- Ну Ліз, ну залишся з нами тут так веселооо! - благала вже не зовсім твереза подруга
- Та ні Еліс, я вже піду... Тим більше досить вже святкувати. В нас завтра багато роботи, потрібно заїхати за новими номерами до Джексона. Ти ж не плануєш їздити  КРАДЕНОЮ машиною, ще й з старими номерами по місту?
- Зануууда - сказавши це Еліс висунула язика
- Хааха, яка є... Оке давай до завтра
- Вот засранка!! - на це Ліз спокійно показала фак.    
Йдучи темними вулицями нічного міста, вона відчула що її хтось переслідує. Обернувшись вона побачила молодого хлопця, років так 19. Ліз почала бігти та хлопець вже перегородив їй дорогу. Він притиснув дівчину до стіни, але страху на її обличчі він не побачив, що його дуже здивувало.
- Ну привіт, Елізабет Блек!
- Ти хто?
- В даний момент тебе це цікавить?
- А хулі ні?
- Вов чікса полегше... Якщо ти не хочеш щоб я був грубим із тобою - Ліз промовчала
- От і добре - хлопець єхидно посміхнувся та продовжив - Я - Лео, Лео Крайст
- Мені це має про щось говорити?
- Ні, але послухай мене - він розвернув її лице до стіни, приблизившись до її вуха він сказав - Якщо, ти не зробиш все як я скажу то...- він провів рукою по її бедру- Кароче, ти маєш піти зі мною
- Чого це я, як ти там сказав,Елізабет Блек - в дівчини почався істеричний сміх, вона розуміла що їй прийдеться поїхати з ним, але вона намагалася вибратися з цього становища- по-перше я - Елізабет ПАРКЕР... Ти лоханувся
- Я б хотів щоб нею була не ти - він оглянув її оцінюючим поглядом - Але уви...
- Для чого я тобі?
- Ти мені не потрібна...- дівчина не розуміла вже нічого - Сідай в машину - Лео вказав на чорну Ферарі припарковану неподалік. Тримаючи Ліз за руку він відвів її в машину, а сам всів на водійське крісло.
Машина рушила. Ліз намагалася розпитати Лео, але у відповідь - тиша. Вона відчувала як її очі наповнюються слізьми. Вони виїхали з міста. Міський пейзаж змінювався на ліс. Приїхавши до обриву, він зупинився.
- Baby, are you ready?- сказавши це він обернувся до Ліз. Вона намагалася не показувати свого страху, але їй це погано вдавалося
- Лео, що ти робиш? Лео! - переключивши передачу Лео зі всієї швидкості рушив у перед.
Перший день народження. Дитячий садок. Школа. Кожна машина. Погоня з поліцією. Все. Ліз відчула як втрачає свідомісь, але в один момент все різко міняється. Машина мирно їде по дорозі, надворі вже день. Лео.
- Що сталося?
- Ооо кого я чую, ми перетнули кордон між Всесвітами
- Щооо?
- Ти внатурі повелась? Ми зараз на Рубіновому камені - подивившись на дівчину він побачив її незрозумілий погляд - А ага ясно, ти ж не в курсі. Кароч, тут є чотири королівства з своїми законами. Вони символізують чотири види каміння. Рубін. Ізумруд. Сапфір. Діамант. В центрі між цими країнами є Академія Волдерф. Це шось типу Академії для незвичайних створінь, ну в вас ж там полюбе є якісь книжки з ряду фантастики. Ну так вот ми туда
- А я там яким боком? - дівчина подивилася в дзеркало бокового виглядо, та не впізнали саму себе. Вона провела рукою по волоссю, яке ще до всієї цієї історії було русе, а стало платинового кольору разом з рожевими пасмами. Побачивши мій незрозумілий погляд Лео пояснив
- Цей світ прийняв тебе, він підлаштував твою зовнішність під себе
- В сенсі?
- В прямому
- Агааа. Ясно. Понятно
- Та не парся мала такою ти мені більше подобаєшся
- Мене це зараз хвилює найменше
- Та ти шо
- Ага
- Мала, контролюй свої слова
- Оке - Ліз поринула в свої думки. Мда вона має багато про що подумати. Тим часом ми під'їхали до великої будівлі в готичному стилі. Ліз з цікавістю розглядала цю будівлю.
- Підїдемо спочатку до гаражів
- Нах?
