— Марійко! — почухав ніс Богдан, молодий чоловік у костюмчику, і озирнувся довкола.

Вщерть напханий людьми автобус, немов кволий гусак, накульгував колесами, а за вікнами миготіли смереки Карпат.

— І навіщо ми премося в таку глушину? Хіба не можна було зустрітися з твоєю подружкою у Франківську? Винайняли б квартирку або знайшли готель.

Богдан продовжував гойдатися над своєю дружиною, котрій пощастило вмоститися на сидінні.

— Коханий, ти не вмієш економити, — неголосно відповіла жінка у квітчастому сарафанчику. — Тим більше нас запросила в гості моя найкраща подруга. Ти не уявляєш, як ми товаришували в університеті. Катруся — просто неймовірна людина.

Марійка додала тону, адже кволий автобус загарчав під гору.

— Згадай весілля: така в сукні, літала по сцені. Мені навіть здалося, що вона дуже хотіла сподобатися тобі.

— А-а-а… — пригадав виразний момент Богдан і, трохи примружившись, мовив: — Тобі не здалося.

— Що? — перепитала дружина.

— Кажу, я подумав про іншу, коли погодився поїхати в гості.

— Яка різниця? — змахнула рукою Марійка. — Головне, ми з нею були не розлий вода. До того ж Катруся обіцяла познайомити з відомою на всю країну людиною. Ой, поглянь у вікно.

Жінка звернула увагу на дерев’яні будиночки десь ще під драницею, деінде під шифером, а місцями покрівлею з будмаркету. Попри суттєву віддаленість від найближчого міста Старих Мухоморів торкнулася цивілізація. Асфальт, правда, був лише на головній дорозі. І магазин з продуктами поряд, а далі углиб навіть не всюди стояли електричні стовпи. Горбок змінювався пагорбком, долина — балкою, і всюди — дрімучі ліси до самісіньких верхівок карпатських хребтів.

— Бачиш, краса неймовірна!

Марійка замилувалася.

— Ніколи тут не була, проте стільки чула… І це, до речі, останнє село в районі. Далі — тільки пішки оленячими тропами, — акцентувала вона та пожартувала: — Сподіваюся, нас не зжеруть якісь лісові чудовиська.

— Усе може бути, доцю, — раптом відреагувала старенька бабуся поряд на сидінні. — Усе може бути, молодята.

Вона загадково посміхнулася і немов продовжила ховатися від люду за хусткою. Літо було в розпалі, народ в автобусі потів, аж захлинався, а плоскогрудій бабці хоч би хни. Зморшкувате обличчя з бородавками та ніс, справжній коцюрупок, виблискувало воском розтопленої свічки. І якби не рожева пудра на щоках, точно був би мрець у чорному платті.

«Бр-р-р», — подумки здригнулася Марійка.

І спробувала трохи посунутися до чоловіка, який пильно розглядав місцевість та врешті сказав:

— Глушина, однак мальовнича. Хочеться вірити, ми тут від нудьги не помремо.

— Усе може бути, молодята, — знову дала про себе знати старенька, демонструючи жовті зуби.

Цього разу збентежився Богдан, та не через дивні слова пасажирки. Бабця забулася і на мить показала йому свої страшні бородавки й зморшкуватий ніс.

— Оце так приїхали! — не витримав і висловив емоції чоловік.

— Звісно, Богдане, — тим часом не помітила миттєвого розкриття бабусі Марійка. — Ми дійсно приїхали. Поглянь, це ж наша зупинка.

Жінка скочила на ноги.

— Катруся казала, що поряд буде смерека під самісінькі хмари. Трохи перебільшила, але назва «Під горбом» є.

Вона потягла чоловіка за руку і ледь вибралася назовні, де гостей відразу зустріла та сама подруга.

— Нарешті! Нарешті я дочекалася!

Дебела молодиця з пухкими щоками обхопила за шию Марійку, але міцних обіймів Богдану все одно дісталося більше.

— А я тебе як рада бачити, — буквально почала віддирати чоловіка від подруги трохи спантеличена жінка.

