Коли до відділу сунувся Равличенко й повідомив, що все ж таки аванса сьогодні не буде, вони всі немов із ретязя зірвалися, й навіть Санько зі свого кута вставив: “Але ж я вже все розпланував...”, а Рита Павлівна його в ту ж мить осадила, зморщила спітнілого лоба: “Не ти один розпланував, тут кожен має проблеми, Олександре!”. Тася ніколи не розуміла, чого це стара діловодиха вічно прискіпається до людей, навіть до тихого взагалі-то Санька — немов її складчатому тілу задушно від усякого зайвого слова.

...Ні, не діловодиха — королева в хутрі й золоті! Так, справжнісінька королева-мати, фатальна інтриганка, круг пальця якої, перстнями обнизаного, обертаються цілі роди й династії...

Насправді, зараз привід для роздратування знайшовся вагомий. Перед вихідними, перед самими святами — не видали аванс! То ще добре буде, якщо банк розчехлиться тепер десь у понеділок увечері, а що як знову накладки? Скільки, питання таке, сидіти без грошей, обурювався галасніше за всіх Колян, визираючи з-за свого широчезного монітора. Монітор він вибив у керівника минулого місяця. Тася тихесенько посміхнулась: вона-то знала, що Колян не бідкається.

  ...Ніколя, баронет-крутихвіст, він гуляє та гайнує на батьківське надбання. В його манері прижмурювати ліве око Тасі завжди бачилася каверза — отже, відмінний привід для чергової кривавої дуелі з безіменними статистами...

У в’язаній кофті, з тонким мишачим хвостиком не найчистішого волосся Тася була непомітна, мов комочок пилу за принтером, але сама при цьому помічала все й усіх. Їй це подобалось. Таблички “Екселя” пропливали повз, до автоматизма звичні. Дні наповнювались сенсом саме завдяки цій маленькій грі, невинній грі у спостерігача.

Вона уявляла співпрацівників героями небувалих сюжетів. Тоді характерні дрібниці, що їх збирала Тася, напувалися яскравими, немов у мультфільмі, барвами.

Один лиш Санько залишався загадкою. Блідий, худорлявий, нос із невеличким горбиком — все це неважливо, це не ті струни душі, з яких Тася могла б подумки визвати мелодію. На хвилиночку, це все взагалі до душі жодного відношення не має.

Зараз Санько, примруживши очі, про щось у напрузі думав. Від тої напруги аж риска пролягла йому на переніссі. Тася поглинала все, що бачила: в складній ситуації він нарешті проявляв щось особисте. Дівчина не описувала для себе те, що бачила, не намагалась запам’ятати — ні, кожна мала деталь сама влягалася поверх грубих мазків нечіткого образа.

  Ось він підіймається, ось встає й повільно, якось кульгаво підходить до Миколи. Сидить Колян просто навпроти Тасі, тому навіть крізь буркотіння усього офісу їй дещо чути.

- Можешь, будь ласка, позичить до аванса? - питає Санько. - А то в мене плани... Не сходиться, хоч лусни, розумієш...

Колян поважно відвалюється на спинку крісла, закидує руки за голову. Його лице починає виказувати підкреслену недовіру, яка перетікає в таке ж ненатуральне захоплення:

- Саньо! Та не може бути! Я собі вважав, буцімто ти всі вихідні на дивані проводиш, із книжечкою. Ну ж бо, що там за плани? Давай колися!

  Він плескає Санька по плечу. "Ні, зрозумійте, банківський день", - гуркоче Рита Павлівна, пояснюючи на три столи одразу, чому аванс точно, абсолютно точно не дадуть навіть уранці понеділка. Тася навалюється на стільницю, щоб встигнути виловити з балачки потрібні їй слова. Але Санько не говорить нічого, він рожевіє обличчям, вивертається з-під Миколиної руки і ретирується у свій куток.

  Тоді Тася зважилася вдатися до останнього засобу.

    Намацала в сумці гаманець. Озирнулася на Миколу, який уже бадьоро тріпався з іншими. Він не дивився. Ніхто не дивився. Тася з гаманцем у руці шмигнула проходом у кут. Санько з прибитим виглядом прокручував щось у телефоні.

  Свої накопичення Тася взагалі-то збиралася саме сьогодні й завтра витратити на квитки до кіно. Тобто, на сидіння в темному залі під кондиціонером, серед півсотні незнайомців, на пошуки свого місця в напівтемряві, вибачте-вибачте... ах, гаразд, не надто теє кіно їй потрібне.

    - У мене є, трохи, щоправда, - промовила вона дуже швидко, щоб не встигнути злякатися. Санько здригнувся й короткозоро на неї втупився.

    - На що тобі не вистачає?

    - На курорт, - буркнув Санько, міряючи її поглядом.

    - Ой, - сказала Тася. - У мене, напевно, стільки немає.

  "По закордонах катається на зарплату звичайного менеджера? Це ж скільки він збирав? - пронеслися думки. - Чи не за кордон, але куди в нас можна податися в розпал осені?"

  - Двісті буде?

    - А-а, то це небагато. - Вона видихнула, відкриваючи гаманець.

    - Для мене багато, великі витрати. Дякую красно, я поверну. Тобі точно зараз не втратно?

  Тася трохи відсторонилася.

  - Можеш більше розповісти, що за курорт? Я просто... Люблю всякі історії. Якщо розкажеш - буде не втратно, а інакше... Ніяк не вийде, ось!

