Сьогодні Мурчик прокинувся рано. Він був здивований побаченим. Усі меблі дому були спаковані, господарі бігали туди сюди. "Невже ми переїжджаємо!? Хоча це на краще не буду бачити цього надокучливого пса" подумав Мурчик і пішов спати.
     Тим часом Джек. "Невже вони переїжджають!? Ура не буду бачити цього надокучливого кота!"
      Мурчику не дали подрімати господарі. Вони взяли його і понесли в машину.
      Дорога була довга. Кіт дивився в вікно і бач в дерева, кущі, багато зелені. "І куди ж це ми їдемо?" У машині було дуже жарко. Мурчик вже не міг витримати цю жару. І ось вони приїхали!
     Це була дво-поверхова будівля. Вона була білого кольору, із великими вікнами. На дворі було багато місця великий паркан. Також було небагато дерев дві вишні, яблунька і груша. У середині дому було багато кімнат но вони були пусті.
     Мурчик вирішив погуляти, знайти друзів. Він відійшов далеко від дому і зустрів кота. Він був сірим, із великими лінивими зеленими очима.
— Привіт!— почав розмову наш кіт.
— Привіт! Ти хто? Як тебе звуть?
— Я Мурчик щойно сюди приїхав. А ти?
— Мене звати Пушок. Я тут живу вже 3 роки.
— Приємно познайомитися.
— Ти часом їсти не хочеш?
— Так хочу. Де ми дістанемо їжу?
— Тут не подалік є кафе, там можна попросити їжу вони дадуть.
— Добре, але хіба не легше вкрасти? — Починає засвоє Мурчик.
— Я так ніколи не робив. І так не можна!
— Давай хочаб спробуємо.
— Добре!— погодився Пушок хоча прекрасно знав що в них нічого не получится. Тому й погодився.
     Вони підійшли до кафе. За одним столиком сиділа жінка, вона замовила печеня і кудись відійшла.
— Це наш шанс!— Промовив Мурчик і побіг.
    Пушок був здивований! Не знаючи що робити, він побіг за ним, заліз на стіл і схопив печеня. Вони почали тікати, а жінка в той момент  прийшла. "Дивно, за нам не женуться!" подумав Пушок, але Мурчик знав це тому що вони скоро втекли і людям не було смислу за ними бігти.
     Коли вони зупинилися щоб поїсти Пушок сказав.
— Я так більше не буду!
— Чому?
— Ті люди мене любили і давали мені їсти. Тепер вони злі на мене.
— І що? Тепер ти знайшов новий спосіб добувати їжу.
— Ні це не моє. Нам не бути друзями!
— Бувай!
    Пушок нічого більше не говорив, а пішов. Мурчик не звернув на нього уваги, його більше цікавило печеня, яке він залишив. Коли він наївся то вирішив йти до дому.
— Так! а куди мені йти? Кафе вроді було там.— Він вернувся до кафе.
— А далі що буде? Куди мені йти далі?