Ця історія про сім'ю, роман, драма, вам рішати. Можливо це буде і скучна історія але саме тобі рішати прочитати чи відложити... Чи важко зробити вибір як жити в цьому часі, чи потрібна така любов? Можливо вижити серед таких людей?

  Що таке людина-жива, наділена інтелектом істота, суб'єкт суспільно-історичної діяльності і культури...так твердять науковці. А чи вважаємо ми так, за часту при сварці нас називають якимись видом тварини чи речі, сука, кабєль, тварь, курва, і такими ж схожими словами. Лише з часом розчаровані люди знаходять інформацію про тих хто приніс у їхнє життя печаль, це особливий вид людей- рід приматів родини Гомінідів.
  
    Лише вона була життєрадісним дитям яке навіть думки не мало. Її бабушка приїхала з Закарпаття, там у неї була велика сім'я, брати і сестри, її чоловік із Рівненщини. Хоч не маючи там кутка вони звели хороший будинок, який служитиме ще довго якщо за ним доглядати. Вона працювала прибиральницею в школі їхнього селища, а її чоловік дороги ремонтував, його і зрідка можна було побачити завжди був чимось зайнятий. Коли їхня старша донька навчалася а менша лише збиралася поступати, вона завагітніла і родила прекрасну донечку. Її гляділи всі по трошки доки її мама була на навчанні, то бабушка в школу візьме і колихає, то директор потішається. Хоч і слухняна вона була но на місці всидіти не могла, підростаючи вона все ярким дитям була. То кота додому принесе нагодує і відпустить, а він знаючи де поласувати приходить. То собаку відпустить і ловить, кожен день вона чекала свою матір уже з роботи. Хоч і могли не бачитися вони по декілька днів цій малечі заєць завжди щось передавав. Безтурботне життя дівчинки перевернулося коли вона пішла до школи, хоч і не розумною вона здавалася і мовчала завжди, в трудних ситуаціях вона давала хороші поради, але чи їх хтось хотів слухати. Хто стане слухати ту яка матері не бачить і батька не знає, ніхто не хотів з нею дружити. А коли вона заснула на уроці через те що лягла пізно так як хотіла підготуватися гарно, її викинули з класу за погану поведінку. Як би лише цим обійшлося, так ще й учителька постійно на неї кричала, через те що дівчинка думки подавала інакше її начали ображати. То сумку сховають, ручки викинуть, так би і дальше продовжувалося якби одного дня вона не дала здачу їм. Після цього дня над нею навіть вчителька сміялася і теж знущалася, по своєму так ізящно. Хоч їй і не вдалося подружитися в першому класі з ними вона не втрачала духу що в неї все вийде. Її канікули дарма не проходили вона то вчилася біля бабусі щось готувати, то коли вона на грядках поралася біля річки з сусідським хлопчиком бігала. Не раз бігаючи з ним через кладку губили тапки або падали в неї. Хоч не раз їх сварили їм нічого не заважало повторити це ще не раз.

  - Баб...- так гарненько вона промовила. - А навіщо мені ця таблиця множення, вона ж не допоможе мені при випічці хліба і булочок.
  - Ні но тоді ти зможеш їх порахувати правильно...
  - Хіба моєму чоловікові потрібно буде розказувати її на вечерю щоб він знав скільки всього туди положено?
  - Непотрібно, але вона тобі пригодиться в школі.
  - Не піду більше в школу... Не хочу там мені не нравиться.
  - Ооо на тобі чого, ти ж так хотіла вчитися що сталося тепер?
  - Ніхто зі мною не дружить, вони насміхаються з мене.
  - Ноо... Так вони ще маленькі не награлися вдосталь, от і не знають як себе вести.

Знаючи про все її заспокоювала бабушка, сидячи на кухні і навчаючись а потім прийнялася помагати. Начала розказувати як з сусідським хлопчиком Дімкою гралася, хоч і на два роки менший був.

  - А сьогодні Дімка мені сказав що коли ми виростемо він візьме мене в жінки, і ми житемемо в городі.
  - Ого так хто ж тоді з нами залишиться?
  - І ти мене ось так залишеш?
  - Мам ти що ні, я сказала що ми всі разом будем жити, і навіть його бабушку заберем.

  Так проходили їх дні але нічого не змінювалося в житті малої Іванки, будучи на рік старшою ставала і школа тяжкою. Більше уроків, знущань над нею, навіть до бійок стало доходити. І так як вона ні з ким не змогла подружитися вона була біла ворона, її робили винною в усьому навіть тому чого вона не коїла. З кожним роком знущання стали привичним дійством для неї, але ж не завжди буде чорна полоса. Вона вірила що життя кожної людини як піаніно, бувають і чорні і білі полоси тож щоб жити щасливо потрібно торкнутися їх і зіграти свою мелодію життя. Одного дня її мама привела чоловіка в будинок, і сказала що тепер це її батько. Вона настільки була рада що у неї може все змінитися що вирішила нова сім'я нова сторінка її книги. Хоч і був її новий батько одружений колись вона раділа за маму, і прийняла його доньку як рідну. Їй було десь десять років коли це сталося, після пишного готування до весілля її емоції просто не мали меж. Але все змінилося коли їй довелося жити з зведеною сестрою Юльою в одній кімнаті. Вона спочатку думала що привикне до такої обстановки, але Юля хотіла щоб все було так як вона сказала. А коли та не захотіла її слухати вона її вдарила, розказавши це її батьку, Іванка получила ляпас за брехню. Він не вірив їй що Юля її вдарила, мати теж прийняла його сторону, в той день їй здалося що всі проти неї. І ніхто їй більше ніколи не повірить, лише добряче виплакавшись біля річки в спину її собаки вона вирішила жити так тихо і підлаштуватися під усіх що при першій можливості повноліття вона зникне з їхнього поля зору. Чи була це мета її на той час чи просто образа, вона змінилася і її бажання про щасливу сім'ю в майбутньому теж.