І їй це не відразу вдалося.

— Боже, не можу повірити, — сплеснула в долоні Катруся, — два роки не бачилися. Ой, як добре, що ви погодилися приїхати.

— Авжеж, авжеж… — Богдан почав непомітно обтирати слину з власного плеча надто щасливої жінки.

А його дружина посміхнулася і мовила:

— Як ми могли не приїхати, запланували відпуску до Франківська і не заглянути? До того ж ти обіцяла зводити нас до місцевої чаклунки, полоскотати нерви та поговорити про майбутнє. Кажуть, вона справжня босорка, але з тих, що відмовилися від чорної магії.

Марійка про всяк випадок зашепотілася.

— Правда, я у таке не вірю. Хоча подейкують, бабця допомогла багатьом. Насправді результат її передбачень мені не важливий, — було видно, як жінка сповнюється нетерпінням. — Головне — побачити відому особистість на власні очі.

І вона звернулася до чоловіка:

— Правда, Богдане?

— Та так… Усе, що завгодно, аби весело, — посміхнувся він.

Катруся запевнила:

— Про це не хвилюйтеся, усе буде чудово. І головне, — тицьнула пальцем в небо жінка, — я домовилася, нас приймуть сьогодні ввечері. У босорки такий щільний графік, дай Боже. Народ пре і пре. Як же не йти?

Катруся розвела руками.

— Люди шукають здоров’я, кохання, дружби. Розшукують близьких і позбавляються страхів. Комусь потрібне натхнення і позбуття від дурних звичок, пристріту та багато іншого — і все це може тутешня чарівниця. Тож не зважаючи на графік, — повторила молодиця, — нас приймуть поза чергою. Ми з босоркою знайомі, виділить усю ніч.

— А хіба стільки треба?

— Звісно, — пролунала ствердна відповідь і пояснення: — Буде цікава вистава, і не одна. Для таких гостей, як ви, — Катруся з пристрастю охопила поглядом Богдана, — бабця зробить усе найкраще, щоб було весело і чарівливо.

— Ой, як цікаво! — заплескала в долоні Марійка.

І вже хотіла бігти до босорки, та подружка мовила:

— Нас зустрінуть, коли зорі на небі прокинуться. А до того часу я маю пригостити вас гуцульськими стравами. Чого варті одні курчата по-верховинські, банош, кремзлики та грибний борщ. Усе скуштуєте, мої дорогенькі. Я господиня ще та, — Катруся вловила схвальну реакцію Богдана і радісно додала: — Годі балачок, йдемо до мене додому. Це там.

Вона вказала рукою напрямок і трійця попрямувала стежкою вгору.

***

Дерев’яний будинок Катрусі височів на одному з мальовничих пагорбів смарагдових Карпат, а довкола майоріли альпійські дзвоники, сон-трава і нечуйвітер.

Одинока вчителька місцевої школи закохалась єдиний раз у своєму житті, і, як не дивно, обранцем її палкого серця став чоловік найкращої подруги. Катрусі вистачило одного погляду трохи захмелілого Богдана, який на своєму весіллі знайшов час потанцювати з нею. Проте цього було достатньо, щоб молодиця з гуцульської верховини перестала спати та мріяти лише про одне:

— Він буде моїм. Обов’язково буде, — щоранку говорила собі Катруся, коли збиралася на роботу.

Але ніяк не могла допроситися в Марійки приїхати в гості. Одруження подруги геть змінило життя колись життєрадісної дівчини й з головою затягло рутиною.

— Нічого, я свого дочекаюсь, — запевняла себе цілеспрямована молодиця. — Цінуватиму щастя ще більше. Нехай він мені попадеться до рук. Я ж так смачно готую, жоден хлопець не встоїть. А якщо не вийде?