- Маю до тебе питання
Вони зупинилися біля гаражів і Лео почав розмову
- Всі твої речі перенеслися одночасно разом з тобою
- Тобто ти хочеш сказати що там в гаражі стоїть моя " Колекція "?
- Твоя? Ти ж їх вкрала
- Вони криво стояли
- Ти себе цим заспокоюєш?
- Ну да - Ліз завернула очима
Пройшовшись біля чорної Ламби, я провела по ній кінчиками пальців
- Ооо, дасиш поганяти?     
- Нє, то мій фаворит
- Ну добре, добре, я запам'ятав - обіжено сказав Лео надувши губи - А скільки їх в тебе тут?
- 31, було би 32 якби ти мене  "викрав" на день пізніше - з докором сказала вона
- Ну сорян
- Ага
- Пішли нас вже деректриса чекає. Ну не нас, а тебе
- Мене?
- Ну да це ж ти тіпа в нас новенька
- Піздец
- Ага, я тобі навіть в якійсь мірі співчуваю
- Я так і думаю
- Лан пішли
Пройшовши 5 хв ми прийшли до головного корпусу. Перше що я побачила це був величезний вітраж з кольорового скла. Наскільки я зрозуміла це шось типу історія в картинах.
- Міссіс Блек? -сказала жінка років 50
- Ні, місіс Паркер - зробила я наголос на своєму прізвищі
- Ооо - сказав Лео - Я пішов. Ще побачимося - підморгнувши мені він пішов, та коли я обернулася його вже ніде не було
- Елізабет, нам потрібно поговорити в моєму кабінеті - жінка пройшла до якоїсь кабіни та сказала мені підійти. Через кілька хвилин ми вже були я так зрозуміла в кабінеті деректриси. Він був виконаний в темних тонах, мені це дуже сподобалося. Деректриса вказала мені на стілець навпроти її столу.
- І так, Елізабет давай зразу до суті. Ти - відьма - на цих словах я відкрила рота, так що можна було б з землі піднімати. - Відьми- в нашому світі, щось на зразок цілительок і не тільки, але про це ти вже маєш дізнатися сама. Вони займають велику роль в нашому суспільстві. Але це не один вид створінь,який є в нас в академії. Є ще також : демони, дракони, ельфи,вовкулаки та вампіри. З
ними я думаю ти сама розберешся що до чого?
- Так, надіюсь!
- Завтра починається навчання, тому йди до капсули, та направляйся в гуртожиток. Там вже на тебе чекає Лео
- А як мені переміститися в гуртожиток
- Просто скажи подумки або в голос " В гуртожиток ". Тут не все так складно як ти собі уявляєш - тепло посміхнулася мені жінка
- Я так зрозуміла, Ви - ельфійка?- я зробила такий висновок судячи з її загостриних вух
- Так, я рада що ти так скоро влилася у цю тему- у відповідь я їй кивнула з ледве помітною посмішкою, та направилася в капсулу. Через пару секунд я зустрілася з Лео який чекав на мене спершийсь на одну із дверей.
- О, це ти. Ну нарешті, думав весь день сьогодні тут простою
- Нічого тобі не станеться якшо, ти трохи почекаєш- він ухмильнувся, але не відповів
- Це твоя кімната
- Ок, речі вже там?
- Ага, завтра о 10 починаються заняття, не запізнюйся. А і ще дещо якщо твої машини не змінилися, то одяг підлаштувався під цей світ, вимір, називай як хочеш... Я чув ти - відьма?
- Так
- Хочу вже тебе по швидше побачити в вашій формі - він пояснив : - кожен вид має свою форму і свій стиль одягу
- Та пох на речі... В мене я набагато серйозніша причина для хвилювання
- Не сумніваюся, якщо що - він протянув мені щось на зразок телефона- дзвони
- Обов'язково - він вже хотів йти, як я спитала - Ти - демон?
- Угу.. Деректриса ввела в курс діла?
- Шось типу того
- Ну це в її дусі, лан до завтра
- До завтра
Я зайшла в кімнату та перше що я побачила це скляний столик біля якого стояв шкіряний диван. Вся кімната була в темних кольорах так як впринцепі вся академія. Далі йшла спальня, і ванна ну там нічого особливого не було, тому я просто стянула з себе все лишнє та заснула. Так швидко я ще не засинала ніколи...