Кліфтон 1965 рік.

– Знову куриш? – запитав чоловік іншого чоловіка, який сидів біля бару та дивився на схід сонця.

– Як бачиш.

– Тобі знову той сон приснився?

– Так…

Мене звати Х’юго, працюю барменом в барі «BBC».

Мені часто сниться дивний сон. Іду по лісу, потім вискакує звідкись вовк, я падаю на землю, а після швидко прокидаюсь…

– Ходімо, мабуть, назад в бар, досить сидіти та дивитись на сонце, очі будуть боліти.

– Я згоден з тобою ходімо, розповіси, як твої справи Джекі, давно тебе не бачив вже?!

Двоє чоловіків зайшли до бару, та вони там були не самі, там було ще чоловіки, які грали в карти та випивали. Побачивши Х’юго в один голос проговорили:

– Ну нарешті, повернувся, немає вже випивки, налий нам ще.

– Я вам, що офіціант?, кому треба підходьте.

Х’юго підійшов до барної стійки, взяв стілець, присів і почав слухати свого друга Джекі.

– На днях їхав в Трентон, раптом на дорогу щось вибігло, мій кінь злякався та помчав, але я запевняю, то було щось не зрозуміле і не кіт і не собака.

– Може просто здалось?

– Можливо. Ти ж знаєш, що я в це все не вірю, але те, що я побачив, то щось незрозуміле.

– Добре, а як там твоя Моніка? Щось ти про неї нічого не розповідаєш останнім часом.

– Та… Знайшла собі кращого та поїхала з ним кудись. Сказала, що це не через те, що не кохає, а через те що я пияка. Я думаю частково вона права, а частково ні. Вона, мабуть, просто заплуталась?!

– Не знаю Джекі, ти не думав, що ти трохи заплутався в собі?

– Можливо Х’юго. Сперечатись з тобою марно, ти завжди маєш рацію.

Шкода Джекі. Гарний чоловік, як для своїх 37 років. Багато, що разом робили: дах ремонтували, на рибалку ходили. Якось його собаку машина переїхала, як ми зреагували швидко та в клініку відвезли. Оскільки в мене машини ніколи не було, а він свою залишив на п’ять хвилин біля магазину – її викрали, то ми разом вирішили купити коней і їздити верхом, як ото колись шерифи міста. І так тривало недовго, бо Джекі підсів на алкоголь, не знаю, що саме вплинуло. Можливо рання смерть матері, можливо те, що його пес ще раз потрапив під машину і на лікування вже не вистачило грошей? Чи може це просто від нудьги?

Я вирішив йому поки не наливати. А якщо захоче, то буду стояти на своєму. Не хочу, щоб мій приятель себе зовсім загубив…

Джекі глянув на полку з віскі, а після на Х’юго:

– Наллєш?

– Ти знаєш мою думку з приводу цього? Ні, вибачай. Попроси іншого налити тобі.

Чоловік покивав головою:

– Добре, тоді я піду, в мене ще багато справ.

– Давай. Заходь, як буде час. Я завжди радий тебе бачити.

Х’юго провів поглядом Джекі, який все ж покинув бар. Поглянувши на хлопців, пішов на своє робоче місце, у нього також було роботи не початий край: перемити бокали, стакани, потім натерти їх. Не встиг Х’юго увімкнути воду, як до стійки підійшов Вільям – постійний гість бару.

– Як життя? Наллєш чи як? Хлопці вже зачекались, Ренді вже програв, треба ще випивка.

– А хіба випивка допоможе в цьому?

– Повір, йому вона завжди в цьому допомагає.

– Ну тоді добре. – Х’юго взяв пляшку бренді та поставив на стійку.

– Дякую, друже. – Вільям взяв пляшку, пішов до своєї компанії, поставив їм бренді, а сам повернувся до стійки. – А знаєш, я оце подумав, пам’ятаєш ти казав, що кінь в тебе старий, може ти його мені продаси?

– Вільям, я казав, але свого друга я не продам. Нехай доживе вже свої літа спокійно.

– Як скажеш. Твої слова закон. – чоловік кивнув, покинувши стійку, пішов у бік своїх п’яних друзів.

– Вільям, Вільям, якби ти знав, де я побував на днях і що я чув, мабуть, не повіриш ніколи.

Сідаючи за стіл, чоловік поглянув на Ренді, який наливав собі в стакан бренді.

– Давай, вразь мене.

– Дивись, іду вчора…

– Почекай, Х’юго, йди послухай.

Бармен глянув на компанію і промовив:

– Все рівно не дасте працювати. – Покидаючи робоче місце, швиденько пішов до друзів за стіл.

– Продовжуй, вибачай, що перебив Ренді.

– Нічого страшного. Значить йду додому, була ніч і відчуваю, що хтось дивиться мені в спину. Я оглянувся, але нікого. Йду далі і знову це відчуття. Я вирішив йти та не дивитись, що там. Але мене злякав чийсь важкий подих. Тоді я оглянувся і побачив зелені очі, які зникли в темряві. Не повірите, друзі, я чкурнув як колись в школі від хуліганів. Біг аж до самого дому.