Вона все ж сумнівалася, саме тому з часом вирішила звернутися до місцевої босорки. Надзвичайні можливості бородавчастої бабці були відомі далеко за межами Старих Мухоморів і дехто навіть вважав її взагалі не людиною. І не дивно. Вміння керувати предметами, розуміти тварин, надавати незвичних властивостей живому та ніби зазирати в душі клієнтів аж ніяк не зараховували її до звичайних ворожок. Правда, не кожен вірив у надможливості місцевої жительки й навіть вважав бабусю шахрайкою, та жодної заяви до поліції ніхто ніколи не подавав.

В історії закарбувався випадок, коли до Старих Мухоморів приїхала делегація науковців і ледве не під лупою розглядала незрозумілі витівки босорки, але секретів так ніхто і не розгадав. Насправді це тільки додало популярності непересічній жительці останнього села в Карпатах — і черги охочих отримати допомогу збільшилися.

— Ви мені допоможете? — якось запитала в бабці Катруся. — Я закохалась, більше не можу терпіти. От як побачила Богданові очі на його весіллі з Марійкою, так і втратила голову. Він повинен бути моїм.

— Дорогенька, — тоді осудливо захитала головою босорка, — ти хіба не знаєш, що я не чиню людям зла? Розривати шлюб та приворожувати хлопця — справа недобра. Хіба що це завадить ще гіршій біді…

— Я накладу на себе руки, — навіть почала шукати мотузку Катруся.

Щирість її божевільного пориву вразила бабцю.

— Не роби дурниць. Можливо, допоможу тобі. Прийде час, придивлюся до твого Богдана і його дружини. Як не пройдуть випробувань, вважай, що він твій.

— Щиро дякую вам! — кинулася обіймати босорку та розціловувати її бородавки Катруся, яка була впевнена у власному успіху.

— Чи сподобався борщик, Богдане?

Господиня крутилася і крутилася довкола своїх гостей, та особливо її цікавила думка потенційного чоловіка.

— Ой, подруго, — прицмокувала від задоволення Марійка, — ці твої курчата по-верховинські неперевершені. Не кажу вже про банош і кремзлики. Аби не переїсти.

Жінка відкинулася на спинку м’якого крісла і вкотре озирнулася навкруги.

— Катрусю, у тебе така простора вітальня, чистенько і все на своїх місцях. Будинок такий величезний. Колись тут дітям буде добре. Нам з Богданом не терпиться народити своїх, але поки не виходить.

Марійка грайливо штовхнула ногою свого чоловіка і не помітила ревнивого погляду подружки.

— Слухай, Катрусю, — здивовано продовжила жінка, — чому ти досі сама? До речі, наскільки пам’ятаю, разом з тобою жили батьки.

У відповідь догідлива господиня припинила крутитися і присіла біля гостей.

— Батьки залишили мені своє гніздечко, а самі переїхали до дідового обійстя, — відказала вона і, опустивши очі, додала: — З чоловіком поки що не складається. Та й не так вже їх і багато у Старих Мухоморах. Хоча, як для вчительки, дітей мені вистачає. Щодня колупають мізки. Уявляю, що б вони мені тут наробили. Якщо хату не спалять, то вже добре.

Подружжя переглянулося. І Богдан вирішив змінити тему:

— Відверто кажучи, ніколи не їв банош. На перший погляд, звичайна кукурудзяна каша, а коли розкуштуєш, то за вуха не відірвеш, — дуже захотілося йому догодити господині, аби тільки та повеселішала.

— Справді? — аж заблищали Катрусині оченята.

— Авжеж!

Чоловік потягнув до рота ще одну ложку маслянистої страви.

— Ой, яка ж я щаслива! — не стрималася молодиця і пристрасно поцілувала Богдана майже в губи.

Від несподіваного вчинку Марійка завмерла з вилкою в руці й уже хотіла нею штрикнути подругу, але вчасно схаменулася.

— Катрусю, — посміхаючись, сказала вона, — я б теж так раділа, якби мій чоловік з подібною пристрастю уплітав борщі, але, на жаль, готую посередньо.

— Про що ти кажеш, кохано?

Богдан ледь не вдавився кашею і вирішив більше не доводити господиню до поцілунків.

— Мені подобаються твої страви, — почав виправдовуватися він. — І взагалі байдуже, що і як смакує, головне — ми разом та назавжди!

