Пошук неістини
Пу_shkA
Учора мала я науку, Дізналася багато про паркани Сиджу і згадую ту штуку, Хтось обіцяв мені лимани... Про штахети хлопак повідав І каже, Ну ось, піду заплачу.. Сиджу і думаю Грошима чи слізьми.? А потім, На удачу, просила від штахети відійти Не плач, кажу А він: " Я забезпечу Країні вихід в море,.." Ох ні, це ж як в тридцятії роки Затопиш міста й села? Ах народ, і як було в Хрущовськії роки? Чи були в здоров'ї, чи багаті? Ну, кукурудзяні врожаї Немалі були Хоч дефіцит настав по кілька лат потому... -А хрущі там до яких темат? Ти ніц не знаєш про Хрущова???? Політик, типу, був за мир. Хоча то довга сторі. Наступне, оповім о нім Вважай парі, Донт ворі. P.s.: усім завдячую Юрі :) @yra_karsh
2021-11-07 15:07:44
5
0
Інші категорії
Радісні вірші Подійні Історичні Для підлітків Любовні Соціальні
Інші поети
Roos
@roos177_
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11167
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3609