– Ренді не лякай так, то звичайна кішка, не більше. – посміявся Х’юго.

– Якби ж то, очі були вище, на кішку не схоже було.

– Чуваче. Значить то леопард був. – промовив Вільям.

– Можливо.

– А я чув на днях зовсім іншу історію. – втрутився в розмову ще один чоловік на ім’я Бред.

– Яку? – запитав Х’юго.

– Десятого числа дама йшла додому, теж була ніч. Їй на зустріч вискочив якийсь звір. Вона також бачила очі, але вони були жовті. Звір тяжко дихав. Жінку цей випадок так налякав, що вона в лікарні.

– Боже! – промовили в один голос чоловіки.

– Що ж це діється? – запитав Вільям. – Такого ніколи не було в наших краях.

Х’юго тихенько встав із-за столу та пішов на робоче місце, чоловіки почали шепотіти про різну містику, а бармену стало трохи не по собі, раптом він побачив в голові уривок зі сну: жовті очі. Чоловік похитнувся, але озирнувся, чи ніхто цього не бачив, пішов сів на стілець.

Чоловіки зовсім стихли і навіть припинили грати в карти та пити, пляшку переставили на сусідній стіл.

Ренді піднявся та промовив:

– Мабуть, Х’юго, ми підемо, на сьогодні досить. Ще багато чого треба зробити.

Х’юго поглянув у вікно, та раптом побачив чи то собаку чи то… чупакабру? Від цього чоловік похитнувся на стільці.

– Що сталося? – перший підбіг Вільям.

Бармен поглянув ще раз у вікно, але нічого не побачив, промовив:

– Думаю мені здалось. Добре хлопці, я думаю вам пора, та й мені, краще сьогодні піду відпочину. Щось мені після цих історій лячно.

Вільям хлопнув рукою по плечу, кивнув, та пішов на вихід. За ним пішли його друзі.

Х’юго поглянув на посуд, перекривив обличчя, взяв ключі та пішов на вихід. Зачинивши бар, пішов до свого коня, який був прив’язаний з іншого боку бару, в тіні.

Але підходячи до місця призначення, чоловік побачив, що коня немає. Це вже було дивно. Х’юго трохи розгнівався. Такий кінь був гарний, а що тепер?..

Сподіваюсь це не був Джекі. І він мені не мстить. Бо тоді, навіть, не знаю, що і думати про друга.

Х’юго йшов додому, від бару не так вже і далеко було. По дорозі зустрів жінку, яка продавала фрукти, бармен часто любив купувати в неї яблука. Але сьогодні він був таким затурканим, що не почув, як жінка з ним привіталась.

Х’юго роздумував, хто міг взяти коня, тим паче нащо йому здався старий кінь, який ось-ось покине цю планету?.. Його не залишали думки, про містичного звіра, який злякав доволі багатьох людей в місті. Тим паче, що і сам сьогодні щось бачив.

Дійшовши майже до порога, відчув чийсь подих в потилицю. Від переляку, Х’юго побачивши відчинене вікно в своєму домі, стрибнув у нього. Та недовго думаючи, зачинив його. Потім трохи полежав на підлозі, вирівняв дихання, піднімаючись, завмер. Він побачив свого коня, який ходив на газоні та дивився на будинок. Наче питав свого хазяїна: «Що це було?»

Виходить, що Х’юго злякався свого ж коня. Чоловік засміявся, відчинив двері та підійшов до свого коня. Взяв за повіддя і відвів його в сарай.

Пізніше вийшов, поглянув навкруги, сонце було в зеніті. Сумно сидіти вдома. Х’юго вирішив повернутись в бар, тим паче, що може статись? Це все просто історії п’яних чоловіків – вони часто розповідають небилиці. Х’юго подумав, те що він сьогодні бачив, просто був чийсь пес або кіт. Не більше.

Тому Х’юго повернувся до бару, але підходячи до нього побачив Вільяма та інших чоловіків.

– Так і що ми тут забули?

– Х’юго розумієш, сумно якось в хаті сидіти. То ми й вернулись. Разом веселіше. – промовив Вільям та поглянув на друзів.

– Ти хотів сказати безпечніше?

– Ні… Можливо.

– Ви справді вірите, що містом бігає звір? Я вас прошу, це все казки.

– А що стосовно твого сну?, він говорить інше. – втрутився в розмову Джекі.

Х’юго аж зрадів, що його друг повернувся і йому не буде так самотньо, не дуже ж він любить спілкуватись з шайкою Вільяма. Вони його насторожують.

Джекі підійшов до Х’юго та поглянув на хлопців, а тоді запитав:

– Вас наче більше сьогодні було чи мені здалось?

Вільям раптом промовив:

– Стоп, а де Ренді? Хтось його бачив? Ми ж разом йшли всі? Куди він зник?

– Що? Людина ніяк не може сама зникнути! – промовив бармен. – Але це й справді дивно.

Х’юго трохи занервував. Не може бути, щоб він просто зник, або…

– Боже, його звір утяг, він йшов позаду нас. – перебив Вільям бармена.

