23.

Ми приходимо в цей світ через біль.

Звісно, якщо природнім шляхом.

Через біль втрати чи обмежень ми стаємо іншими.

Ми змінюємося, щось пристосуватися до чогось.

Ми відчуваємо біль, коли нас принижують, ображають. Тоді ми вирішуємо стати іншими, щоб досягти своєї мети. Щоб показати іншим, якими ми є, які ми насправді "круті". "Втерти носа".

Вся Україна відчуває біль - і всі ми змінюємося.

Ми відчуваємо біль - тому не хочемо здаватися, бо інакше буде більше болю.

Як же ми запам'ятовуємо щось, коли це дуже болюче.

Чи забуваємо, якщо занадто боляче, щоб не відчувати знов. Мозок блокує спогади. Не підпускає до них.

24

Як би це дико не звучал, але, дізнаючись про те, в які місця опинилися в окупації та як там все відбувалося, я зразу розуміла, що, якби я мала би гроші, то я би саме там би й оселилася би жити.

Сьогодні двадцять друге січня дві тисячі двадцять третєго року, на запорізькому напрямку відновився наступ, будь-якої митті ми можемо стати біженцями чи внутрішньо переміщеними особами, але... через брак коштів ми все ще тут. Чекаємо до останньої митті.

Якщо були би гроші, давно би переїхали би звідки, витратили би їх усіх та повернулися би назад, як це роблять інші. Не всі, але більшість. Бо гроші закінчуються, влаштовуватися на роботу за кордоном робочими не всі хотять, а вдома завжди краще, бо "рідні стіни допомагають"...

Звісно, якщо втрачаєш все, вже не має значення, де починати жити з нуля. Тоді вже краще подалі від війни. Десь за кордоном.

Але повернемося до бідності і до того, як же вона може рятувати.

Навіть в окупації виганяли з будинків, які приглянулися окупантам.

Зрозуміло ж, якщо було б достатньо грошей, був би свій дистанційний бізнес, який дозволяє працювати з будь-якого міста світу через Інтернет та який "працює", коли ми спимо (тобто не треба постійно його контролювати), можна було би жити за кордоном в безпеці, донатити на допомогу Україні чи організовувати самим цей збір коштів для перемоги України, - було більше можливостей допомогти іншим.

А так без майже вибору (дуже маленького вибору), ми залишаємося тут в Запоріжжі, в Україні, бо тут робота, заробітк, ми тим, що залишилися, підтримуємо економіку не тільки України, а й свого регіону, бо з нашої зарплатні йдуть надходження у бюджет України, ми витрачаємо тут свої гроші, підтримуючи цим бізнес оточуючих, які теж платять налоги в Україні, - так далі.

Просто, якщо було би в нас трохи більше коштей, все було би по-іншому.

І втрачати нам прийшлось би більше.

Так чи рятує бідність життя?

Якщо потрібна термінова операція, то відсутність грошей вбиває.

Але якщо ми не оселилися під Києвом через той же брак коштів, то це врятувало нам життя.

Хоча ми знали, що буде повномаштабне вторгненя. Про це ще в чотирнадцятому році говорив Арестович, якого постійно слухає мій чоловік.

Ми постійно відстежували новини, в яких говорилося про накопичення російських військ на кордонах з Україною. Що вони назбирають сто дев'янноста тисяч воєнних - і підуть.

Знали, що буде. Ще чекали цього на травнені свята у дві тисячі двадцять першому році, потім чекали на жовтень, як прогнозували експерти, а потім чекали на двадцять третє лютого двадцять другого, бо вже про це вторгнення кричали майже по свіх телеканалах новин та й взагалі в Інтернеті.

Отже, були би в нас гроші, переїхали чи подалі від кордонів з росією, як мінімум в Західну Україну. При чому заздалегіть.

А так ризикуючи, живемо, чекаючи на те, що вже неможна буде тут залишатися.

І прийдеться починати все з початку, як це зробили п'ятнадцять мільонів українців (шість за кордоном, дев'ять в інших містах, приблизно, звісно).

Так чи рятує бідність життя?

Якщо ти йдеш вулицею у золоті, то велика ймовірність, що нападуть злочинці, щоб забрати це золото. Якщо ти у старому одязі з дешевим старим сматфоном, то навряд хтось захоче цим ризикувати, хоча відчайдушні злодії і за дрібниці чіпляються. Я пам'ятаю, що з подруги у ліфті зняли біжутерію, бо схожа була на золото, як в аптеці чоловік намагався через скло забрати дешевий калькулятор, коли фармацепт відвернулася, щоб взяти ліки. Буває різне.

Але зараз під час війни краще виглядати скромніше, щоб не збуджувати апетит у злодіїв.

25.

Де би ви не були, ви завжди можете працювати зі своїм мозком.

Коли я готую іжу, коли мию посуд, коли на своїй роботі я чекаю в коридорі біля якогось кабінету своєї черги, щоб підписати документацію, коли сиджу в конференцзалі в очікування тієї же своєї церги для підписання конструкторської документації, коли йду на роботу чи з роботи, коли їду в маршрутці, коли поруч чекаю дитину на прогулянці, коли приймаю душ, коли засинаю, коли, коли... - я продумую сужет своєї книги, яку в цей останній часовий період набираю. І мені приходять ідеї в різних місцях в різний час.

Отже, де ви не були, Ви можете складати плани, продумувати їх, мріяти, щоб потім працювати над своєю мрією, аналізувати нюанси та етапи реалізації цілі.

26.

Важко реагувати на все, що відбувається ззовні.

Важко реагувати на вороже відношення деяких оточуючих, особливо коли вони мої колеги по роботі. Одного чи двох співробітників вже достатньо, щоб псувати кожного дня настрій.