   - Та це я просто так назвав. Не знаю навіть, як пояснити. Це зовсім не те, що можна подумати.

  Заінтригована, Тася аж трохи рота розтулила, а ось гаманець завбачливо прищіпнула. Саня загорзався, став позиркувати на годинник у телефоні.

  - Простіше показати, - сказав він нарешті безпорадно.

  За спиною в Тасі піднявся зі свого місця Колян:

   - Панове, маю заявити. Я вважаю, у мене з такої нагоди скорочений робочий день. Чого бажаю і вам!

  ***

  Зі станції метро вони рушили вздовж жвавої вулиці й зупинилися біля служби доставки.

  - П'ять хвилин, - сказав Санько, штовхаючи двері.

  Тася стояла на сходах, затискаючи шарфом комір пальта, надто просторий комір для такого буревію, треба було зранку вдягати теплішу шапку... Коли вона вже почала постукувати чобітками один об одного, Санько з'явився на порозі з невеликою коробкою в руках.

  - Ось, оплатив твоїми грошима. Нарешті...

  Тася забула про холод: на обличчі Санька вперше тріпотіло щось схоже на посмішку. Коробка, між тим, зовсім не нагадувала про квитки. Хоча що Тася знала про квитки, літаки, готельні номери? Нічого.

  Від офісу доставки вони пройшли вуличкою вглиб кварталу. Вечоріло, туман поповз дворами. Під'їзд. Сходи. Тася гадала, що буде далі: багаж, таксі? А що, якщо загадковий тихоня – агент, та зобов'язаний доставити секретний вантаж за тридев'ять земель? Наприклад, саме ось цю коробку! А гроші потрібні були, щоб оплатити доставку... Санько провернув ключ у замку.

    - Не роззувайся, - сказав він, - проходь прямо за мною.

  У передпокої стояла непроглядна темрява. Щось зашелестіло, стукнули скинуті черевики. Тася витягнулася, сподіваючись розгледіти краще, і по обличчю лоскотно мазнуло довгим і тонким. Вона тихенько скрикнула.

  - Обережно, - сказав Санько. - Я їх півроку скуповував.

  Він скрипнув дверима десь попереду, і Тася нарешті побачила, куди ступати: з кімнати йшло дивне рожеве світло. У той самий момент, коли Тася переступала поріг кімнати, клацнуло кілька вимикачів, усе поглинув морок.

  "Чому так темно? Має ж бути хоч якесь світло з вікна, - з жахом подумала Тася. Серце заметушилося палко, як полум'я на гнотику. - Що, як він маніяк? У тихому болоті... На шашлик порубає і сховає, ось тобі курорт. Ох, дурна я, дурна!"

   Але відразу клацнуло ще раз, і кімнату освітило жовтим. Торшер у помаранчевому абажурі вабив, немов багаття в гущавині.

Навколо справді був ліс. Тропічний ліс обступив Тасю. З-під стелі спадали чіпкі гілки ліан, майже торкаючись розлапистої зелені. Під широким банановим листям ховалися на підставках дрібні квіти, кущики з фіолетовими прожилками. Діжкові пальми, різні за зростом, тягнулися рівно й гордо, а поруч кудлалися інші рослини й трави, яким Тася не знала назви.

  - Пальмочці тут не тісно? - запитала вона, показуючи на невеликий пучок листя в настільному горщику.

  - Це драцена, - пояснив Санько. - Таких на Суматрі взагалі-то немає, але вони чудово створюють антураж, а дістати їх простіше простого. Он там саговник, цей товариш більш у тему. - Він показав на довгі волоті, що недбало собою прикривають високу дерев'яну жардиньєрку на трьох ногах, повну дрібних рослин.

  Тася провела пальцем по загостреному листку драцени. Пружний, трохи вологий - рослина ніби відповіла на дотик. Вона глибоко вдихнула. У повітрі стояв тонкий присмак літа.

   - Сідай там. - Санько вказав їй на крісло під торшером. Знайома коробка стояла на вузенькому журнальному столику, навколо розкинулися пагони папороті. - Зараз....

  Він підчепив пальцем скотч, почав розривати його. "Так тубільний мисливець обробляє дичину", - подумалося Тасі. Вона присіла на диван, витягнувши замерзлі ноги. Так дивно: пальцям ще холодно, а навколо - спекотні пальми... Листя бананів здавалося опахалами. Звідси, з крісла, коридору вже не було видно - від підлоги до стелі все затягли зарості.

    - Ну, ось, - сказав Санько, ніяково посміхаючись. - Просимо пасажирів застібнути ремені, чи як це кажуть. Зараз вирушатимемо на Суматру.

    - А хіба ми ще не на місці? Усе це...

    - Ось це? Ні, ні. Поки що це просто колекція рослин у замкнутому просторі. Найголовнішого не вистачає.

    Із розтерзаної коробки він вивудив свічки у вигнутих скляних чашах. Розставив по столику. Зелені, сині... Санько відкоркував їх.

     Кімнатою розлилися спекотні нотки.

   Тася заплющила очі. Коли чиркнув сірник і повітря наситилося легким цитрусом, а з ним - димною землистістю трав, вона почула: за шелестом листя, за вітром, що грає у високих заростях ветівера, крізь вигуки папуг глибоко в гущавині - пробивається віддалений шепіт теплого моря.