Думки вголос
Здається я подорослішала. Ніколи ще весною не було так сумно. Розумію що зараз я ,по суті, сама, одна. Поруч немає мами і сестри, друзі наче й є, але їм теж не все довіряєш. І ще просто кругом парочки, закоханих один в одного людей. Вони і справді скрізь. І от дивлюсь на них і розумію, що я теж так хочу. Хочу щоб хтось дивився на мене закоханими очима, щоб хтось міг просто обійняти, коли вже сльози течуть рікою, щоб просто була людина в яку я була б закохана, і яка кохала б мене. Дивні думки, але часом приходять в мою голову. Іноді здається, що я якась не така як мої однолітки, всі вже по десять разів зустрічались, цілувались, деякі і не тільки. А я така одна, сама, і ніколи не знала що ж воно таке ті відносини. І чому я за всі роки свого життя нікому не подобалась? Чи то я така дивна, або так на любителя, чи просто щось в мені не так. Незнаю. Але факт в тому що я з хлопцями завжди більше дружила, і розуміла що і на більше сподіватися немає сенсу.
Якось забагато тексту. Просто накепіло.
Ну добре, добраніч всім, хто хоч трохи мене читає.