– Ходімо тоді в поліцію. – запропонував Джекі.

– Ні, нам скажуть, що тільки через три дні звернутись можна. – промовив Вільям.

– Ходімо тоді його шукати, ну не може ж людина просто зникнути. – знову за своє Х’юго.

– Ходімо! – згодились чоловіки.

Х’юго, Джекі, Вільям та його шайка пішли на пошуки Ренді.

Проходячи одного місцевого дідуся, спитали про Ренді, але він не пам’ятає ні Ренді, ні де живе, хоча сидить на своєму подвір’ї.

Йдучи через один квартал, де одні магазини, наштовхнулись на одного дивного чоловіка, він вискочив назустріч Вільяма, а потім шепотом промовив:

– Ваш Ренді пішов до бару «June» з одним давнім приятелем, шукайте його там.

Х’юго дивно подивився на цього чоловіка, бо деякі казали, що він місцевий шаман.

Чоловіки пішли в літній бар. Там завжди були гарні напої. А який ефект вони давали…

– Друзі, якщо що я пити не буду.

– Як хочеш Х’юго, ми тебе не примушуємо. – промовив Вільям.

– Друзі, нарешті ви прийшли!!! – вибіг Ренді з натовпу.

– Добре, що ти знайшовся, а тепер йдемо до «Black» бару.

– Друзі, цей бар найкращий, я хотів якось вас сюди привезти, але б ви не пішли, бо бар в іншому кінці міста, а тепер є привід. Ходімо все вам покажу. Дайте мені час, якщо ні, підемо.

Вільям кивнув, згодився подивитись, що тут, але через хвилину гукав бармена літнього бару, щоб йому зробили напій, який був написаний в меню.

Х’юго відчував серцем, що літній бар невдовзі забере його друзів. Конкуренти. Він відкрив меню та почав читати. Його вразили напої, які були тут, але по цінам – грабіж. Але невдовзі і сам сидів та пив напій під назвою «Тропічні ліси».

Через пару ковтків, я відчув, що мене повело. Що це за алкоголь такий? Чи може я так втомився? Я встав з місця і почав шукати свого друга Джекі, але він вже сидів з якоюсь жінкою – вона сиділа у нього на колінах і робила сигаретну затяжку. Я вирішив залишити їх разом, подумав треба вибиратись поки не пізно, та назустріч мені вибіг Ренді, якому наче завжди мало. Схопив мене та потяг до бару, налив мені щось в стакан, який до речі був весь час в моїх руках. Ніколи такого не було, щоб алкоголь мій мозок в туман перетворював. Ренді піднімає мою руку зі стаканом, і я чомусь п’ю цю гидотну рідину. Потім сідаю, забираю пляшку у Ренді і починаю пити так, наче то вода. Через хвилин п’ять я вже нічого не розумію та вже нічого не бачу, перед моїми очима все пливе. Якимсь чином я вже бігаю по вулиці, шукаю, мабуть, дорогу додому. Раптом бачу, що мене підхоплює Ренді та Вільям, вони щось співають, мої ноги вже не ведуть мене. Друзі мене тягнуть і мені хочеться спати. Та раптом я бачу великі жовті очі. Мене це лякає і в мій мозок надходить кисень і я швидко тверезію і бачу, що хлопці вже лежать на траві, про щось один одному розповідають, Ренді досі не може розлучитись з пляшкою бренді – дуже смішно. А я шукаю жовті очі, які тільки що бачив і не можу знайти. Здалось? Скоріш за все. Йду по дорозі, намагаюсь взнати вулицю по якій йду, хочу додому та раптом бачу, як щось вибігло на дорогу, в мене починає колотити серце – ось-ось вистрибне з грудей. І я вже біжу, біжу куди очі бачать. Біжу не довго, бо врізаюсь в когось. Сиджу на землі і бачу, великий силует когось, він такий величезний, що я не витримую, він ще до мене починає наклоняться і я вже знову тікаю. Біжу довгими вуличками, раптом знову бачу тваринку з жовтими очима, яка вибігла мені назустріч, я спотикаюсь, падаю і відключаюсь…

Ранок, Х’юго прокинувся від того, що йому в обличчя світило яскраво сонце. Піднімаючись, побачив, що він біля свого дому. Він глянув на дім, постояв, трохи посміявся, а після відразу пішов на роботу, бо Х’юго хотів взнати як там інші. Живі після веселої нічки?

Йдучи на роботу зустрів Джекі, який спав на лаві, точно не в своєму кварталі. Друг вирішив його не чіпати, головне, що він вже є. Йдучи далі, побачив сусідського собаку, Х’юго відразу подумав, що вночі, мабуть, бачив його, бо який до чорту звір? Їх давно вже не існує, це все казки. Доходячи майже до бару зустрічає Вільяма та Ренді. Невже вони ще не напились зі вчора? Так, їм завжди мало...

Після цієї ненормальної нічки я зрозумів, що все, що нам здається, то просто ми собі накручуємо та не більше. Не існує паранормальних явищ...