— Здається, зірки прокидаються, — сповнилася нетерпінням Катруся, марно виглядаючи їх у вікні. — Час йти до босорки.

Вона підхопилася на ноги і почала нашвидкуруч збирати посуд зі столу.

***

Стежка до відомої карпатської чаклунки, немов справжня гадюка, звивалася поміж п’ятсотрічних смерек, а каміння під ногами здавалося стертим від підошви її відвідувачів. Молода ніч уже виблискувала зірками, надаючи змогу трійці квапливих людей майже вільно рухатися вглиб дрімучого лісу, де на них чекала бородавчаста бабуся зі своїми вміннями.

— Коханий, — міцно тримаючи за руку чоловіка, неголосно мовила Марійка, — може, повернемося? Мені вже якось не дуже хочеться тих чар посеред ночі. Хіба не можна було це все організувати вдень?

— Не можна, — негайно відреагувала Катруся і додала: — Босорка насилу викроїла нам дорогоцінний час. До того ж ніч — це найкращий період для романтичних подій.

Подруга непомітно посміхнулася.

— Ти вважаєш, нам передбачать романтику? — трохи абстрагувалася від темного узбіччя Марійка.

— А як же, — знову з посмішкою продовжила подружка. — Ти ж сама казала про дітей. Може, босорка вам їх наворожить.

— І чим більше, тим краще, — подав голос Богдан. — Я хочу двох моторних хлопчаків і вродливу дівчинку.

— Будуть, не хвилюйся, — мовила Катруся, морально готуючись до неспинних родів одного за іншим малюків.

— Твої слова та Богу у вуха, — зітхнула Марійка.

Тим часом звивиста стежка завернула на галявину і перед трійкою молодих людей постала дерев’яна хата з вікнами, що миготіли свічками.

— Ось і дібралися, — додала ходу Катруся. — Удень тут завжди повно народу.

Вона вказала рукою на осяяну зорями безліч лавиць навпроти будинку.

— Босорка частенько проводить колективні заходи. Якось була на одному з таких, — жінка замислилася та згадала найцікавіше: — Тоді дехто навіть повітрям ходив. І так захопився, що бабця ледь упіймала над смереками.

— Хіба таке буває? — знизала плечима Марійка.

— Не зважай, — прошепотів на вухо чоловік і впевнено додав: — То все гра уяви. Сподіваюся, ми не заснемо від нудьги.

— Не занудьгуєте, мої дорогенькі, — раптом з порогу єдиного серед карпатських чагарників будинку пролунали слова плоскогрудої бабці в темній сукні з хусткою на голові. — Заходьте, я вже підготувала для вас столик.

Босорка помітила, що трохи налякала відвідувачів.

— Тут ніхто не кусається, окрім моїх вихованців, звісно. Ха-ха-ха!

— Ми… Ми не боїмося, — трохи розгублено відреагувала Марійка, даремно намагаючись розгледіти відому особистість у тіні невеличкого ґанку.

— Авжеж, — підтримав дружину Богдан і, намагаючись демонструвати неабияку витримку, потягнув дружину за поріг.

— Зачекай, — ледь чутно промовила босорка і перегородила дорогу Катрусі. — Я мала нагоду трохи побути з молодятами, мусила приділити час. Адже штовхаєш мене діяти недобре.

Бабця озирнулася і продовжила:

— Кохають вони один одного, та ще як. Усю дорогу від Франківська муркотіли голубки, — наморщила вона бородавки. — Однак якщо сьогодні не пройдуть випробувань, отримаєш свого Богдана. Іди до гостей і наберись терпіння.

— Я вам безмежно вдячна.

Катруся жадано зиркнула у прочинені двері та хотіла знову розцілувати босорку, однак від неї вже слід розвіявся.

— Отакої… — промимрила молодиця і негайно скочила в неочікувану атмосферу.

