіть крові викрадача чи жертви по записці теж глухо по почерку не розібрати бо написана як в тих фільмах з вирізаних журналів.
Туманія одразу попросив оглянути речі. Іграшка собаки була рудого кольору і чимось схожа на карликові породи собак. У записці був такий напис “Цербер голови три має але нічого не бачить”