Важко реагувати на війну, на постійні відключення світла по чотири години.

Важко реагувати на те, що людям подобається наді мною сміятися.

Важко спокійно сприймати те, що ми будь-якої миті можемо стати біженцями чи внутрішньо переміщеними особами. Бо ці вбивці готують новий наступ та знов намагаються піти на Запоріжжя.

Оце все та багато іншого може настільки притиснути своєю важкістю особистість, якщо на все це реагувати, що буде важко жити.

Та ну його! Треба мати товстошкурість до подій, які відбувається навколо нас.

Робимо те, що можемо. Й не реагуємо на зовнішні події. Емоційно не реагуємо. Лише готуємося до існуючих та можливих наслідків.

Чисто прагматичне відношення до оточуючого світу.

А що ми можемо? Ось це і робимо. Псувати собі настрій не потрібно.

Мені сподобалась одна відповідь моєї колеги по роботі на моє питання про те, що вона залишається після роботи додаткового працювати, а в неї ще недоросла дитина: "Я стараюся про це не думати".

27.

Коли вас хтось принижує, скажіть цій людині, щоб вона цього не робила. Але ввічливо. Не сваріться, навіть якщо ваше прохання кривдник сприйме агресивно. Поясніть виховано, без крику та "наїзду", що не треба вас принижувати. Попросіть більше не цьокать, не сміятися та не видавати інших звуків, коли ви говорите.

Якщо на вашій роботі ви не потрапили у списки на підвищення кваліфікації, поговоріть зі своїм керівником, який саме складав ці списки, а не той безпосередній, прямий, саме ваш, що говорить, що рекомендує тому іншому "всіх, йому не жалко", а насправді ніяк не впливає на цей перелік осіб, яких хоче підвищити "більший" керівник. Поясніть цьому "більшому" керівнику, що ви достатньо працюєте, багато робите, скільки користі приносите, що маєте права на підвищення цієї категорії. А з цим підвищенням, якщо переконаєте цього керівника, вас допишуть у список, ви пройдете комісію переатестації, ви отримаєте хоча б на кілька сотень більше оклад, що вплине на ваше майбутнє.

28.

Слухайте. Слухайте уважно. Авжеж, пропускайте інформацію через свій мозок, не вірте зразу почутому, майте свою думку на все, але слухайте уважно.

Слухайте. Те, що вам говорять, щоб почути.

Намагайтеся почути.

Слухайте не лише для того, щоб лише чути, а щоб саме почути.

29-33

Пам'ятаєте прислів'я "Те, що нас не вбиває, робить нас сильніше". Це справедливо, коли особистість, яка зіштовхнулася із труднощами, сильна, стійка, незламна, здатна проходити через труднощі, становлячись сильнішими. І ще виконається це прислів'я, якщо вантаж труднощів не настільки важкий, щоб похоронити під собою і сильну особистість.

Якщо особистість не така сильна, щоб справлятися із труднощами чи для сильної особистості труднощі занадто важкі, то людина, яка більше не може терпіти непідйомного вантажу, просто відійде від цих труднощів, покінчивши зі своїм життям. Але тоді не буде не лише цих труднощів у цієї людини - не буде самого життя, не буде цієї людини. А ці труднощі перейдуть, може, до її дітей та інших членів родини. Тобто у її родини буде більше проблем, ніж було.

Розглянемо ситуацію з труднощами, коли сильна особистість справляється з цим вантажем чи слабка особистість через труднощі стає сильнішою.

29. Труднощі загартовують.

Ми пристосовуємося до труднощів, які оточують нас. Ми економимо час, щоб встигнути, ми змінюємося, щоб справитися, ми відкидаємо зайве зі свого життя, щоб не заважало, відкладаємо на потім те, що не є головним. Ми концентруємося, щоб справитися з поставленими цілями, задачами, обов'язками. Ми пришвидшуємося, щоб встигнути. Ми придумуємо, як виконати свої справи швидко та взагалі їх виконати з мінімальними зусиллями. Ми змінюємося, становлячись міцніше, як загартовується сталь, щоб виконати потрібне.

30. Труднощі підштовхують до доленосних дій.

Якщо нам не вистачає грошей, ми шукаємо більш оплачувану роботу. Якщо не можемо знайти кращу роботу з тією освітою, яку вже маємо, то намагаємося вивчитися, щоб отримати кращу освіту, більш затребувану на ринку праці. Ми намагаємося використати свої здібності, щоб на них врешті решт заробити. Реалізувати свої мрії та проєкти, щоб створити свій бізнес, - і більше все те ж заробляти, мати більший прибуток.

31. Труднощі примушують діяти.

Якщо Вам не вистачає фінансів, ви тоді шукаєте додаткові шляхи заробітку. На своїй роботі працюєте додатковий час. У керівника запитуєте про підвищення окладу чи наданні вам більш вищої категорії, а з цим і збільшиться ваш прибуток. Ви думаєте, як пристосувати ваші захоплення та вміння, щоб організувати свій бізнес. Ви намагаєтесь щось змінити в своєму житті, щоб його (ваше життя) змінити.

32. Труднощі - це стимул до дій.

Отже, в нашому житті щось не так чи багато чого не так, багато труднощів, невирішених проблем, не вистачає грошей, нічого не виходить, - тоді ми передивляємось своє життя, щоб його змінити, покращити та зробити легшим. Ми щось робимо, робимо багато, діємо, рухаємося в напрямку реалізації цілей, шоб вийшло, щоб позбавитись цих труднощів.

33. Труднощі змушують змінювати своє життя.

Вирішуючи свої проблеми, позбавляючись труднощів, роблячи все, щоб позбавитися труднощів, щоб хоча б полегшити своє життя, хоч трохи зменшити свої проблеми, ми своїми діями, навіть спробами змінюємо своє життя.