***

Простора кімната місцевої знаменитості зусюди блимала свічками та пашіла ароматом воску. Перш за все в очі впадали стіни, розфарбовані страшними істотами, що завдяки грайливим вогникам канделябрів ніби витанцьовували над могилами в лісі. Візуальний ефект насправді був неоднозначним і кожен міг нафантазувати будь-що.

Дальня частина кімнати нагадувала імпровізовану сцену певного театру, але замість шовкового арлекіна зі стелі звисало потріпане ганчір’я. Навпроти помосту, де, ймовірно, мало відбутися дійство, розташувався вкритий червоною скатертиною дерев’яний стіл, за котрим уже сиділа трохи налякана парочка.

Трав’янистий чай ледь вирізнявся запахом на фоні розтопленого воску, та його ще не встигли скуштувати гості.

— Де ж ти так довго? — занепокоєно запитала Марійка у подружки, що якраз підійшла. — Ці тіні на стінах мене дуже лякають. Сподіваюся, за ганчір’ям на сцені не ховаються мерці.

— Заспокойся, кохано, — намагався опанувати дрижаками Богдан. — Немає там жодних мерців, це все гра уяви. До речі, не розумію, як це все пов’язано з передбаченням майбутнього. Ми ж тут ніби для цього зібралися.

— Для цього, для цього, — підтвердила Катруся.

І, вмостившись поряд, продовжила:

— Відверто кажучи, я і сама вкрай здивована. Але так завжди, — знизила жінка тон, — бабця майже для кожних гостей змінює антураж і концепцію. Фантазія в неї дай Боже. Хоча все це не спроста, тим більше сьогодні. Я казала, що ми знайомі й для вас має бути щось особливе.

— До дідька ці всі мерці, — зібрався до купи Богдан. — Гра уяви та й годі.

Він взявся наливати всім чай.

— Сподіваюся, цей напій не зведе нас з розуму, — спробував чоловік розрядити напружену атмосферу і відпив ковток. — А смакує.

Він задовольнився і звернувся до інших:

— Пийте, не помрете. Ха-ха-ха!

Гість раптом значно повеселішав, що стимулювало дівчат пригубитися до напою. І якщо для Катрусі смак видався доволі знайомим, то Марійку він здивував.

— Ніколи такого не пила. М’ята, меліса, шавлія?

— Так, — підтвердила подруга і додала: — Ще є манжетка і чебрець. Пийте, це дуже корисно.

Чаювання продовжилося, а трохи згодом трійця за столом уже забулася про тіні й, мабуть, про босорку. Однак бабця навмисно чекала, коли гості дійдуть до потрібної кондиції. Невідомий інгредієнт спрацював на відмінно і настав час демонструвати дива.

Раптом на затьмареній ганчір’ям сцені почали з’являтися жаби, а навмисно підсвічене з-за лаштунків канделябрами дійство розкидало їх абстраговані тіні на стіни. Босорка знала, як полоскотати нерви своїх гостей, і реакція не забарилася.

— Погляньте, — тицьнув пальцем у куток Богдан, — чи не ведмідь з жаб’ячим писком сидить? І там, і там…

Його рука заплавала повітрям.

— Чугайстер з чупакаброю у ластах!

Трохи задурманені від чаю жінки покосилися на тіні й хата ніби здригнулася від сміху. Кумедні проєкції на стінах неабияк розважили подруг, та босорка тільки розминалася. Одну за одною вона почала хапати з підлоги жаб і надувати їх, немов кульки, а коли під стелею зібралася зграя зелених ропух, за ганчір’ям на сцені пролунали слова:

— Рахуйте, мої дорогенькі, скільки вам жити зосталося.

Трійця за столом взялася загинати пальці та не побачила, як бабця схопила найжирнішу жабу і почала робити з неї дещо схоже на дирижабль. Плямисте створіння роздувалося й роздувалося, поки не вперлося у гостьовий стіл, босорка не заспокоїлася:

— Якщо любиш свого чоловіка, цілуй ропуху, не замислюючись, — голосно мовила вона.

І щоб Марійка не сумнівалася, підстьобнула:

— Погидуєш, зостанешся сама.

Звісно, жінці було дуже неприємно і тому вона скривилася, але діватися було нікуди, жаба майже приперла її до стіни.

— Заради коханого, я згодна на все!

Марійка заплющила очі й поцілунок відбувся, а жаба луснула від щастя.

— Оце так гидота, — обтерла замащені слизом губи жінка.

— Це неможливо… Дивина!

Богдан почав скидати із себе шматочки жаб’ячої шкіри, не розуміючи, як вони самі по собі тікають на сцену і згодом ропуха знову скаче підлогою.

Найбільше трималася Катруся, адже вона була готова до подібного.

Наступним сюрпризом для гостей постали язикаті тіні по всій хаті, котрі войовничо шипіли трикутними головами, неначе кажучи:

— Скільки разів обіймеш, стільки й матимеш діток. А якщо злякаєшся, зостанешся бездітною і сама.

Трійця за столом почала шукати джерело таємничого голосу. І коли всім здалося, що він лунає з-за лаштунків сцени, перед Марійкою постала грайлива гадюка.

— Обіймай, ш-ш-ш… Обіймай, — затремтів роздвоєний язик страшного створіння, — якщо не хочеш самотності.

Цього разу мурашки пробіглися і по тілу Катрусі, змусивши її пролізти під стіл, а Богдан даремно взявся протирати очі.

— Не хочеш-ш-ш, — розгадала змія намір жінки негайно втекти. — Тоді твій Богдан дістанеться інш-ш-шій.

У цей момент на стілець почала повертатися враз усміхнена Катруся, і Марійка зважилася.

— Ой, які теплі обійми, ш-ш-ш, — задовольнилася гадюка. — Усе життя б у них пестилася.

Вона поповзла довкола тендітної шиї, а потім на стіл і геть до своєї господині.

— У нас буде п’ятеро дітей! — вирішив Богдан, що саме стільки було обіймчиків.

— Ні, — заперечила Катруся і впевнено заявила, схрестивши руки на грудях: — Я нарахувала одні!

Але подискутувати компанії про кількість обіймів босорка часу не дала. По стіні поповз волохатий павук з розписаним жовто-чорним кольором тілом, нагадуючи гігантську осу.

— Ой, Богдане, — затремтіла Марійка, — смерть як, боюся павуків.

Вона негайно пригорнулася до чоловіка, а Катруся непомітно посміхнулася.

Неприємний писк членистоногої тварини змусив трійцю зіщулитися за столом і змусити Богдана міцно схопити дружину за руку, стурбовано зиркнувши на вихід.

— Почеши мені черево-о-о-о, — посунув волохатий до Марійки. — Почеши, якщо хочеш міцної сім’ї на довгі роки.

Роздутий босоркою павук заповз на стіл.

— Інакше зостанешся сама, — він загрозливо постукав мацаками по дерев’яній стільниці.

— Богдане, я боюсь, — ще більше пригорнулася до коханого жінка.

І той підбадьорливо прошепотів їй на вухо:

— Серденько, пропоную зробити це разом. Запам’ятаємо на все життя та ніколи не покинемо одне одного. З іншого боку, це все гра уяви. А може, і карпатський чай, — загадково посміхнувся він.

Пара водночас торкнулася волохатого монстра.

— А щоб я луснула! — не стрималася Катруся.

І павук дійсно розлетівся на шматки — з ним сталося те саме, що з ропухою.

Усі творіння в хаті раптом почали зникати у глибинах імпровізованої сцени, і до гостей вийшла трохи спантеличена босорка.

— Отже, усе вказує на довголіття вашого міцного шлюбу і багатодітну сім’ю. Ось таке моє передбачення, молодята.

Бабуся більше не ховала своє бородавчасте обличчя.

— Однак зостався ще один важливий елемент, така собі остання цеглинка фундаменту безмежного щастя, — навмисно закрутила вона.

І звідкілясь у її руці з’явилася дерев’яна чаша, з якої намагалися вилізти ті самі жаби, змії та павуки, тільки значно менших розмірів.

— Вам потрібно по черзі це обережно випити, щоб не зашкодити творінням.

Чарівниця закрокувала до столу.

— Подужаєте напій — ваше кохання одне до одного стане ще міцнішим.

Від того, що відбувалося в дерев’яній чаші, жінку ледь не знудило і вона забарилася з прийняттям рішення.

— Дорогенька, — нахилився до дружини Богдан, — це ж та бабця, що сиділа поряд в автобусі, я її впізнав. Якийсь дивний збіг.

Він замислився.

А Катруся скипіла:

— Цього ніколи не буде! Краще мені вдавитися!

Вона схопилася за гидотне пиття і проковтнула все зі зміями, жабами та павуками.

— От і добре, — схвально захитала головою босорка. — Тепер ти навіки втратиш інтерес до Богдана і з Марійкою товаришуватимеш, як сестричка.

Бабця сплеснула в долоні й гості, разом вклавшись головами на стіл, умить заснули.

***

Сонце ще ховалося за горою, коли трійця свідків небувалої події ласувала «Карпатський омлет» і смакувала каву.

— Катрусю, ти просто молодчинка, — сказала Марійка і задоволено пригубила філіжанку з ароматним напоєм. — Такий сніданок нам приготувала, пальчики оближеш.

— Повністю підтримую дружину!

Богдан наминав добавку золотистого омлету.

— Я б залишився тут ще на цілий тиждень, — трохи жартома й водночас серйозно додав він.

І господиня розчулилася:

— Мені дуже приємно, я дійсно старалася догодити. До мене нечасто приїздять гості, тим більше така подруга, як ти.

Катруся міцно обійняла Марійку і жінки поцілувалися в щічки.

— Якщо залишитесь, буду вкрай щасливою, — продовжила подруга. — Сходимо в гори, назбираємо ягід. Може, навіть гриби надибаємо. Дощів зараз мало, та погода часто змінюється.

— Гаразд! — з повним ротом вигукнув Богдан і негайно проковтнув їжу. — Тільки, будь ласка, більше жодних походів до вашої босорки. Я після того чаю нічого не пам’ятаю, навіть дорогу назад.

— І я, — трохи розчаровано скривилася Марійка і, зітхнувши, додала: — Мені здавалося, що бабця передбачить майбутнє, але все вийшло якось у тумані.

— Правда, сьогодні приснилися губаті жаби, змії та навіть павуки. Але це нічого, — наморщила лоб жінка та відмахнулася, — на новому місці так часто буває. Сподіваюся, наступної ночі спатиму спокійно.

— Безперечно, — загадково посміхнулася Катруся, — спатимеш, як немовля. І дійсно, до босорки більше не має сенсу іти, вона все сказала.

— Тобто? Хіба? — одне за одним перепитала пара.

— Бабця передбачила вам довголіття і купу дітей.

Катруся трохи збавила тон.

— Я й сама не все пам’ятаю. Але таке хіба можна забути, сестричко? — знову посміхнулася жінка. — Тож корисним був візит, босорка в нас дійсно хороша.

— Що ж, це дуже добре, — зраділа Марійка.

— Значить, буде купа дітей? — застрибав на стільчику Богдан і схаменувся. — А що вона сказала про тебе? Як там у майбутньому, коли зустрінеш свою другу половинку?

Він жваво смикнув бровами.

Катруся трохи знітилася, але зібралась і відповіла:

— Цього вона не сказала. Мабуть, вважає, це має бути сюрпризом. Проте я повинна добре навкруги озирнутися. У школі є кілька гідних кавалерів, давно бігають за мною.

Враз усміхнені обличчя гостей підбадьорили Катрусю і вона додала:

— Приїдете до мене на весілля? Гадаю, за пів року це станеться.

— Звісно, люба, — притислася до подруги Марійка. — Відгуляємо на славу!

— Так, і нап’ємося того чаю, щоб не пам’ятати дурощів, — надихнувся подією Богдан. — А зараз, дівчата, пропоную сходити до річки, трохи прогулятися і заразом подихати цілющим повітрям.